Бюджет і стратегії: світові практики

За даними Міністерства економіки, довкілля та сільського господарства на державному рівні чинними є 333 стратегічні документи, з яких лише 21 документ містить визначені обсяги фінансування з державного бюджету. Тобто понад 94% документів не мають цієї ресурсної прив’язки. Крім того, у 102 стратегіях сформульовано понад 600 цілей. Така кількість документів без чіткої фінансової основи створює суттєвий розрив між задекларованими намірами та можливостями їх реалізації.

Метою цієї роботи є аналіз світових моделей та визначення практик, які можуть сприяти узгодженості української системи стратегічно-бюджетного планування. Це формує підґрунтя для системи, у якій стратегічні цілі визначаються гармонізовано, відображаються в бюджетних рішеннях і підкріплюються необхідними ресурсами — як у період війни, так і після її завершення.

Головне

Ефективність стратегічного планування визначається не кількістю документів, а якістю вибудуваної послідовної системи – від довготермінових цілей до програм і бюджетних рішень. У країнах ЄС та ОЕСР ця логіка працює як єдина архітектура, у якій пріоритети проходять перевірку на ресурсну спроможність і фіскальну узгодженість.

Європейські вимоги формують обов’язкові стандарти для тих сфер, де залучене відповідне фінансування. Регламент про спільні положення (Common provisions regulation, CPR) та галузеві акти встановлюють чіткий зв’язкок «ціль – індикатор – захід – фінансування» і вимагають прив’язки програм до бюджетних рішень. Оновлені правила економічного врядування ЄС доповнюють це середньостроковими фіскально-структурними планами, які поєднують реформи, інвестиції та бюджетні траєкторії. Це робить стратегічне планування частиною бюджетного процесу, а не автономною практикою.

Польща, Латвія, Литва та Естонія застосовують різні моделі, але всі вони базуються на структурній узгодженості між стратегіями, програмами та багаторічним бюджетуванням. У Польщі Закон про політику розвитку закріплює систему «стратегія – операційні програми – фінансування». У Латвії стратегічне планування має більше політичної гнучкості, але середньострокові плани все одно визначають рамки ресурсів. Литва та Естонія інтегрують програмні документи у трирічні або чотирирічні ліміти видатків, що забезпечує стабільність пріоритетів.

Нова Зеландія демонструє найвищий рівень інтеграції: довгострокова фіскальна заява, середньострокова фіскальна стратегія та річний бюджет функціонують як один цикл, а оцінка впливу на добробут додає додатковий вимір ухвалення рішень. Така модель показує, як стратегічні й бюджетні процеси можуть бути повністю зшиті.

Узагальнений висновок дослідження полягає у необхідності формування цілісної архітектури стратегічно-бюджетного планування:

• чітка ієрархія документів,
• правила переходу від стратегії до програм,
• інтеграція середньострокових фінансових рамок та механізмів співфінансування,
• внутрішня адаптація європейських підходів (насамперед CPR).

Така система дозволяє перевести стратегічні документи з площини намірів у системну рамку управління й уникнути фрагментації політик.

Дослідження створено Центром економічної стратегії за підтримки Фонду «Аскольд і Дір», що адмініструється ІСАР Єднання в межах проєкту «Сильне громадянське суспільство України – рушій реформ і демократії» за фінансування Норвегії та Швеції.