Протистоячи Росії, Україна фінансує оборону масштабом НАТО — без фактичної інтеграції до Альянсу. Європа має визнати, що Україна є невід’ємною частиною її майбутнього, і діяти відповідно.
Авторка — Марія Репко, заступниця директора Центру економічної стратегії
«Бюджет — це не просто набір цифр. Це політична заява, карта пріоритетів і сигнал союзникам. Представлений Україною проєкт бюджету на 2026 рік є усім цим водночас. Він відображає пріоритети держави, уже доведені до межі можливостей, але водночас демонструє нерішучість ЄС у визначенні подальшого курсу війни. Третій рік поспіль (2024–2026) Україна живе за «бюджетом виживання» — майже ідентичним до бюджету 2023 року: достатнім, щоб сповільнити просування Росії до 10–20 км² на день, але недостатнім для забезпечення перелому на фронті».
Цей «бюджет виживання» не є ознакою слабкості чи відсутності реформ, а радше — обмежених фізичних можливостей. Витрати на оборону поглинають практично всі доходи, отримані з внутрішніх ресурсів — приблизно чверть ВВП (за оцінками ЦЕС, €51 млрд). Ба більше, після останніх змін до закону про держбюджет ця сума навіть менша, ніж цьогоріч. Протягом року цифри, ймовірно, буде переглянуто у бік збільшення — як це вже сталося у 2024-му і знову цього року, — але наразі перспективи залишаються похмурими.
Бюджет-2026 передбачає €58 млрд доходів і залишає дефіцит у €42 млрд, який має бути покрито міжнародною допомогою. Це план виживання — застарілий ще з моменту свого запровадження у 2023 році й нездатний забезпечити вирішальний контрнаступ. Відповідальність за це лежить не на Україні, яка вже давно вичерпала свої внутрішні ресурси, а на Європі, що досі не ухвалила рішення, як мобілізувати російські активи та профінансувати оборонні зусилля на рівні, достатньому для досягнення стійкого миру. За нинішніх умов це завдання залишається недосяжним.
Джерело: LaLibre.
Інші новини від експертів ЦЕС за посиланням.
