306. Що чекає на українську економіку: ВВП, курс долара, ціни та оборонка I Олена Білан

Щоб оперативно підготувати текстову версію, ми використали штучний інтелект для розшифрування. Тому в тексті можуть траплятися граматичні та стилістичні помилки.

Ангеліна Завадецька: Вітаю! Ви слухаєте або дивитеся подкаст «Що з економікою?» від Центру економічної стратегії спільно з Громадським радіо за підтримки ПриватБанку. Мене звати Ангеліна Завадецька, я комунікаційна менеджерка ЦЕС.

Максим Самойлюк: А я Максим Самойлюк, старший економіст ЦЕС. І сьогодні про те, куди рухається українська економіка, якою буде інфляція і курс долара, ми говоритимемо з Оленою Білан, головною економісткою інвестиційної компанії Dragon Capital. Олено, привіт.

Олена Білан: Вітаю, Максиме. Вітаю, Ангеліно. Дякую за запрошення.

Ангеліна Завадецька: Додам, що Олена — учасниця нашої наглядової ради в ЦЕС.

І ми з тобою зустрічаємося традиційно раз на рік — часто це виходить якраз після нашого макропрогнозу, який ми збираємо в ЦЕС. Ми збираємо прогнози шести, а іноді й більше аналітичних організацій щодо ключових макропоказників на поточний і наступні роки. Отак ми зібралися поговорити про 2026–2027-й. І хочеться почати з того, в якому стані українська економіка, що з нею зараз, станом на серпень 2026 року.

Олена Білан: Це дуже хороше питання, Ангеліно. Хоча, можливо, якби ми зустрічалися вже через тиждень, відповіді були б інші — зараз знову такий період, коли події змінюються буквально щодня, щотижня, і наші прогнози теж змінюються залежно від того, що відбувається. Усі ці фактори передбачити неможливо.

Якщо відповідати системно, я б розділила на те, що з економікою відбувалося донедавна — у першому й другому кварталах, — і те, що змінилося відтоді й впливатиме на подальший розвиток. Якщо подивитися трохи назад, перший квартал був для економіки дуже складний. Думаю, ми всі ще пам’ятаємо ті обстріли енергетики, які припали на дуже холодний період, і великі дефіцити електроенергії. За нашими оцінками, вони були рекордні — близько 15–20% попиту, навіть не пікового, а середньоденного. Звісно, це негативно впливало і на споживачів, і на промисловість, на сектори, що залежать від електроенергії. Тому в першому кварталі економіка скорочувалася — за офіційними даними, незначно, на 0,6 в.п., але це вперше за довгий період.

З березня ситуація змінилася: Росія стала менше обстрілювати енергетичну інфраструктуру. Причини можемо лише припускати, але це дозволило доволі швидко відновити частину пошкоджених потужностей і допомогло економіці оговтатися. Тому в другому кварталі вже вийшли на невеличке зростання, дзеркальне до падіння, — плюс 0,6%. Але це зростання було нижчим, ніж ми очікували: ми розраховували на суттєвіше відновлення. Що сталося? Десь із травня Росія почала тероризувати населення великих міст балістикою, і це негативно вплинуло на бажання й можливість людей робити покупки — ми бачимо сповільнення роздрібного товарообороту. Також на економіку тиснуло зростання цін на пальне, насамперед на дизель, попри урядову допомогу — кешбек на пальне.

Максим Самойлюк: Кешбек на пальне. «є-Бак» — є така народна назва.

Олена Білан: Але для бізнесу ці кошти не компенсувалися, тож для декого з підприємців це було відчутним негативним фактором. А з липня додався великий негативний фактор, який і спричинив перегляд нашого прогнозу вниз, — це обстріли Росією нашої портової інфраструктури і, що важливо, прямі атаки на кораблі. Портову інфраструктуру обстрілювали доволі регулярно, а от атаки на кораблі дуже сильно вплинули: судна перестали заходити в порти Великої Одеси. Цей фактор сильно впливатиме на економіку, адже 90% нашого сільськогосподарського експорту йшло портами, 60% експорту сталі й десь половина експорту руди. Усі ці потоки повністю переорієнтувати на альтернативні канали неможливо — лише частково. Тому, за нашою оцінкою, блокування портів протягом року — якщо припустити, що воно триватиме рік, а ніхто не знає, як довго, — знизить ВВП на 1–1,5%.

Багато залежить від того, як швидко вдасться переорієнтуватися на альтернативні канали і чи будуть вони доступні. Останні події — це те, що Росія почала атакувати шляхи до портів Дунаю і самі ці порти. Тож переорієнтація буде складнішою: можливо, і дунайські порти будуть недоступні. Тоді залишаються фактично лише наземні шляхи через кордони з сусідами — далі або до портів у Румунії, у Констанцу, або до портів у Польщі, у Гданськ. Це складний і дорогий шлях, з обмеженнями по пропускній спроможності. За результатами цього року вплив буде менший, ніж я казала, — близько пів відсотка, можливо, 0,7 в.п. ВВП, бо півроку ми вже прожили. Але впливати воно буде негативно. Ще одні важливі та негативні для економіки події — це атаки балістикою на логістику, на склади, на АЗС. Конкретний ефект кожної атаки оцінити неможливо — таких даних фактично немає, — але зрозуміло, що це додатковий негативний вплив до блокування портів.

Утім, поки що ми не бачимо якихось апокаліптичних сценаріїв. Усе, що я назвала, не є таким. Гадаю, ми це переживемо, частково переорієнтуємо експортні потоки. Компанії, що постраждали в логістиці, теж переорієнтовуються — на дорожчу, але стійкішу, менш вразливу до атак модель: менше складів, можливо, постачання просто «з коліс», від дрібніших постачальників. За ці роки ми на більшості територій України звикли, що побутове життя не надто відрізняється від довоєнного: усі продукти доступні, більшість сервісів працює. Нічні атаки — це, звісно, складно, але вдень життя плюс-мінус не сильно змінилося. А тепер, мабуть, зміниться: бізнесам треба буде переорієнтуватися, а населенню — звикнути, що Нова пошта, можливо, не завжди доставлятиме день у день чи наступного дня, що це займатиме більше часу, і що не всі товари будуть у магазинах. Але це не означає, що все закінчилося. Усе буде, гадаю, гаразд.

Максим Самойлюк: Додам цифру з консенсусу неурядових макроекономічних прогнозів: зростання ВВП на 2026 рік — 1,1%. Притому ще наприкінці минулого року ті самі неурядові економісти очікували значно швидшого зростання — 2,4%. І сам Dragon Capital нещодавно знизив свій прогноз із 1,5% до 1%. Ми проговорили великим блоком, що економіка хитається, але не впаде, — на цьому можна далі не продовжувати, бо негативні впливи великі, але не апокаліптичні. А моє питання — звідки взагалі береться цей 1% зростання в прогнозі Dragon Capital? Яка динаміка, наприклад, у великій цивільній частині економіки і яка — в оборонно-промисловому комплексі? Бо зараз ми знаємо, що ці дві частини економіки розвиваються трохи по-різному.

Олена Білан: Абсолютно правильно. Оборонно-промисловий комплекс — це той великий позитивний драйвер, який підтримуватиме економічне зростання цього року. Наприкінці 2025 року ми не були такими оптимістами — прогнозували зростання на рівні 1,5%. Зараз понизили до 1%, тобто зниження несуттєве. Але якщо подивитися, як цей 1% розкладається на компоненти, то фактично ОПК нас вивозить: ми оцінюємо, що цього року цей сектор дасть внесок у ВВП 1,5% — тобто більше, ніж саме зростання ВВП. А це означає, що все інше падає. Те, що ми називаємо цивільною частиною економіки, за нашою оцінкою, матиме негативний внесок — мінус 1 в.п. Невеличкий плюс буде за рахунок того, що цього року сприятливі погодні умови й непоганий урожай зернових. Але я не можу назвати це частиною цивільної економіки — це радше додатковий бонус, який, на жаль, ми не зможемо повноцінно використати, якщо порти будуть заблоковані. Тобто технічно на показники ВВП воно вплине, але по суті цього року ми спостерігатимемо скорочення в цивільному секторі.

І тут, Максиме, я перепрошую, уточню один важливий момент: і попередній наш прогноз, і цей уже враховують негативний вплив енергодефіцитів. Вони були на початку року, і ми очікуємо, що повернуться взимку, а можливо, і восени. Тобто оце скорочення на 1 в.п. — не тільки через порти й логістику, а й через те, що був і буде дефіцит електроенергії.

Максим Самойлюк: І чи коректно казати, що цивільна економіка України вже в рецесії?

Олена Білан: Формальна, «технічна» рецесія — це два квартали поспіль скорочення. У нас динаміка по кварталах нерівна, тому я б сказала, що ми на межі рецесії. Але, на жаль, рухаємося туди: вже немає драйверів, які так сильно підтримували б цивільну економіку, як у перші роки війни. Тоді була адаптація: у 2023 році це був, мабуть, найбільший фактор — усі зрозуміли, що в цих умовах можна працювати, і почали працювати. Потім, наприкінці 2023 року, відкрилися порти — і це був великий драйвер для економіки у 2024 році. А тепер навпаки: порти закриваються. Люди пристосувалися, але пристосуватися до умов, коли на голови сиплеться балістика, а в прифронтових територіях тривоги дуже часті, дрони й усе інше, — набагато складніше.

Ангеліна Завадецька: Олено, наскільки у цьому внеску ОПК у зростання допомагає європейський кредит на €90 млрд, частина якого йде на виробництво озброєння в Україні?

Олена Білан: Цей кредит для нас узагалі такий… не хочу казати «рятувальний круг»…

Ангеліна Завадецька: Рятівний жилет?

Олена Білан: не рятівний жилет — але суперважливий фактор. Не тільки через те, що ти сказав: кошти з цього пакета справді підуть напряму на виробництво дронів та іншої продукції нашого ОПК. А ще й тому, що ми фактично на два роки маємо достатньо фінансування і для бюджету, і для того, щоб підтримувати обороноздатність. Це дуже важливий крок з боку Європейського Союзу. І українська сторона теж сильно долучилася до підготовки, адже, нагадаю, шлях до цього пакета був непростим — були блокування з боку окремих країн Євросоюзу. Спочатку хотіли використати заморожені російські активи — не вийшло. Тоді придумали інший варіант. Тобто Україна не платитиме за цим кредитом зі своїх ресурсів: ми виплачуватимемо його лише тоді, якщо отримаємо репарації від Росії або ці заморожені активи. Тому, я не хочу, щоб ми про це забували, цей кредит для нас дуже важливий.

Якщо повертатися конкретно до твого питання про вплив на український ОПК — так, він сильно підтримує. Причина, чому ми очікуємо такий великий внесок ОПК у зростання економіки, саме в тому, що фінансування цього сегмента сильно збільшиться — насамперед завдяки пакету на €90 млрд. Буде невелика переорієнтація з прямого бюджетного фінансування: частина закупівель, які фінансувалися з бюджету, частково перейде на цей кредит. Але загалом це означає, за нашими оцінками, що цього року виробництво всього сектору перевищить $20 млрд. Минулого року, за оцінками, було $12–13 млрд. Це суттєвий стрибок, який став можливим завдяки додатковому фінансуванню.

Ангеліна Завадецька: Чи можна сказати, що ОПК залишиться з нами й після війни — на рівні з агро, з металургією, як це було до повномасштабного вторгнення, — з такою ж великою часткою в українській економіці?

Олена Білан: Думаю, це залишиться великою перевагою української економіки. А от чи буде це формально велика частка — не факт. Навіть зараз, попри це зростання, ОПК займатиме у ВВП близько 4–5%, тоді як сільське господарство — 10%. Тобто навіть за дуже активного зростання сектор формально не досяг тієї частки, яку мають наші традиційно найбільші сектори. Але це не означає, що його роль вимірюється лише часткою: не було б ОПК — не було б і сільського господарства. Тому я б казала, що це сектор, який став і буде великою українською перевагою порівняно з іншими країнами, зокрема економічною.

Максим Самойлюк: Ми вже говорили про споживання: у попередні роки саме воно було одним з головних драйверів економіки — у людей були гроші, і вони їх витрачали. Зараз ти кажеш, що споживання падає, зокрема з психологічних причин, через обстріли балістикою. Водночас, за вашою оцінкою, реальні доходи населення — навіть з урахуванням інфляції — все ще зростають. Невже психологічні причини переважають навіть це зростання, і люди менше витрачають?

Олена Білан: Тут важливий момент: ми не кажемо, що споживання падає. Воно не падає — воно сповільнюється. Зростає, але не так швидко, як раніше. При цьому, за непрямими оцінками, реальні доходи населення зростають, можливо, навіть швидше — прискорюються. Чому? Бо в економіці зберігається високий темп зростання зарплат, він не сповільнюється. Ми очікували, що цього року почне сповільнюватися, — ні. Зарплати зростають приблизно на 20% на рік, і це триває вже з 2023 року, а в приватному секторі зростання навіть швидше — близько 25% на рік. Усе через те, що в економіці не вистачає робочих рук — кадровий голод, якщо простою мовою.

Але водночас ми всі бачимо, як зростають ціни. Хоча якщо порівняти початок цього року з інфляцією на початку минулого, то зараз зростання цін не таке швидке — воно теж сповільнюється. Тому реальна купівельна спроможність у більшості населення радше зростає, бо інфляція не така висока. І все ж ми бачимо сповільнення товарообігу. Це наштовхує на думку, що люди не готові витрачати всі свої доходи на споживання: задумуються, якою буде зима, чи не варто більше заощадити — можливо, щоб переїхати в інший регіон України чи тимчасово виїхати за кордон. Та й, мабуть, немає настрою ходити по магазинах після важкої ночі. Тож я не скажу, що споживання падає, — воно залишається важливим компонентом економіки, на ньому багато чого тримається. Але його динаміка погіршується.

Максим Самойлюк: Якщо люди не витрачають, а заощаджують — чи бачимо ми перетікання цих заощаджень в інвестиції? Чи це радше долари під матрац на зиму?

Олена Білан: Якогось різкого розвороту не бачимо. Скоріше це «під матрац», умовно, і на зиму. Навіть якщо покласти на депозит — максимум на три місяці, бо зима вже близько, — можливо, немає особливого сенсу: багато за три місяці все одно не заробиш. А ще ж треба оформити договір, подумати, у який банк покласти, і так далі. Гадаю, більшість тих, хто перестав споживати й вирішив більше заощаджувати, думають радше про те, щоб відкласти на зиму, ніж кудись це інвестувати.

Ангеліна Завадецька: Ще трохи поговорімо про зростання цін та інфляцію. Аналітики прогнозують у середньому інфляцію 9,6% на кінець року. Чи є ця динаміка нормальною, на ваш погляд, і які головні чинники на неї впливають? Чи можна сказати, що найбільше впливає логістика, дефіцит працівників чи зростання зарплат, — чи це все разом?

Олена Білан: Тут складне питання «нормальності». Звісно, хотілося б нижче. Політика Нацбанку спрямована на те, щоб інфляція наближалася до 5%, — так краще і для споживачів, і для економіки загалом. Але є об’єктивні фактори, що цьому перешкоджають. Навряд чи можна прямо виділити, що з цього ключове — логістика чи ціни на пальне. Те, що ми спостерігаємо, — це так званий фундаментальний тиск, який посилився. Що це таке? Фактично тиск з боку витрат підприємств. Підприємства витрачають більше на початку року на електроенергію, постійно витрачають більше на зарплати. Потім ціна на електроенергію для комерційних споживачів знизилася, але зросли ціни на дизель, на пальне. Усе це підживлює витрати підприємств, і вони, звісно, перекладають їх у фінальні ціни для споживачів. До того ж обстріли, логістика: певні роздрібні мережі втратили логістичні потужності й мають десь взяти кошти, щоб їх частково відновити чи перебудувати бізнес. Ці кошти не з’являться з повітря — вони візьмуть кредит, але все одно перекладуть це на кінцевих споживачів, інакше бізнес не існуватиме. Такий фундаментальний тиск — ключовий фактор, чому інфляція вища за ті 5%, які таргетує Національний банк. І Нацбанк реагує на цей тиск своєю політикою.

Максим Самойлюк: До речі, ми згадали, що офіційна ціль інфляції для Національного банку — 5%, і цей показник встановили ще до повномасштабної війни. Зараз на кінець року матимемо 9,6% за прогнозом неурядових прогнозистів — це менше, ніж психологічна відмітка в 10%, тобто до 10-ти ще не дотягуємо. На твій погляд, наскільки 10% є важливою відміткою, і чи орієнтується Нацбанк у своїй політиці більше на цю психологічну 10%, ніж на офіційні 5%?

Олена Білан: Якщо розкласти все по поличках, 5% залишається орієнтиром — усі дії Нацбанку спрямовані на те, щоб у перспективі 2–3 років ми все ж рухалися до 5%. Але на цьому шляху Нацбанк враховує дуже багато факторів, зокрема те, де зараз перебуває інфляція і наскільки вона відхилилася від цілі через об’єктивні причини. І коли вона відхиляється суттєво, особливо перевищує 10%, це вже ризикована ситуація. Чому? Бо після цього люди починають нервувати. Нацбанк навіть провів спеціальне дослідження — дивилися на запити в Google щодо цін і побачили, що коли інфляція більша за 10%, такі запити різко зростають. Для людей це психологічно важливий рівень, після якого вони починають нервувати. А чому це важливо для Нацбанку? Бо якщо люди нервують, вони починають думати, що така інфляція надовго, — формуються так звані інфляційні очікування. А для Нацбанку це означає, що надалі буде складніше привести інфляцію до цілі: населення — це частково і бізнес, і якщо власник малого чи середнього підприємства думає, що ціни зростатимуть, він їх піднімає. Починається самопідживлюваний процес, з яким потім буває складно впоратися. Тому коли Нацбанк бачить, що інфляція наближається до 10%, для нього це сигнал реагувати активніше, різкіше — вживати більше заходів, щоб люди відчули протидію, заспокоїлися й не перекладали це у свої очікування.

Максим Самойлюк: Нещодавно НБУ підвищив облікову ставку — основний інструмент впливу регулятора на інфляцію — з 15% до 15,5%. Як ти оцінюєш це рішення? Чи воно виправдане в поточній ситуації, коли інфляція пришвидшувалася? Чи, можливо, НБУ надто обережно дивиться на інфляцію і не враховує інших кризових обставин — і краще було б не підвищувати ставку, дати бізнесу трохи більше повітря?

Олена Білан: По-перше, це підвищення незначне — 0,5 в.п. НБУ до того попереджав: якщо бачитиме негативні процеси, що інфляція й надалі рухатиметься не в тому напрямку, який вони вважають оптимальним, то підвищуватиме ставку. Не думаю, що це маленьке підвищення сильно вплинуло на ставки за банківськими кредитами чи депозитами. До того ж, окрім підвищення ставки, НБУ трохи змінив так званий операційний дизайн монетарної політики — простими словами, зробив так, щоб ставки за банківськими кредитами й депозитами не зростали пропорційно. Тому це рішення радше сигнальне: воно каже, що НБУ бачить проблему і реагуватиме на неї. Знову ж таки, воно спрямоване на управління очікуваннями — тепер люди розуміють, що НБУ не сидить осторонь, а реагує активно і вчасно. Чесно кажучи, ми не очікували, що цього разу НБУ підніме ставку, і майже ніхто з прогнозистів, за якими ми стежимо, теж. Знаю лише один закордонний інвестиційний банк, який очікував підвищення саме в цю заплановану дату. Тож для ринку й експертів це було трохи неочікуване рішення — а отже, у певному сенсі НБУ спрацював навпаки, наперед, заздалегідь, проактивно.

Ангеліна Завадецька: Питання, заради якого нас, можливо, люди й дослухали до цього моменту. Олена посміхається — вже знає, про що я питатиму. Курс долара. Прогнозисти очікують курс на кінець 2027 року на рівні 49 гривень за долар. Я хочу запитати: наскільки реалістичні ці прогнози, чи це погано і що найбільше тисне на гривню?

Олена Білан: По курсу ситуація така. Динаміку курсу, як і в більшості світу, у нас визначає передусім Національний банк. Тому яким буде курс на кінець цього чи наступного року — залежить від Нацбанку. Звісно, у своїх діях він враховує дуже багато показників: що відбувається на валютному ринку, з резервами, з інфляцією. Це комплексний набір факторів, і на його основі Нацбанк вирішує, з якою швидкістю гривня має, наприклад, девальвувати щодо долара США, бо долар для нашої економіки залишається основною валютою. Тому, у певному сенсі, всі прогнозисти вгадують, як Нацбанк реагуватиме на ті чи інші події. Є загальне розуміння, що Нацбанк абсолютно не зацікавлений, щоб курс став джерелом нестабільності — і так вистачає різних шоків, особливо з боку ворога. Тож різких рухів курсу точно не буде. Ми очікуємо повзуче, поступове послаблення гривні до долара — чи це буде 46 на кінець цього року, чи 47, чесно, важко сказати, залежить від Нацбанку. Так само й наступний рік: 49 — це і наш прогноз. Очікуємо поступову девальвацію, яка посилюватиметься внаслідок негативних подій на валютному ринку. Ось, наприклад, війна в Ірані: зросли ціни на нафту й на пальне, люди теж почали нервувати, скуповувати валюту — Нацбанк дозволив гривні швидше девальвувати, ситуація заспокоїлася, і курс заспокоївся. Приблизно так, гадаю, буде й найближчим часом.

Максим Самойлюк: Якщо подивитися на два графіки — як зростає курс долара і як зростають валютні інтервенції Національного банку, — побачимо, що інтервенції, особливо цього року, дуже сильно зросли, а офіційний курс так і не перетнув позначку 45. Чи не означає це, що Нацбанк знову тримається за психологічні орієнтири і радше витрачатиме ще більше резервів, щоб утримати курс, ніж обережно його девальвуватиме?

Олена Білан: Не думаю, що є психологічні відмітки, — я б точно відійшла від парадигми, що існує якийсь психологічний рівень курсу, який Нацбанк не хоче перетинати. Що ж до валютних інтервенцій — так, цього року вони справді сильно зросли. Але Нацбанк розрізняє дві причини, які на них впливають. Перша — та частина попиту на валюту, що формується, наприклад, ОПК або якимось критично важливим для економіки імпортом. Скажімо, треба було закуповувати газ чи обладнання для ремонту пошкоджених енергетичних потужностей. Це так звана частина структурного дефіциту, яка, на думку Нацбанку, взагалі не має сприяти девальвації, — адже його резерви зростають завдяки міжнародній допомозі, тож він має ресурси, щоб цей структурний дефіцит повністю закрити. Але залишається маленька, неструктурна частинка. Що це? Наприклад, населення купує валюту, яка по-хорошому не дуже й потрібна; або знизився експорт чи зріс імпорт споживчих товарів. Це не структурний дефіцит, і якщо він зростає, тоді Нацбанк дозволяє гривні активніше девальвувати.

Максим Самойлюк: Тут одразу треба згадати про золотовалютні резерви. Минулого року ми говорили приблизно про $40–50 млрд і про те, що це вже дуже велика подушка безпеки для української економіки. Зараз НБУ сам прогнозує на кінець цього, 2026-го, року майже $70 млрд золотовалютних резервів. Звідки береться таке велике зростання — насамперед європейський кредит на €90 млрд? І чи означає ця величезна сума резервів, що НБУ може досить довго й спокійно контролювати гривню за будь-яких негативних сценаріїв?

Олена Білан: Ви, по-перше, дуже правильно кажете, що зростання резервів — це результат надходжень міжнародної допомоги. І оскільки цього року її буде більше — з урахуванням оборонної частинки, яка піде на внутрішнє, локальне виробництво зброї, — то й темпи зростання резервів будуть вищими. Але треба зважати, що й важливий імпорт — ми називаємо його не критичним, а «важливим під час війни» — теж швидко зростає, і він нам потрібен у будь-якому разі: частину зброї все одно доведеться закуповувати, потрібні й компоненти для виробництва. Тому економісти міряють резерви в місяцях імпорту. І хоча в доларах вони зростають — це добре, — але оскільки імпорт теж зростає, то в місяцях імпорту наші резерви вищі за мінімально необхідний рівень у три місяці, проте вже не зростають так швидко, як раніше. Зараз це близько 5–6 місяців імпорту, і приблизно так воно й залишатиметься.

Ангеліна Завадецька: Олено, наостанок хочу запитати пораду українцям та українському бізнесу. Ми проговорили, що чекає на економіку в найближчий рік, і перспективи не можна назвати дуже оптимістичними. Ми, звісно, адаптуємося. Що би ти порадила — економити, інвестувати, скуповувати валюту? Чи навпаки, не відкладати рішення, жити тут і зараз, витрачати, бо «завтра буде завтра»?

Олена Білан: Це складне питання — давати поради зараз дуже й дуже складно. Мені здається, кожен вирішує сам. Звісно, треба й жити, бо життя дається лише раз, — але так, щоб завтра не опинитися без коштів до існування. Зважаючи на те, що ми проговорили про курс, за девальвацію гривні точно не варто переживати. Якщо є бажання і можливість, цілком можна придивитися до інвестицій у гривні. Загалом парадигма, в якій працює Нацбанк, така, що своєю політикою він намагається підтримувати привабливість гривневих активів — щоб на них можна було заробити більше, ніж інфляція. Тому варто принаймні подумати, придивитися до таких альтернатив.

Ангеліна Завадецька: А ми будемо записувати про це подкасти й розповідати більше. Нагадаю, це був подкаст «Що з економікою?» від Центру економічної стратегії спільно з Громадським радіо за підтримки ПриватБанку. З нами була Олена Білан, головна економістка інвесткомпанії Dragon Capital та учасниця Наглядової ради ЦЕС. Мене звати Ангеліна Завадецька, разом зі мною був мій співведучий Максим Самойлюк. Дивіться, слухайте і дізнавайтеся про українську економіку.