98. Цьогоріч Україна може не побачити кавунів та помідорів. Подкаст про агросектор

Юлія: Вітання! Ви слухаєте подкаст «Що з економікою?». Новина, яка мене вчора потішила – це черга за маркою Укрпошти з російським кораблем, який нарешті пішов туди, куди його п’ятдесят днів відправляли українці.

Ця подія напряму пов’язана з нашою сьогоднішньою темою. Ми будемо говорити про зерно, продовольчу безпеку, український агросектор. Знищення військового корабля в акваторії Чорного моря має на це вплив.

З нами сьогодні на зв’язку Олег Нів’євський — віце-президент з економічної освіти в Київській школі економіки, член редакційної колегії Вокс Україна.

Також зі мною співведучий Юрій Гайдай. Я дам дуже короткий бріф стосовно того, де Україна зараз на глобальній арені в агросекторі і в секторі продовольчої безпеки.

Ми великий гравець, входимо в п’ятірку провідних експортерів зернових, зернобобових. За даними ООН Україна годує і забезпечує харчуванням близько 400 млн осіб в світі і це неймовірний внесок.

Останній наш подкаст, який ми встигли записати до війни, був з Тарасом Качкою — торговим представником України, заступником Міністра економіки України. Тоді ми обговорювали те, що минулого року Україна увійшла до складу комітету з всесвітньої продовольчої безпеки ООН.

Тобто ми потужний гравець, гарантуємо, що нагодуємо багато мільйонів, якщо зможемо виконувати свої обов’язки і експортувати вирощене. Війна все ускладнила.

Олеже, розкажіть, яка ситуація станом на зараз стосовно того, що ми вивозили за кордон, які для нас відкриті порти, які є можливості експорту і прогнози на цей рік стосовно експортної складової українського агросектору?

Олег: Це складне питання. Роль АПК велика для України. Частка аграрного сектору разом з галузями залежними від неї – постачанням технічних ресурсів, переробкою, трейдингом, складає приблизно 20-22% нашого ВВП, тобто п’ята частина нашої економіки генерується від аграрного сектору.

Відповідно до цього, в експорті частка агропродовольчої продукції велика – більше 40% минулого року. Тому питання про експорт вагоме для України.

Якщо для інших не вивозити зерно не є великою проблемою, наприклад для США, то для нас це катастрофа. Зараз ситуація все ще складна, експорту через порти немає.

Зерно вивозять не морськими, а залізничними шляхами на захід. Але його обсяги невеликі, адже є обмеження по пропускній здатності нашої та польської залізниці і портів Балтійського моря.

Якщо порівняти, то за місяць Україна може експортувати всього 600 тис. тонн продукції, в рік це 7 мільйонів. А в нас тільки пшениці мало бути більше 20 млн тонн на експорт, я вже не говорю про 30 млн тонн кукурудзи. Тобто теперішніх обсягів недостатньо.

Країни Близького Сходу або Північної Африки зерна не отримають, кажуть,  до голоду може дійти. І для нас це проблемно, бо відсутність експорту означає, що сільгоспвиробники банкрутують.

Адже, якщо зерно просто лежить на складах, воно псується, падає в ціні, попри те, що світові ціни високі, на внутрішньому ринку можуть бути низькими, що не покриє затрати виробникам на посівну і збиральну.

Також є делікатний момент з посівною. Зараз їй приділяється значна увага, очікується гарний урожай, ледь не 60 млн тонн зернових, але, якщо ситуація з портами залишатиметься такою як зараз, то все, що сіється може принести аграріям збитки.

Юрій: Це вже прогнози, котрі враховують проблеми, що виникли під час війни: окупація території та інші ризики?

Олег: Так, я ще детально не вчитувався в прогнози, але були такі: 56-60 мільйонів. Мені здається, цифра до 56 більш реалістична . Ми рахували, що врожай буде на 30% менший від минулорічного, але це все одно багато.

І, якщо будуть заблоковані порти, не буде експорту, дійде до обвалу внутрішніх цін, наші виробники не отримають нормальних прибутків, а може й збитки.

Юрій: Олеже, давай трішки детальніше обговоримо можливі варіанти вирішення проблеми. Перший варіант – європейці можуть нам допомогти.

Моя колега Марія Репко висловлювала припущення, що, наприклад, можна експортувати частину врожаю через порти Болгарії та Румунії. Також нещодавно з’явилася інформація, що країни з якими ми межуємо зняли вимогу щодо спеціальних дозволів для перевезень на українських автомобілях.

Так само занизили вимоги щодо екології. Наприклад, Болгарія і Туреччина до кінця воєнного стану не вимагатимуть дозволів по екологічних стандартах.

В Румунії без дозволів вантажівка має відповідати євро-3, по-старому, Молдова теж євро-3, Угорщина. Наскільки можна скористатися потенціалом перевезення автомобілями, зокрема до портів Чорного моря в сусідніх країнах, в першу чергу Болгарії і Румунії?

Олег: Цим обов’язково треба користуватися. Наскільки багато зерна тамтешні потужності готові прийняти я не можу сказати, але так хоча б трішки воно буде вивозитися.

Це дорожче для наших виробників, бо логістичні витрати будуть більші, але зараз і так високі ціни, тому вони цього майже не відчують. Такий спосіб вирішить гостроту питання експорту, але не закриє його повністю.

Юрій: Тоді ця складова з морськими портами може вирішуватися двома шляхами: силовим, коли ці території будуть деокуповані за допомогою ЗСУ або, коли міжнародна спільнота, опираючись на аргумент, що подальша блокада портів України призведе до продовольчої кризи, буде вживати певних заходів.

Наприклад, супроводжувати кораблі до і з портів Чорного моря, бо такі кораблі почали обстрілювати з початку війни, що і призвело до остаточної блокади. Як ти вважаєш, реалістичний такий сценарій?

Бо я бачу як представники уряду і дипломати вже апелюють до цього аргументу, що світ повинен врятувати бідні країни від продовольчої кризи шляхом деблокади портів Чорного моря.

Олег: Тут в будь-якому разі питання треба вирішувати силовим способом або нейтралізацією військових кораблів рф на зразок «Москви», яка «просто утанула». Або організовувати військові конвої, які б захищали кораблі при переході Чорного моря від Босфору до наших портів.

Юрій: Є й інша сторона цього питання: рф теж активний гравець продовольчого ринку, вони так само експортують зерно. І я минулого тижня зі здивуванням для себе відкрив трафік російських кораблів, які у тому числі перевозять зерно з портів Чорного моря.

Трафік вже фактично відновився до середнього рівня 2021 року. Це означає, що росія отримує експортну виручку від продажів свого продовольства.

Як ти вважаєш, є перспектива продовольчого ембарго щодо росії, чи це нереально з огляду на ризики продовольчої кризи, що наростає в світі?

Олег: Так, це дилема, бо з одного боку йде підживлення вбивств українців, з іншого – це загроза продовольчій безпеці інших країн. Але я б сказав так: українців вбивають зараз, кожну хвилину, а проблема голоду – серйозна річ звичайно, але вона відтермінована в часі.

Для мене очевидно, що ніякого експорту з росією бути не може. Чому це зараз відбувається? Бо купляють, бо ніхто не забороняв це робити. Цікаво подивитися, куди безпосередньо ці кораблі йдуть, бо я такої інформації не маю.

Також це відбувається, бо вивозять минулорічний врожай. Реальну картину будемо бачити наступного сезону. Через санкції, зростання токсичності росії не думаю, що наступного року вони матимуть такі обсяги виробництва і експорту як зараз.

Юлія: А в мене є питання: вони кажуть, що нагодують світ, якщо Україна не експортуватиме, саме тому не можна вводити ембарго. Чи може росія перекрити нам додаткові канали експорту і, умовно, ввозити в Єгипет зерно?

Друге питання: ми бачили що Китай активно збільшував запаси останніми роками. Чи означає це, що вони менше потребуватимуть зараз зерна, кукурудзи, решти культур, і це допоможе послабити тиск в пошуку продовольства тут і зараз.

Чи там не такі великі запаси, щоб вплинути на ситуацію на ринку?

Олег: Україна і росія завжди конкурували на експортних ринках. Але росія не зможе компенсувати той обсяг продукції, який експортує Україна, навіть в найкращих для них умовах.

Так, зерна вони вивозять більше: ми, умовно 20 млн тонн, а вони 40. Але кукурудзи більше в нас – ми 30, а вони десь 5, якщо не помиляюся. Відповідно, компенсувати той обсяг продукції, якого нема з України неможливо.

Якось ми робили дослідження з європейськими партнерами і дивилися, де в світ є потенціал для швидкого вирощування зернових. Тільки Україна і росія. Більше джерел нема.

Не треба забувати, що багато зерна використовується для виробництва альтернативного палива, а це вже політика. Перевести використання зернових з біопалива на продовольство неможливо. Якщо це не стосується війни, а для США і Європи воно напряму не стосується. Принаймні вже другий місяць вони про це, але реальних кроків не роблять.

Юрій: Олеже, я дам ремарку щодо перехідних світових залишків. Вони низькі, але не у всіх.  Причина, чому в кінці минулого року ціни пішли вгору – шалена скупка Китаєм запасів зерна.

Тоді аналітики говорили, що Китай накопичує продовольчі резерви через ризики у стосунках з США та Австралією. Але думка, що Китай має зараз більше половини запасів світових зернових може підштовхнути нас до диванної спекуляції, ніби Китай очікував загострення кризи між Україною і росією.

Ми знаємо, що Китай має зернові термінали в Україні, деякі з них були пошкоджені під час бойових дій і, можливо, це була одна з причин чому Китай запасався продовольством.

Олег: Так, це не виключено. Але це вже схоже на конспірологію. Треба пам’ятати, що ніхто не впевнений в оцінках запасів Китаю. Тільки вони одні знають скільки в них цих запасів.

Юрій: Не об’єктивна статистика, а статистика, яку вирішила просувати комуністична партія Китаю.

Олег: Так. До того ж скільки в них того зерна? Ну, можуть вони закупити трьохмісячний резерв, але це не назавжди. Через деякий час треба закупляти знову, що вони  і роблять. Тому фактор Китаю є, але в конспірологію я б не вдавався. З ними чи без них, світові запаси в нас низькі – це факт.

Юлія: Тут ще варто розуміти, що, хоч зерна росія експортує більше, але кукурудзи ні. А питання не в тому, що буквально їдять кукурудзу. Її їдять свині, а люди їх. Тому наші об’єми справді значні і це питання не просто сировини, а виготовлення кінцевого продукту, що нагодує людей.

Треба підкреслювати, що росіяни своїми діями не лише вбивають українців, а й доводять до голодної смерті тисячі людей в Африці й інших країнах.

Бо є багато спекуляційних заяв про те, що начебто про українців переживають більше, бо ми належимо до білої раси. Але насправді ні. Росіяни роблять погано абсолютно всім.

Олег: Якщо послухати наративи про Україну і війну, то питання глобальної продовольчої безпеки стоїть гостро. І мене неймовірно злить, коли поважні міжнародні організації про це говорять, але забувають вказувати на росію.

Наприклад, з останнього звіту ФАО з продовольчої безпеки складається враження,  що війна в Україні десь нізвідки собі з’явилася. І воно справді злить, бо, на мою думку, треба чітко розставляти акценти: хто в цьому винен, хто за цим стоїть і що треба робити.

Юлія: Будемо сподіватися, люди називатимуть речі своїми іменами. Давайте ще поговоримо про поточну ситуацію з посівною. Я не дуже розумію її часові рамки. Чи встигаємо ми сіяти, які ризики, які прогнози? І яка ситуація в тих областях, де йдуть бойові дії? Наскільки це критично для зриву посівної кампанії?

Олег: Це гарне питання. В часовому проміжку відбувається все так: озимі культури були посіяні ще восени. Їх починають збирати на початку липня.

Зараз ми маємо проблему посіву ярих культур. Квітень – час для посівної. Зараз вона в розпалі. Взагалі підготовка починається ще з кінця лютого, потім з середини березня мають засівати. Оскільки цього року тепло настало пізніше, то це зіграло нам на руку, бо посіяти на півночі ми змогли вчасно.

Вже після того як росіяни вийшли з Чернігівської і Сумської областей. Залишається південь і схід України. В Міністерстві аграрної політики кажуть, що посівна відбувається за розкладом. Хоча і є деякі немалі території, що заміновані. На півдні ситуація цікава, бо там вирощують не лише зернові й олійні, а й овочі.

Тому цього року ми кавунів і помідорів скоріш за все не побачимо. Бо не буде як їх садити і збирати. Що стосується іншого, то зменшення площі посіву очікують на 20%, а самого виробництва на 30%.

Юлія: Сумна новина про кавуни і помідори.

Олег: Без кавунів можна прожити рік.

Юлія: Без всього можна прожити, але краще жити з усім.

Олег: Так, це втрата в будь-якому випадку. До того ж я вже й не згадую про переробні потужності. Це теж збитки. Ми недавно підрахували рівень втрат, про які вже можна говорити.

Зважаючи на захоплені території та обсяг очікуваних втрат, фізичні втрати склали десь 6-7 млрд. доларів. А обсяг недоотриманого доходу – 25 млрд. доларів. Але я тут хочу зазначити, що це не тільки аграрний сектор, а весь АПК.

Юлія: Додам трохи позитиву: думаю, український аграрний сектор виріс за минулі роки і компанії докладуть зусиль, щоб вийти з ситуації якнайкраще.

Олег: Я б хотів додати, що, дивлячись на історію нашого аграрного сектору впродовж останніх тридцяти років, то всі негаразди, які в нас були пішли нам на користь.

Зі всіх конфліктів з росією, а мова не тільки про зараз і про 2014 рік. а й про ринкові війни в 2006 році, то зі всіх конфліктів ми виходили сильнішими.

Сектор ставав ефективнішим, більш конкурентоспроможним, відкривалися нові шляхи реалізації продукції, тому я не маю сумнівів, що і з цієї війни аграрний сектор вийде сильнішим.

Єдине, за що я переживаю, щоб аграрна політика була стимулююча. Думаю, що наші виробники розумні і знають як поступати. Треба, щоб політика була гнучкою і  комфортною для них. 

Юрій: Я якраз хотів зазначити, що одна з найсильніших сторін України – наша схильність до творчості, коли люди не чекають, що на них вирішать, а шукають можливості.

Я дивився на профільні ресурси аграріїв і це додало оптимізму. Бачу як українці проявляють ініціативу і готовність шукати рішення.

Дякую нашим слухачам за те, що були з нами під час першого випуску «Що з економікою?» під час війни. В нас є ще багато планів і цікавих тем. Бажаю всім нам, щоб воєнних випусків подкасту було небагато. Щоб мало їх вийшло під час війни і багато у мирний час. 

Юлія:  Так, дякую, що були з нами, пишіть питання, які вас цікавлять нам у Facebook, ми дуже раді будь-якому зворотному зв’язку.

Дякую Олегу за огляд того, що відбувається в агросекторі і стратегічний погляд в майбутнє, що і тут ми переможемо однозначно і вийдемо набагато сильніші з цієї війни. Дякую, бережіть себе і до побачення.