Мала приватизація (продаж об’єктів, вартість яких дешевша за 250 млн грн) останніми роками приносила видимі результати — до бюджету надходило кілька мільярдів гривень щорічно, а самі об’єкти перетворювалися зі зруйнованих чи занедбаних на сучасні й такі, що функціонують (наприклад, автостанція “Поділ”).
Велика приватизація пробуксовувала — “Об’єднану гірничо-хімічну компанію” так і не виставили на аукціон, а єдиний проданий об’єкт великої приватизації у 2021 році — “Перший київський машинобудівний завод” (до 2018 року — завод “Більшовик”) — пішов із молотка зі скандалом через малу кількість учасників та незначне зростання стартової ціни.
Продаж кількох десятків великих компаній (таких як ОПЗ або “Центренерго”) відтягувався “до кращих часів”. Вони обростали боргами, судами й іншими проблемами. Найкращі часи не настали — зате прийшла війна. А з нею — руйнація, величезні інвестиційні ризики та зруйнована логістика. Тепер наші державні підприємства не лише максимально впали в ціні — не всі з них фізично встоять до кінця війни.
Найкращі часи не настали — зате прийшла війна. А з нею — руйнація, величезні інвестиційні ризики та зруйнована логістика.
Що зараз? Через напад Росії на Україну процес приватизації майже припинився. Фонд державного майна обіцяє максимально його спростити, щоб бізнес у охоплених війною регіонах міг придбати у держави приміщення чи споруду для перенесення виробничих потужностей. Зараз ФДМУ допомагає бізнесу з тимчасовою релокацією. Наразі деякі з держпідприємств, які планували виставити на приватизацію, пошкоджено чи зруйновано. Частина перебуває на захопленій російськими військами території.
Центр економічної стратегії порахував , що сума втрат зруйнованих повністю або частково найбільших державних підприємств становить приблизно 26 млрд грн (не враховуючи втрати інфраструктурних підприємств, таких як Укрзалізниця). Наприклад, збитки ДП “Антонов” — 11,3 млрд грн, Одеського НПЗ — 5 млн грн, ДП КПК “Зоря-Машпроект” — 4 млн грн, а ДП “Завод ім. Малишева” — 2,95 млрд грн.
Коли настане мир, Україна має повернутись до питання про приватизацію. Перші кілька років після закінчення активної фази війни вкрай високими будуть ризики стримувати інвестиції в державні активи, як і всі інші інвестиції. Про це говорить досвід Донецької та Луганської областей, де російська агресія розпочалася у 2014 році.
Але, як і в будь-якій іншій сфері, приватизація матиме вікно можливостей. Україна має ним скористатися і, нарешті, позбавитися радянської практики державного управління тисячами підприємств, залишивши кілька десятків. У цій сфері є рішення, які можна буде запустити одразу, а є ті, над якими ще доведеться попрацювати.
Одне з таких майже готових рішень — вже прийнятий Радою у першому читанні пакет законів , що прискорює процес приватизації, він дозволить швидко включати до переліку на приватизацію непрофільні активи міністерств і відомств (наприклад, пансіонати чи непотрібні адмінбудівлі), а також проводити аукціони великої приватизації онлайн-форматі (як зараз продають об’єкти малої приватизації).
Після війни необхідно буде розробити механізм пріоритетного викупу об’єктів підприємствами, які користувалися ними в межах програми релокації — звісно, якщо вони зацікавлені в цьому. Або навпаки — надати їм замість зруйнованих нові площі в тих містах, із яких вони вимушено перемістилися, — якщо вони вирішать повернутися.
Приватизація також має прийти до оборонпрому, галузі, яка історично була дуже закритою. Україна потребуватиме масштабних оборонних закупівель для відновлення зруйнованого війною потенціалу. Рано чи пізно ленд-ліз закінчиться, і Україні доведеться купувати озброєння на ринкових умовах. Тому краще буде, якщо воно вироблятиметься на території України. Держава повинна буде пустити на власний ринок озброєнь приватні компанії та продати принаймні частину держпідприємств, які виробляють боєприпаси та техніку. Наразі вони є частиною концерну “Укроборонпром”.
Приватизація — це джерело інвестицій. У повоєнний час інвестиції стануть життєво важливими для нашого відновлення, бо з ними повернеться торгівля, робочі місця та податки. Тому приватизаційне інвестиційне меню має бути якісним і різноманітним. А держава має зробити все можливе, щоб продати непотрібне їй майно та підприємства швидко, конкурентно та прозоро. І, що не менш важливо, — захистити права інвестора в майбутньому
Матеріал опублікований у
Фокус .
