Щоб оперативно підготувати текстову версію, ми використали штучний інтелект для розшифрування. Тому в тексті можуть траплятися граматичні та стилістичні помилки.
Ангеліна Завадецька: Привіт! Ви слухаєте і дивитеся подкаст «Що з економікою?» — проєкт Центру економічної стратегії спільно з Громадським радіо за підтримки ПриватБанку. Я комунікаційна менеджерка ЦЕС.
Максим Самойлюк: А я економіст ЦЕС.
Ангеліна Завадецька: Сьогодні з нами Первін Дадашова — директорка Департаменту фінансової стабільності Національного банку України. Насправді, вона з нами не вперше — нам дуже приємно, що вже другий січень поспіль ми збираємося для того, щоб обговорити, як минулий рік пройшов для банківської системи в Україні. Власне, сьогодні про це теж будемо говорити.
Наприкінці минулого року НБУ провів стрес-тестування банків. Про його результати ми будемо говорити трошки пізніше, але давайте для початку розберемося і розкажемо, що це таке і для чого взагалі НБУ проводить такі стрес-тестування.
Первін Дадашова: Передусім вітаю, дякую, що знову покликали! Це дійсно черговий ексклюзивний випуск, тому що ми вперше говоримо про результати 2025 року і можемо в деталі зайти. Але зразу скажу, що ми говоритимемо переважно про ті речі, які є в нашому звіті про фінансову стабільність, тому раджу, хто цікавиться, подивитися сам звіт.
Насправді стрес-тестування — це одна з тих вправ, які найбільше на слуху, і в принципі нам це вигідно і зручно, тому що звучить воно цікаво: а що це за стрес, кого тестуємо, для чого і що ви хочете цим стресом побачити. Це стандартна вправа, яка виникла в центробанківському світі десь понад 15 років тому, після великої фінансової кризи, яка охопила майже весь світ. Прийшло розуміння, що якщо ми дивимося на те, як в нормальних умовах себе почувають фінансові установи, навіть виділяючи серед них слабших, то ми не можемо повною мірою відчути, що буде з системою в цілому, якщо вона стикнеться не з нормальними умовами функціонування, якимись особливостями діяльності окремого банку, а з повноцінною масштабною кризою, яка огорне і з усіх боків почне тестувати межі стійкості всіх одночасно.
І тому виникла думка, що потрібно дивитися, як буде система почуватися під час кризи, як це впливатиме на банки. Більше того, потім виникло розуміння, що потрібно дивитися не тільки на те, як окремі банки почуваються в умовах кризи, але й як вони взаємодіють в цих умовах. Можливо, виникає якийсь додатковий негативний ефект від того, що в одному банку виникають проблеми, вони передаються на інші банки, і ці інші банки, відповідно, погіршують кризову ситуацію, і таким чином економіка почувається ще гірше. Тобто такі ефекти теж можливі. Велика фінансова криза якраз цим і закінчилася, і тому вона була страшна для всіх довкола.
Тому стрес-тестування — це спроба відобразити ту реальність, з якою стикнулися, з якою не знали, що робити, і підготуватися до того, як працювати і що може статися в таких умовах. І, звісно, всім хочеться це лише симулювати і ніколи в це не потрапляти. Тому стрес-тестування — улюблена вправа для регуляторів, і тому його так часто проводять.
Ангеліна Завадецька: А наскільки часто вони відбуваються? І чи помічає їх звичайний споживач? Наприклад, сьогодні НБУ проводить стрес-тестування — банки не працюють?
Первін Дадашова: Безумовно, ні, не помічає звичайний користувач, тому що безперервна робота банків — це обов’язкова умова. Ніхто не перериває роботу ні на проведення перевірок НБУ, ні на стрес-тестування. Тим паче, що в випадку НБУ стрес-тестування проходить переважно на стороні самого НБУ. Ми отримуємо від банків дані, потім рахуємо, моделюємо, і даємо результати, а з банком потім їх обговорюємо. Тому операційна діяльність абсолютно ніяк не зачіпається.
Стосовно того, як часто це відбувається: у нашій практиці це відбувається досить регулярно з 2018 року, але, на жаль, ми вимушені перериватися на певні кризові події. Тобто з 2018 року в Україні запроваджена регулярність стрес-тестування банків і банківської системи, і воно має бути щорічним. Але проводиться лише для найбільших банків, не для всіх. Відповідно, ми проводили таку оцінку в 2018–2019 роках, а в 2020 році не змогли через коронавірус, провели її в 2021-му. У 2022-му ми вимушені були перерватися через початок повномасштабного вторгнення, бо ресурси мали бути спрямовані на те, щоб пережити реальну кризу.
Максим Самойлюк: Там було реальне стрес-тестування.
Первін Дадашова: Так, там було досить глибоке стрес-тестування, і, на жаль, його наслідки могли бути набагато гірші, ніж наслідки від нашої вправи, які досить гіпотетичні: певні уроки, щось покращити. Там, звісно, треба було реагувати на кризові явища. Ми провели оцінку стійкості в 2023-му році, але вона була трошки урізана — ми не робили припущень про стрес. Ми не припускали нічого поганого, бо на початку 2023-го року ми тільки відновлювалися від основного шоку повномасштабного вторгнення і вирішили, що нам важливо зрозуміти взагалі стан системи, як вона є. І от у 2025-му році ми вперше після повномасштабного вторгнення провели стрес-тестування з використанням саме несприятливого сценарію, тобто додавши кризу в систему.
Тому досить регулярно, і я скажу останню ремарку: раз на рік–два роки цю вправу для своїх банків проводять провідні регулятори. Наприклад, Європейський центральний банк з класичним стрес-тестуванням стійкості капіталізації проводить раз на два роки.
Максим Самойлюк: Ви вже сказали, що стрес-тестування, про яке ми зараз будемо говорити, і яке провели нещодавно, вперше після повномасштабної війни провели за несприятливим сценарієм. Його припущення були співмірними з фактичним впливом подій кризового 2022 року. Давайте поговоримо про ці припущення.
Що це за припущення, і чи правильно я розумію, що це означає, що для тестування змоделювали повторний якийсь шок, який схожий за масштабами на повномасштабне вторгнення?
Первін Дадашова: Напевно, я маю почати з того, що стрес-тестування цінне якраз можливістю змоделювати щось, що тебе цікавить, і тим, що таргетує ті аспекти діяльності банків або ті ризики, які для тебе видаються зараз найбільш вагомими. Тобто ти можеш припустити що завгодно, і можеш базуватися при цьому на якійсь історії, відтворювати або погіршувати фактичні події. І, знову ж таки, як приклад іноземних стрес-тестів, в Америці стрес-тестування проводиться кожного року з погіршеними припущеннями. Якщо подивитися в динаміці, прямо видно, що кожного року припущення стають все гірші і гірші, і вони вже досить давно гірші, ніж найглибші кризи, які спостерігалися в минулому. Тобто задача стрес-тестування — це десь теж відчути кордони. І тому подекуди доводиться робити ці припущення набагато гіршими.
Якщо говорити про Україну, то, безумовно, з економічною кризою 2022 року майже нічого не може зрівнятися: величезне падіння економіки, величезні виклики для діяльності підприємств і домогосподарств. Разом з тим, для банків ця криза 2022 року пройшла, скажімо, простіше, ніж можна було б уявити. Було багато факторів — це сьогодні, напевно, не предмет дискусії, але ми про це багато говорили. Це хороша підготовка, запас капіталу на початок вторгнення, висока ліквідність, швидка реакція, злагоджені дії. Одним словом, 2022 рік був дуже кризовим для економіки і помірно кризовим для банківської системи. Найбільший вплив був від кредитного ризику, тобто втрат внаслідок неспроможності бізнесу повернути кредити або населення обслуговувати свої позики.
Але при цьому інші шоки майже не реалізувалися для банків. І коли ми говоримо про те, що стрес-тестування 2025 року порівнювалося з кризовим 2022 роком, йдеться не про те, що ми припускали, що економіка обвалиться ще на 30%. Ми, насправді, робили досить помірні припущення падіння економіки, але при цьому припускали, що банки відчують ті шоки, які вони неповною мірою відчули в 2022 році. Це процентний ризик — різко погіршиться спред між вартістю банківських залучень і дохідністю активів. Іншими словами, залучати кошти стане дорожче, а дохідність активів не зміниться.
Ми припустили, що будуть більші втрати від операційного ризику. Тобто банки мають досить різко витратити великі кошти, які в реальності були б розтягнуті на певний період часу, а тут вони різко понесуть ці втрати протягом одного року на те, щоби підтримувати безперервність, відшкодувати втрати активів, відновлення від кібератак, що завгодно. Ми не деталізували, але припустили цей ризик. Це вперше, до речі, в 2025 році. Тобто ми робили припущення досить жорсткими, не роблячи при цьому прямої аналогії з 2022 роком, але враховуючи те, що може статися, які інші межі можна протестувати.
Максим Самойлюк: За результатами оцінки стійкості, 9 банків з часткою в активах банківської системи 18% потребували підвищеного рівня достатності капіталу. Що це означає? Чи банківська система є стійкою? Чи вона готова до тих викликів, які тестували? І ці 18% — це багато чи мало?
Первін Дадашова: По-перше, чи багато це, чи мало, можна визначити лише, базуючись на якомусь загальному уявленні про те, як має виглядати система, і з урахуванням історії. Якщо говорити про історію, ми порівнюємо зі стрес-тестуванням 2021 року, тому що тоді ситуація була в цілому економічно нормальною, і для фінансового сектору ми оцінювали стійкість системи досить високо і проводили останній раз тестування з несприятливим сценарієм. За результатами тієї вправи ми виявили, що підвищених нормативів достатності капіталу, тобто збереження певного запасу понад мінімальні вимоги для того, щоб у стресі не стати неплатоспроможним, потребували банки з приблизно 40% активів. Тобто це вдвічі більше, ніж зараз.
Якщо ми почнемо порівнювати інші характеристики, наприклад скільки капіталу потрібно, наскільки сильно падає достатність капіталу, тобто скільки збитків може зазнати система, — то по всіх показниках ми десь вийдемо на вдвічі ліпший результат. У 2021 році в нас було 20 банків з потребою в капіталі, зараз — 9 банків. Тобто, в принципі, якщо порівняти з історією, як би це не парадоксально звучало, але в 2025 році під час повномасштабної війни банківська система в цілому демонструє ліпші результати, при тому, що самі припущення гірші. У 2021 році в несприятливому сценарії припущення були досить жорсткі, але в цілому трохи кращі, ніж ми пропускаємо зараз. Тому все пізнається в порівнянні, і я би сказала, що зараз результат дійсно хороший.
А чому ми говоримо про результат ще й додатково як про хороший, без порівняння? Це тому, що ми, по-перше, розуміємо, що навіть ті банки, які потребують капіталу, серед них є два державних банки, і їхні імена вже можна подивитися на сайті — вони не є таємницею. Ці два державних банки: один з них — новонабутий державний банк, і один — той, що був державним вже дуже давно. Наприклад, для Укрексімбанку результати суттєво поліпшилися порівняно з усіма попередніми вправами. І це теж певний прогрес. Так, він ще потребує капіталу, але це абсолютно інші цифри. Більше того, банки вже надали нам план заходів, який вони будуть вживати, щоб зменшити свою вразливість. І, згідно з цим планом, в Укрексімбанку, який має одну з найбільших часток активів в цих 18%, за результатами вжиття заходів потреба значно менша.
А якщо говорити про решту банків, які потребують капіталу, то, знову ж таки, порівнюючи історичні показники або дивлячись на їхню частку в активах системи, ми розуміємо, що так, є проблеми, але ми, по-перше, розуміємо, де вони, по-друге, вони часто менші, ніж були навіть раніше, і, по-третє, всі банки зробили плани, ми всі ці плани оцінили, і за результатами цих планів фактично жоден банк не потребує ін’єкції капіталу ззовні, від, наприклад, свого власника чи акціонера. Це означає, що самі банки спроможні в чинних умовах або зменшити свої ризики, або самі себе докапіталізувати прибутком, тим самим зменшити свою вразливість або збільшити стійкість. Тобто ми абсолютно контролюємо ризики навіть в досить жорстких умовах стресу.
Максим Самойлюк: Давайте, щоб закруглити тему стрес-тестування, чітко проговоримо, що нічого не говорить про те, що ці 9 банків не платоспроможні або не можуть відповідати за своїми зобов’язаннями, просто потрібні якісь дії, щоб підвищити їхню стійкість.
Первін Дадашова: Однозначно. Ми розуміємо, що стрес-тестування — це завжди про кризу, а як регулятор діє в умовах кризи, якщо вона особливо всеохопна: зазвичай регулятор робить всі заходи для того, щоб система в цілому залишалася платоспроможною і стійкою. Тобто ми в 2022 році, наприклад, приймали рішення не застосовувати заходи впливу до банків, давати час на підвищення достатності капіталу, коли це необхідно, на перебудову процесів.
Ми завжди, в принципі, навіть в нормальних умовах, даємо банкам час на приведення своєї діяльності у відповідність, тому що основна задача — підтримка життєдіяльності всієї системи. Тому наша кризова вправа якраз для того, щоб показати нам ці зони і, відповідно, підсвітити банку, що потрібно робити. У нас всі банки, які дотримуються вимог до капіталу, є платоспроможними і, відповідно, досить високоефективними, але є нюанси, які потрібні як інформування для нас і для них.
Максим Самойлюк: Давайте поговоримо ще про результати 2025 року для банківської системи з точки зору кредитування. У 2025 році кредитування дуже активно зростало. Якщо ми подивимося на жовтень 2025 року, банківські кредити для бізнесу зросли на 18,6% рік до року. Востаннє подібне зростання було на початку 2015 року. Розкажіть, будь ласка, за рахунок чого відбувається це зростання зараз і кого кредитують більше: бізнес чи споживачів?
Первін Дадашова:Коли ми оцінюємо темпи кредитування, ми найчастіше оперуємо цифрами вже за мінусом, скажімо так, непрацюючої частини портфеля. Ви назвали цифри — скоріш за все, в цілому портфель, але ми пам’ятаємо, що там у нас досить багато непрацюючих кредитів. Якщо говорити про ефект без врахування непрацюючих кредитів, то зараз темпи для бізнесу становлять 37% вже в листопаді, тобто плюс один місяць, а для населення це близько 33% в гривні. Тобто в цілому трохи швидше кредитують бізнес, і портфель бізнесу дещо більший у банків.
Насправді це дуже хороший індикатор, тому що кредитування населення в Україні переважно незабезпечене: невеликі позики, кредитні картки тощо. Це простіше, цей бізнес швидше відновлюється після кризових подій і його простіше «розігнати», відновити. А от бізнес відновити складніше. І тому той факт, що зараз кредитують бізнес швидше, примножують кредити бізнесу швидше, — це індикатор того, що склалися фактори, які цьому сприяють.
По-перше, є попит. Його банки відзначають, і ми бачимо, що бізнес сам вказує: попри невизначеність і дуже складні умови роботи, він хотів би нарощувати не тільки операційну діяльність, беручи позики під оборотні кошти, а подекуди навіть поліпшувати свою стійкість, власну інфраструктуру, власні спроможності і будувати нові лінії виробництва. Ми помічаємо, що в Україні досить стрімко зростають галузі, пов’язані з підтримкою оборонно-промислового комплексу. Не обов’язково прямо оборонка, але якісь пов’язані сфери: машинобудування, раніше — харчова промисловість. Плюс є досить стійкий споживчий попит, тобто й галузі, які спрямовані просто на забезпечення основних потреб населення, також досить стрімко зростають.
На жаль, складно все одно нарощувати виробництво в ситуації великої невизначеності, безпекових ризиків і проблем з енергетикою, але при цьому бізнес нарощує і доходи, і підтримує хороші операційні результати. Тому є попит на кредити, і банки з радістю готові його задовольняти. Плюс бізнес, який не закредитований, має хороші фінансові показники. Звісно, є бізнеси з гіршою ситуацією, але середній показник демонструє, що є великий прошарок підприємств, з якими банки можуть працювати.
До того ж, особливо із 2023–2024 років, посилюється кількість механізмів, які допомагають навіть тим бізнесам, що, наприклад, не мають належної застави або побоюються взаємодії з банком через уявлення про високу ціну. Є пропозиції, які дають змогу використати додаткову гарантію, здешевити позику через отримання гранту, який покриває частину процентів, або державні програми. Ця комбінація великої кількості інструментів, які банки можуть підібрати для бізнесу, дає змогу спарувати попит із пропозицією з боку банків. Це стосується бізнесу.
Що стосується населення, то ми бачимо, як уже зазначала, досить традиційно: коли економічна ситуація поліпшується, коли населення має стійкий попит і позитивні очікування, банки одразу починають активно відновлювати пропозицію базових кредитних продуктів: карток, кеш-кредитів і підтримують таким чином попит, відповідно нарощуючи портфель досить стрімко. Можливо, поговоримо про це далі, але, на жаль, ми ще не бачимо досить гармонійного і стрімкого відновлення ринкової іпотеки, що дуже хотілося б побачити з часом. З іншого боку, є державна програма, яка допомагає принаймні на базовому рівні задовольнити потреби окремих категорій у кредитах на житло.
Ангеліна Завадецька: Так, про іпотеку поговоримо. Я тут ще хочу повернутися до бізнесу. Ви згадали про те, що суміжні сфери з оборонною промисловістю в галузі вже демонструють зростання в загальному портфелі. Зрозуміло, що такі компанії можуть не надавати повний фінансовий звіт або не мати чогось під заставу. Тут хочеться запитати, як у таких випадках банки працюють, які є програми для таких випадків і кого кредитують більше з бізнесу — приватний бізнес чи державний?
Первін Дадашова: Давайте почну з останньої частини питання. Ми багато чуємо останнім часом про те, що великі державні компанії та монополії отримують позики від банків. Відповідно, в інформаційному просторі ці новини створюють багато шуму.
Ми розуміємо, що потреба державних монополій у кредитних ресурсах виникає передусім через те, що їм потрібно відновлювати інфраструктуру і підтримувати життєдіяльність економіки. Куди ще їм звертатися, крім банків і, подекуди, донорів, адже донори також частково закривають цю потребу. Дійсно, в прирості портфеля значна частина — це приріст кредитів, наданих державним компаніям, але якщо подивитися на частку державних компаній у загальному портфелі бізнесу, то вона менше п’ятої частини і, насправді, історично не дуже високий показник.
Зараз він вищий, ніж, наприклад, до повномасштабного вторгнення, і пояснюється передусім критичними необхідностями та потребами. Але це не дуже велика частка. І якщо навіть виокремити державні компанії з загального обсягу кредитів, то темпи зростання там зберігаються близько 30%. Тому кредитують приватний бізнес, при чому в портфелі цього приватного бізнесу значно більше. Решта, 80%, — це приватні компанії, які належать приватним власникам із різних сфер діяльності. Треба додати, що для банків традиційно кредитуються аграрні компанії, торгівля оптова та роздрібна, а останнім часом дуже активно кредитуються машинобудування та харчова промисловість, тобто певною мірою відкривають нові сфери.
Що стосується компаній, пов’язаних з оборонно-промисловим комплексом або товарами подвійного призначення, — є свої особливості. Вони визначаються тим, наскільки глибоко компанія занурена у безпекові питання. Є державні і не лише державні компанії, які мають високі вимоги до секретності своєї діяльності, і з ними будь-який банк співпрацювати не може. Але в нас є державні банки, які мають доступ до необхідної інформації, і вони можуть її отримати. Тому останнім часом ми бачимо чимало інформації про потребу та випадки так званого консорціумного кредитування (коли кілька банків спільно надають один великий кредит одному позичальнику — ЦЕС).
Це певною мірою також закриває питання доступу до інформації. Якщо один державний банк має доступ навіть до непублічних даних, він може структурувати угоду, взаємодіяти з клієнтом, оцінювати його фінанси, базову потребу в заставі тощо. Таким чином, він фактично «пропускає» ресурси інших банків через себе і використовує їх для фінансування клієнта. Особливо якщо йдеться про великі компанії — це діючий інструмент. Нещодавно ми бачили багато новин, пов’язаних із великими кредитами на потреби оборони, наданими консорціумом. Це хороша практика для подолання проблеми обмеженого доступу до інформації.
В цілому ми також зі свого боку сприяємо, щоб це не було проблемою. Ми дещо скоригували вимоги до оцінки ризиків банками. У скоригованих вимогах ми даємо право банкам враховувати ту інформацію, яка є доступною, без надмірного заглиблення, скажімо, у виробничі процеси. Ми маємо окремі підходи для компаній, які працюють за державними замовленнями. Коли держава замовляє в компанії певну продукцію і підтверджує, що компанія спроможна це зробити, держава гарантує, що викупить продукцію, тобто заплатить. Банку вже не потрібно заглиблюватися в питання, які для нього не профільні. Це переважно менші компанії, але це дієвий інструмент. В принципі, проблеми існують, але ми разом із колегами з міністерств і банків намагаємося їх подолати, і вже знайдено багато інструментів для цього.
Щодо застави, є інструменти гарантій для виробництв, пов’язаних із безпекою та обороною. Часто це державні гарантії, але якщо виробництво не безпосередньо воєнне, є гарантії інших спонсорів і донорів, які дозволяють закрити питання застави, бо за наявності гарантій інші об’єкти вже не потрібні.
Максим Самойлюк: Як у 2025 році працювали програми кредитування, підтримані Євросоюзом у рамках Ukraine Facility? Нагадаю, що Ukraine Facility — це велика програма співпраці України з Європейським Союзом. Там є окрема значна частина бюджетної підтримки, де ми виконуємо зобов’язання за планом України та отримуємо фінансування державного бюджету. Але також там є інвестиційний фонд на майже €7 мільярдів.
Що було в 2025 році? Чи були якісь особливі кредитні моменти, пов’язані з цим? Чи має це помітний вплив на банківську систему?
Первін Дадашова: Інструмент Ukraine Facility у частині інвестиційного фонду для банківського сектору — це передусім гарантії. Тобто переважна більшість цих коштів — це гарантії плюс гранти. Гранти зазвичай поєднані з гарантіями.
Насправді гарантії як інструмент — ми якраз плавно перейшли з минулого питання — дуже корисні, і банки почали їх тестувати трохи раніше, навіть до повномасштабного вторгнення. Вони корисні для того, щоб збільшити охоплення кредитуванням бізнесів, які не мають чого віддати, не мають якихось засобів, або просто це займає час і кошти, і не готові в це йти. Тому гарантії — досить цікавий, універсальний інструмент.
Раніше в нас були чималі обсяги гарантій, які надавалися ЄБРР і, наприклад, Європейським інвестиційним банком для фінансування переважно малого бізнесу. І в Ukraine Facility також основний компонент цього фонду — це не безпосередньо позики, які надаються, а це якраз гарантії, які використовуються банками вже за призначенням, залежно від того, який є попит. Варто сказати, що серед усіх гарантій є ліміти. Тобто як працює інструмент: підписується договір між банком і гарантодавцем, і, відповідно, банк у межах наданого йому ліміту має право розподіляти ці гарантії між своїми клієнтами, які підпадають під певні критерії.
І, відповідно, у разі якщо клієнт погашає позику, ця гарантія зазвичай може бути передана якомусь наступному клієнту, якщо вона не спрацювала. Якщо ж спрацювала, то банк отримує компенсацію, але при цьому обсяг загальних гарантій зазвичай скорочується аж до повного вибирання. Тому банки від початку, при підписанні договору, отримують цей ліміт, і далі питання — як швидко вони можуть його використати саме для того, щоб розподілити між клієнтами.
Так от, насправді у банків зараз лімітів гарантій у рази в два більше, ніж вони використали. Тобто не весь цей інструмент ще використаний значною мірою, тому що його обсяги досить суттєві порівняно з тим попитом, який існує на кредити. Тобто є простір. Але з іншого боку є також нюанси, пов’язані з тим, що під ці гарантії зазвичай досить жорсткі умови і є деякі додаткові вимоги до диверсифікації. Тобто не можна, умовно кажучи, всю цю суму використати як гарантію для одного конкретного кредиту. Ти маєш обмежувати суму кредиту: гарантується не повна сума, а часткова. Це не проблема, це просто механізм, який потрібно відчути і з яким, поступово працюючи, ти нарощуєш цей відсоток використання, вибирання.
Тому інструменти працюють, вони працюють не з 2025-го року, а й раніше, поповнюються час від часу новими договорами. Насправді банки дуже задоволені цим інструментом, а фактичні втрати за гарантіями, можна сказати, мізерні. Клієнти, які мають гарантії, зазнають дефолту рідше, ніж у цілому по портфелю, і там рівень дефолтів буквально близько 1% на рік. Тобто, в принципі, цей інструмент може жити дуже довго, сам себе відновлювати, поповнювати, охоплювати дедалі більше клієнтів, навіть не збільшуючи обсяг використання гарантій, тому що нові клієнти з’являються тоді, коли старі погашаються, і так далі. Інструмент дієвий, хороший.
Надалі ці, скажімо так, гарантії більш комерційного характеру мають замінити собою більшість державних гарантій. Державні гарантії, які були надані ще в 2022 році і досі банками використовуються, потрібно по максимуму спрямувати на сфери, для яких міжнародні донори ще не готові повністю забезпечити покриття: наприклад, знову ж таки, на оборонну сферу, на території ближче до лінії фронту і так далі. І цей інструмент європейських донорів, партнерів, дає змогу таргетувати те, що є специфічним для України, за допомогою власного ресурсу і закрити потреби бізнесу за рахунок гарантій Європейського Союзу.
Максим Самойлюк: Державна програма підтримки кредитування 5–7–9%. Я зараз дуже суб’єктивно скажу: мені здається, що у 2025 році вона була набагато менше на слуху, ніж у 2024-му і до того. Я можу помилятися, але розкажіть, будь ласка, що з нею — з 5–7–9%: які результати, чи значну частку в нових кредитах, виданих бізнесу, вона займала у 2025 році, і чи є потреба щось змінювати надалі?
Первін Дадашова: Моє враження таке саме, як і ваше, стосовно того, що у 2025 році вона була менше на слуху. Але в мене є певні відповіді з моєї точки зору, чому так.
Вона втрачає свою ключову роль, тому що з’явилося кредитування, яке не потребує підтримки. Якщо у 2022 році фактично все кредитування відбувалося в межах програми — ні банки, ні бізнеси не були готові брати на себе ризики платності цих ресурсів і, відповідно, не були готові отримувати кредити під ставки, які на той момент взагалі важко було визначити, — то ця схема компенсації, коли ставки опускалися майже до нуля, була дуже привабливою, цікавою і єдиним варіантом узагалі отримати фінансування, якщо воно було потрібне. Ми пам’ятаємо ці історії про необхідність здійснити посівну у 2022 році, прямо на початку повномасштабного вторгнення. І тоді це був єдиний вихід — запустити якийсь механізм, який би максимально убезпечив усі сторони від додаткових ризиків через високу вартість ресурсу.
Але у 2024 році, в принципі, потреба в такій всеохопній підтримці вже зникла, тому що економіка відновлювалася, бізнеси нарощували операції, поліпшувався їхній фінансовий стан, кредити стали дешевшими. І з 2024 року ставка за кредитами мало змінювалася — в середньому зараз вона близько 15% у гривні. Це все ще досить високо, але це той рівень, який більшість бізнесів можуть собі запланувати і обслуговувати. Тому потреби в такій всеохопній підтримці вже немає, і значно менше звертаються за цією підтримкою, відповідно менше й дискусій щодо того, кому вона потрібна, і бажання всіх отримати цю підтримку в межах 5–7–9%.
З огляду на менший попит, у колег із міністерств і колег, які є розпорядниками програми, — а це так звана Національна установа розвитку, нова назва Фонду розвитку підприємництва — з’явилося більше простору для того, щоб без тиску попиту переформатувати програму і зробити її більш таргетованою. У 2025 році було здійснено багато правильних кроків, на яких ми наполягали раніше, для того щоб цю програму переспрямувати з всеохопної підтримки всіх на підтримку тих, хто цього дійсно потребує: на територіях, близьких до лінії фронту, для підприємств з інвестиційними цілями, там, де висока вартість кредиту може бути перешкодою для реалізації проєкту, і лише в окремих галузях. Було обмежено розмір кредиту, який за більшістю напрямків може максимально отримати позичальник за програмою 5–7–9%. Було також додатково обмежено розмір для груп компаній, які належать одному власнику або до однієї бізнес-сфери, тобто пов’язані між собою глибокими економічними зв’язками.
Ці заходи у хорошому сенсі витісняють клієнтів із програми підтримки на ринок. А ринок, з огляду на те, про що ми вже говорили, — є попит, є пропозиція, є готовність банків кредитувати — підхоплює цих клієнтів. Найліпших він забирає взагалі на дуже хороших умовах, які зараз є порівнюваними з 5–7–9%. Бо ми історично пам’ятаємо, що 5–7–9% — це назва програми, яка пішла від рівня ставок, які вона пропонувала. Але вона вже давно не пропонує 5–7–9% — вона пропонує від 0 до 13, а іноді навіть 15%.
Максим Самойлюк: 0-3-15% не так звучить.
Первін Дадашова: Там треба казати 0, 3, 5, 7, 9, 13 і так далі. Насправді там набагато більший діапазон можливих умов, і для багатьох позичальників умови дуже близькі до ринкових, тому не так страшно з неї вийти і піти на ринок. І багато клієнтів навіть відчувають певну перевагу, тому що програма міняється, трансформується, там подекуди змінюються умови, і, відповідно, позичальник у цьому процесі стикається з певною невизначеністю: зараз вона є, а через пів року її не буде. А банк з умовами фінансування, особливо якщо кредит довший, залишиться з цими умовами. Тому клієнти, якщо банки з ними грамотно працюють, а банки це роблять, самі, в принципі, готові вийти з програми, якщо для них це не критично.
Тому й падає частка кредитів, наданих у межах програми. Зараз вона, якщо дивитися на нові видачі, становить близько п’ятої частини. Але якщо подивитися на портфель, то там ця частка трохи вища — до 30%, але вона помітно падає з часом. Нагадаю, що два роки тому ми мали частку 40% у загальному портфелі — саме кредитів, підтриманих програмою 5–7–9%. Тому цей тренд, знову ж таки, досить здоровий. Хотілося б, щоб він продовжувався.
Ангеліна Завадецька: Згадали ми вже про іпотеку, і ви також сказали, що вона не дуже зростає в цьому сегменті кредитування. Давайте поговоримо про те, яка ситуація з кредитуванням населення, зокрема з іпотекою: які є доступні інші програми іпотеки, крім державної «єОселя», які за ними відсоткові ставки, і що з воєнними ризиками? Чи страхують воєнні ризики?
Первін Дадашова: Іпотека є лише в межах державної програми «єОселя». Інших програм або інших інструментів, які б надавали кошти безпосередньо від банків без підтримки, майже немає. Це дуже поодинокі випадки, які абсолютно не можна робити навіть прикладами, тому що це, я би навіть сказала, випадковості. Чому так?
Тому що, з одного боку, дійсно, ринок зараз не в найліпшому стані для того, щоб масово зростала іпотека. Є передусім багато ще застарілих проблем із тим, як у цілому працювати з іпотекою, тому що для іпотеки критично важливе розуміння того, як з неї виходити у разі дефолту клієнта. Тобто якщо позичальник не зможе обслуговувати позику, що далі робити? І в нас історично є величезна проблема з тим, щоб визначити, що в такому разі відбувається, які права кожної зі сторін, як зробити цей вихід з іпотеки максимально зручним і комфортним для всіх сторін. Тому що тут потрібно враховувати і інтереси клієнта, і інтереси банку.
У нас є негативні судові практики, причому негативні вони для всіх сторін: і для банків, які не можуть стягнути заставу за кредитами, що не обслуговуються. Часто це також супроводжується мораторіями на стягнення, які досі існують. І з іншого боку — для клієнта, тому що не визначена ціна: якщо банк стягне і продасть житло, чи впевнений клієнт у тому, що це житло буде продане за належною ціною і таким чином буде відшкодована клієнту та частина, яку він, наприклад, заплатив з власних коштів або вже виплатив за позику. Тобто насправді основні складнощі для іпотеки лежать якраз у площині законодавчого врегулювання самого ринку.
Друга проблема — це вартість. Зараз вона на ринкових умовах була б досить високою — 17%. Навряд чи на 10–20 років у гривні хтось готовий брати кредит під 17–18%, бо це означає заплатити вдвічі більше в довгостроковому горизонті, ніж сама вартість квартири. І, крім усього іншого, ставка є високою також тому, що існують ризики, зокрема воєнні ризики. І вони зрозумілі і банку, і самому клієнту. Клієнт також не завжди готовий купувати квартиру в умовах, коли невідомо, що з нею буде через якийсь час і як загалом будувати своє життя на майбутнє. Тому ці дві основні проблеми, які існують для розвитку ринкової іпотеки, на жаль, залишаються з нами.
Разом з тим ми, як і за багатьма іншими напрямками, працюємо над тим, щоб розкласти ці проблеми на менші складові й працювати з ними. Стосовно врегулювання юридичних питань, поліпшення умов фінансування іпотеки, вирішення проблем мораторіїв і так далі, ми напрацьовуємо цілу низку законодавчих змін. Ми — це не тільки Національний банк, це також банки і, крім того, в цілому ведеться робота над житловою політикою в Кабміні. До цього питання теж залучені донори.
Тобто потрібні зміни для того, щоб прибрати перешкоди для розвитку ринку: наприклад, поліпшити умови оцінки майна, зробити їх прозорими і зрозумілими, поліпшити процедури врегулювання, вирівняти українське законодавство щодо іпотеки до європейського. Тому що деякі речі, про які я сказала, зокрема щодо врегулювання проблемних кредитів, у Європі врегульовані прямо на законодавчому рівні.
Для іпотеки, насправді, є два основних чинники, які потрібні. Перше — це врегулювання низки юридичних питань, які зменшують проблеми з тим, як узагалі працювати з цим інструментом. І друге — це здешевлення. Здешевлення можливе в часом, коли ми вирішимо ці проблеми, а з іншого боку, те, що може допомогти, — це трансформація державної програми, яка не просто встановить певну фіксовану ставку, як зараз, а дасть змогу саме здешевити ринковий продукт. І от якраз усі зацікавлені сторони в межах стратегії іпотеки працюють над тим, щоб досягти цих двох компонентів — юридичного врегулювання і здешевлення — для того, щоб дати доступ ширшому колу населення.
Ангеліна Завадецька: Хочеться ще дуже швидко проговорити про 2026-й рік. Які основні зміни чи акценти, виклики, над якими етапами фокусуватиметься НБУ у наступному році? Що ви бачите?
Первін Дадашова: Передусім ми продовжуватимемо майже все, що ми робимо. Якщо говорити про Нацбанк, то це наші основні політики — ми їх усі зберігатимемо і підтримуватимемо.
Для банків ми переходимо до повного впровадження вимог до капіталу, як у Європейському Союзі. Це виклик, але це все заради стійкості. У 2027-му вже очікуватимемо, що банки виконуватимуть буфери капіталу. У 2026-му ми змінюємо правила розрахунку ризиків, ключових для вимог до капіталу. Це, насправді, дуже вагома зміна, але і в 2026-му, і в 2027-му ми не очікуємо, що це якось суттєво вплине на користувача, тому що банки готові. Але це все — підвищення стійкості.
І взагалі, наші останні роки — це роки під егідою євроінтеграції. Тому наша ключова увага — на євроінтеграцію, плюс паралельно — безперебійність і безперервність функцій. Усе, що потрібно для того, щоб контролювати ризики для діяльності, наприклад кіберризики, ризики третіх сторін, — усе це також буде в полі уваги регулятора. Плюс ми проводитимемо оцінку стійкості, знову тестуватимемо банки. Ми й надалі будемо стежити за ключовими показниками діяльності всієї системи, але для нас важливо також дати поштовх для розвитку на майбутнє.
Тому ми займатимемося розвитком додаткових інструментів, працюватимемо з усіма інституціями над впровадженням законодавства для розвитку фондового ринку, зокрема для розвитку сек’юритизації (перетворення неліквідних активів на цінні папери — ЦЕС), щоб було більше інструментів для фінансування. Ми сприятимемо тому, щоб консорціумні кредити були не поодинокими випадками, а більш масовим явищем, і щоб банки могли використовувати всі наявні інструменти для підвищення проникнення кредитів в економіку. Оце наше бачення на найближчий рік і, сподіваюся, також і надалі.
Ангеліна Завадецька: Отже, з нами сьогодні була Первін Дадашова, директорка Департаменту фінансової стабільності Національного банку України. Ви дивилися або слухали подкаст «Що з економікою?» — проєкт Центру економічної стратегії спільно з Громадським радіо за підтримки ПриватБанку.
Підписуйтеся, дивіться, слухайте й дізнавайтеся про українську економіку. Дякуємо!
Більше на цю тему:
