П’ять міфів про комунальні підприємства

17 Листопада 2020
Поділитись

В Україні постійно реєструються нові КП. Кому вони вигідні й чому?

Центр економічної стратегії провів п’ять обговорень проблем комунальних підприємств — у Вінниці, Дніпрі, Одесі, Львові, Харкові. Всюди ми стикалися з нерозумінням того, для чого потрібні комунальні підприємства в ринковій економіці та як вони мали б управлятися. В цьому матеріалі ми наведемо (і розвінчаємо) п’ять міфів про комунальні підприємства, в які вірять місцеві мешканці, депутати і чиновники міських рад.

Міф 1. Всі наявні комунальні підприємства потрібні громадам

Багато КП працюють у непритаманних для КП сферах. Україна всі роки незалежності йде від планової до ринкової економіки, від домінації державного сектору до конкуренції між приватними гравцями. Тому у власності держави, міст і областей мають залишитися лише компанії, послуги яких не здатен ефективно надавати ринок — природні монополії чи інші соціально важливі об’єкти. Серед комунальних підприємств — це окремі транспортні підприємства, лікарні, оператори мереж (водоканали, теплоенерго тощо). Частина підприємств, які залишилися нам у спадок від Радянського Союзу, природно, більше не потрібні у комунальній власності.

В Україні ж з кожним роком реєструються нові КП. І це не лише лікарні, які в рамках медичної реформи перетворено з комунальних установ на комунальні некомерційні підприємства. Це й «кишенькові» КП, директорами на яких працюють місцеві депутати, і підприємства, створені на заміну занадто обтяжених боргами КП.

Управляти комунальними підприємствами вигідно чиновникам. Вони можуть піаритись на діяльності комунальних підприємств, а також КП можуть бути джерелом місцевої корупції. Саме тому комунальна власність має бути виключенням. Містам варто провести інвентаризацію комунальних підприємств, щоб зрозуміти, без яких з них можна обійтися. Наприклад, міста можуть обійтися без власних комунальних аптек, охоронних компаній, ринків тощо.

Міф 2. Місто може управляти прибутковими КП, щоб заробляти кошти в бюджет

По-перше, місто ніколи не буде ефективним власником компанії, особливо в Україні. Чиновники у державних і місцевих органах влади мають розробляти і впроваджувати правила і стратегії та слідкувати за їх дотриманням, а не виконувати роль власників бізнесу. Саме тому комунальні підприємства за інших рівних умов є більш збитковими за приватні. Коли ми контролюємо інші фактори (зокрема монопольне становище) за допомогою регресійного аналізу, приватні підприємства є прибутковішими за комунальні в середньому на 5,5 відсоткових пункти.

По-друге, якщо місто володіє компанією і хоче на ній заробити, то в нього є велика спокуса спотворити конкуренцію і надати власній компанії привілеї – пільги, землю, замовлення. Це поставить їх у нерівні відносини з приватними компаніями.

Наприклад, у Кривому Розі був оголошений тендер на догляд за зеленими насадженнями. На ньому перемагає комунальне підприємство, пропонуючи нижчу ціну. Але потім, після проведення тендеру, місто купує власному КП спеціалізовану техніку. Тобто місто переплачує за надану йому послугу і пригнічує приватний бізнес. Навіть якщо це конкретне КП принесе прибуток — в обох випадках громада міста несе втрати.

Міф 3. Місто має право фінансувати власні підприємства

Але ж що поганого, якщо місто, як власник, закупить для власного підприємства техніку, спитаєте ви?

З одного боку, в приватному секторі не можна завадити власнику інвестувати у власне підприємство, допомагати йому у разі виникнення проблем тощо. Але місто — специфічний власник, оскільки і самі комунальні підприємства, і кошти на поповнення статутного капіталу чи інвестицій в основні засоби — це власність територіальної громади, а місцева влада цією власністю лише розпоряджається. Тому її роль — створювати умови для конкуренції, а не фінансувати власні КП з бюджету.

Депутати місцевих рад, як обрані представники громади, на сесії ухвалюють рішення про поповнення статутного капіталу КП. Але наскільки потрібні такі «вливання»?

У 2019 році проаналізовані нами КП в обласних центрах отримали 12,3 млрд грн поповнення статутного капіталу. Окремі підприємства таким чином «рятують» від впливу проблемного тарифного регулювання. Але місцеві депутати рідко вимагають обгрунтувати у чиновників чи директора потребу у підвищенні статутного капіталу, голосуючи «за».

Поповнення статутного капіталу часто є фінансуванням неефективності — оскільки чітких орієнтирів діяльності КП зазвичай не мають, відповідно — і стимулів покращувати якість управління. Навіщо, якщо місцевий бюджет все одно покриє збитки?

Також допомога комунальним підприємствам може обмежувати конкуренцію. Тому за наданням допомоги комунальним та іншим підприємствам слідкує Антимонопольний комітет України. У 2019 році комунальні підприємства отримали 3,433 млрд грн державної допомоги. У 13 випадках АМКУ визначив допомогу КП з місцевих бюджетів на суму 741,25 млн грн недопустимою для конкуренції.

Міф 4. Достатньо поставити професійного директора, і КП буде працювати ефективно

По-перше, найбільші комунальні підприємства обмежені у багатьох аспектах державним регулюванням. Наприклад, «Теплоенерго». Вони по суті надають побутову послугу громадянам. Але разом з тим, накопичують величезні борги, оскільки газопостачальні компанії поводять себе з ними на ринкових умовах — виписують ринкові пені, погрожують не постачати газ взимку.

По-друге, комунальні підприємства не володіють майном. Воно в них знаходиться на балансі на праві господарського відання чи оперативного управління. Відповідно, директор не може під заставу цього майна взяти кредит в комерційному банку.

По-третє, комунальні підприємства виконують ті завдання, які їм ставить мерія. Якщо місто чітко не формулює бачення розвитку конкретного напрямку міської політики — комунальне підприємство не буде знати, на які показники йому орієнтуватись.

Але найважливіше те, що директор КП є дуже залежною від політиків особою — бо КП зазвичай знаходяться під тиском місцевої влади щодо швидкого ухвалення політично привабливих, але економічно шкідливих рішень.

Тому для того, аби директор працював не на користь політиків, а на користь підприємства, на найбільших КП має бути проведена реформа корпоративного управління. Важливою частиною такої реформи є формування наглядової ради з незалежними членами. Наглядова рада має бути «буфером» між керівництвом міста, яке прагне досягти політичних цілей, і директором, який має забезпечити сталий розвиток підприємства.

Міф 5. До наглядової ради КП мають входити депутати і громадські активісти і працювати безкоштовно

Наглядова рада — це не громадська рада. Це орган управління підприємством. На жаль, цього не розуміють (або роблять вигляд, що не розуміють) навіть ті міста, в яких положення про наглядові ради в КП вже прийнято — зокрема, в Одесі, Чернівцях, Житомирі і Сєвєродонецьку). Там наглядові ради є по суті дорадчими органами.

Як має бути?

Наглядова рада має бути відповідальною за:

  • Стратегію підприємства (згідно з цілями, встановленими містом)
  • Обрання і звільнення керівника КП
  • Встановлення рівня винагороди керівництва і критеріїв його розміру
  • Контроль і аудит підприємства.

Наглядові ради доцільно створювати на найбільших КП (понад 500 працівників, понад 200 млн грн активів та понад 100 млн — чистого доходу).

Наглядові ради потрібні для покращення управління комунальними монополіями і великими КП. Це повноцінний орган управління, до якого повинні входити професіонали у сферах фінансів, інвестицій тощо, галузеві професіонали з міжнародним досвідом. Вони привносять свій досвід і експертизу та оберігають КП від шкідливого політичного впливу.

Члени наглядових рад мають отримувати компенсацію за свою роботу, так само як і директори КП. Це дозволить залучити кращих та зменшити ризик заангажованості.

Найголовніше, що потрібно пам’ятати про комунальні підприємства: вони належать громадам, а управляють КП обрані нами депутати місцевих рад, мери і призначені ними чиновники. Тому ми всі маємо пильнувати, хто саме отримує користь від діяльності комунального підприємства: громада чи окремі нечисті на руку люди.

X