Хто виграє, а хто програє від зміни політики Нацбанку та як відновлюється економіка

8 Липня 2020
Поділитись

В рамках подкастів ЦЕС та VoxUkraine “Що з економікою”, який виходить на Громадському радіо, ми поспілкувалися з Оленою Білан, головною економісткою Dragon Capital, членкинею редколегії VoxUkraine, та членкинею наглядових рад і ЦЕС, І VoxUkraine.

Тема сьогодні дуже актуальна, адже говоритимемо про макроекономічну ситуацію в Україні, про кризу, і в цілому про ситуацію на ринках. І перше питання буде пов’язане з відставкою Голови НБУ, Якова Смолія.

Олено, як ви оцінюєте, наскільки це критична ситуація з точки зору макроекономічної стабільності? Ми вже бачили дуже швидку реакцію і зі сторони міжнародних партнерів, інвесторів, українського бізнесу. Але які побоювання на вашу думку дійсно мають сенс? І які сценарії подальшого розвитку ситуації будуть максимально вигідні для України?

Останні події дійсно були несподіваними для багатьох, ніхто не очікував відставки пана Смолія, адже буквально десь всередині травня він заявив, що збирається бути на своїй позиції до 2025 року і не відчуває політичного тиску на НБУ. І тут занепокоює не саме бажання піти у відставку, а те, що причиною став системний політичний тиск. Тобто тиск на НБУ – установу, яка користується авторитетом у міжнародних колах, яка є професійною, адже проводила правильну політику в останні роки. Саме це стало причиною негативної реакції міжнародної спільноти, іноземних інвесторів, зрештою і лідерів думок та бізнесів всередині країни.

Що буде далі? Ми всі розуміємо, що Смолій навряд чи писав би таку заяву, не маючи розуміння, що її приймуть. Президент має подати кандидатуру, а ВР – її затвердити. Надалі я бачу два сценарії. І ці два сценарії залежать від того, кого виберуть на посаду Голови НБУ. Негативний сценарій: на посаду прийде людина, яка буде виконувати забаганки політиків. Тому що політики завжди дивляться на дуже короткостроковий період. Часто така політика призводить до того, що через декілька років настає серйозна криза. Тому у цьому сценарії ми будемо мати негативні економічні наслідки у вигляді інфляції, негараздів на валютному ринку, послаблення валютного курсу.

Тож якщо зараз ми знаходимося в економічній кризі, бо люди втрачають роботу, через карантин, падіння попиту, а на фінанонсовому ринку є відносна стабільність. То цей сценарій до всіх наведених вище проблем додасть фінансову кризу.

Компромісний варіант, якщо Президент запропонує кандидатуру Голови, яка більш схильна до зниження відсоткової ставки наприклад, але буде проти друку грошей на постійній основі. Головне, це залишатися у програмі з МВФ. Наразі такий сценарій виглядає достатньо реалістичним. Це видно навіть з реакції фінансових ринків. Первинна реакція була дуже негативна: люди почали продавати українські єврооблігації, і на валютному ринку ми бачимо послаблення гривні, і попит на долар. Проте досить швидко це припинилося, адже зрозуміли, що можливо Президент все ж призначить Голову, який буде проводити розумну політику і продовжуватиме співпрацю з МВФ, яке для нас є дуже важливим.

Це дуже прикметно, що Україна напевно вперше в історії дійшла до кризи достатньо підготовлено. Ми не бачили значного обвалу гривні навесні, жоден банк не відчував проблем з ліквідністю і проблем із поверненням депозитів. Досить зручний момент, щоб подумати, що можна скористатися цією ситуацією і почати вмикати державний станок. Для мене дуже дивно було, чому саме через такі методи політики піднімають собі рейтинг. Тому що умовно інфляція ж те, скільки ми можемо купити товарів за одну й ту саму кількість грошей, і люди мали б дуже швидко відчути, що не можуть собі дозволити те, що могли собі дозволити раніше. А от з точки зору дефіциту, а також в розрізі іншої новини, яка сколихнула й експертну, і бізнесову спільноту зараз – те, що уряд скасував своє розміщення єврооблігацій на понад 1 млрд. Наскільки ці кошти були критичними? Що тепер робити, чи можна виходити ще через певний період часу, чи це дійсно проблема зараз?

Цього року бюджетний дефіцит дуже великий, близько 10 млрд доларів. І крім того, що потрібно профінансувати ці 10 млрд доларів до кінця року, уряд має розрахуватися по зовнішніх боргах: заплатити власникам державних облігацій, єврооблігацій і міжнародним партнерам. Крім того, є ще погашення внутрішнього боргу, тобто по гривневих ОВДП і по валютних ОВДП, які тримають зараз в основному банки.

Отже, сума, яку уряд має профінансувати – 17 млрд доларів. І це дуже велика сума і для її фінансування потрібно залучати кошти, зокрема від міжнародних партнерів, таких як МВФ, Світовий банк і ЄС.  Чому саме їхні кошти? Бо вони надають достатньо дешеві і довгі кредити. Наприклад, Світовий банк погодив Україні кредит на 30 років – на такий термін залучити кошти на ринках зазвичай неможливо. І що стосується мільярду доларів облігацій, які були скасовані, – ці кошти нам, звісно, потрібні, але їх можливо вийде залучити пізніше. 

Зараз критичної потреби у ресурсах немає, адже за минулі місяці і МВФ надав велику суму коштів, і ЄС надав 500 млн євро. Крім цього, дві великі державні компанії: Нафтогаз України і Приватбанк перерахували велику суму дивідендів. Приватбанк – близько 25 млрд гривень (тобто це один мільярд доларів), а Нафтогаз переказав ще більше – близько 40 млрд гривень (це 1,5 млрд дол). Загалом, це призвело до того, що уряд зараз має гарну ліквідність – понад 5 млрд доларів в еквіваленті на своїх рахунках у гривні й іноземній валюті. Тому він має таку фінансову подушку ліквідності, яка допоможе йому найближчий час профінансувати всі великі суми дефіциту бюджету і всі виплати без нових залучень. Тому цей випуск єврооблігацій, який був скасований,  звичайно потрібний Україні, але не є критичним на даному етапі, тож до цього питання думаю повернуться пізніше.

А яка ваша думка щодо бажання Президента і парламента призначити нового Голову НБУ, який буде більше орієнтуватися на економічне зростання і стане більш інтегрованим у політику. Адже якщо ми призначаємо Голову НБУ, який більш залежний від політиків, то чи не порушуємо договір з МВФ?

Так, незалежність НБУ – важливий пункт у програмі з МВФ. Але розумієте, що незалежність Центрального банку немає кількісного виміру. Це радше якісний показник.  Дуже важливо, щоб НБУ міг приймати рішення не лише незалежно, а колегіально. Важлива частина реформи НБУ у тому, що велика кількість рішень приймається усім правлінням. Були ситуації, коли голова НБУ мав свою думку, а більшість правління — протилежну. І, таким чином, правління прийняло рішення, яке суперечило Голові. Це і є частина незалежності. Вплинути на одну людину набагато легше, ніж на групу людей.

Головне питання, яке залишиться, коли прийде новий голова — чи збережеться механізм прийняття рішень НБУ. Я думаю, що різких рухів ніхто не буде робити, тому що для нас зараз співпраця з МВФ є важливою, адже випуск єврооблігацій можна зробити лише за умовою, що продовжуватиметься ця співпраця.

ЦЕС нещодавно опублікував дослідження на тему виходу України з карантину, та про те, як адаптивний карантин допоміг деяким галузям відновитися. Яка ваша думка, які сфери вже повернулися до рівнів, які були до кризи, а які галузі вражені та знаходяться в процесі переструктуризації? Якщо ми говоримо про те, що карантин лише закінчився, а нас очікує ще один шок через інфляцію, зміну курсів національної валюти. Кому цей шок буде складніше пережити?

Ситуація в економіці наразі дуже невизначена. Прогнози різних організацій різняться, наприклад я бачила прогноз падіння економіки цього року за різними джерелами від 10% до 1%, і так само про зростання на наступний рік, МВФ каже, що зростання становитиме 1%, а хтось каже 6%. І різняться ці сценарії в основному через розходження думок щодо розповсюдження COVID.  Це наразі дуже важливий фактор, який передбачити ніхто не може, втім від нього залежить, чи буде ще один національний карантин. Дуже добре, що уряд перейшов до адаптивного карантину, як і рекомендували аналітичні центри, і ЦЕС, і Київська школа економіки. Це правильне рішення.

Проте через збільшення кількості випадків зараження, питання другої хвилі залишається на часі. Ми не очікуємо, що буде повторно введений національний карантин, але все ж таки, вимоги до соціальної дистанції – стане обмежуючим фактором для відновлення економіки. Наприклад, це означатиме, що пасажирські перевезення ще довго повертатимуться до свого рівня, і мова йде не лише про авіаційні перевезення, але й про міжміський транспорт. Так само ресторани і турфірми – це сектори, які сильно постраждали і ще довго не повернуться до передкризових рівнів.

Втім є інша сторона економіки, яка майже не постраждала – промисловість. В Україні, на відміну від Китаю, не закривалися великі заводи, а зараз наші експортоорієнтовані галузі, як металургія, почуваються все краще, адже повертається світовий попит, особливо в Китаї. Вперше за багато років наші металурги змогли збільшити свої постачання у Китай. Так само як і виробники руди.  Я дуже сподіваюся, що надалі ситуація на фінансовому ринку не буде розхитана, і економіка поступово відроджуватиметься.

А чи може хтось виграти від зміни політики НБУ?

Під час кризи виграє дуже невеличка частка людей чи бізнесів. Якщо це фінансова криза, коли відбувається девальвація валюти, то виграють експортери, в основному великий бізнес, а програють бідні люди — через зростання цін, імпортовані товари стають значно дорожчі,  дорожчий бензин, зростають ціни також на медикаменти і харчування. Якщо порахувати хто виграли від криз, а хто програли, то тих хто програли набагато більше.

Ми ще не знаємо, якою буде політика Національного банку, подивимося, наскільки вона буде обережна. Від кризи також можуть короткостроково виграти банки, правда сподіваюся цього не відбудеться. Не виключено, що деякі банки можуть повернутися до життя, банківська система можливо активніше почне надавати кредити, якщо будуть послаблені наглядові вимоги. Це призведе до збільшення їх прибутків. Але в економіці завжди має місце компроміс – ми можемо швидко зростати, чи збільшувати кредитування, але це відбувається коштом накопичення ризиків. Це означає, що якщо щось різко змінюється у зовнішньому середовищі, то це призведе до кризи. 

Як ви оцінюєте кроки уряду з підтримки різних секторів економіки і як ефективніше можна допомогти людям на персональному рівні і сферам бізнесу?  За допомогою преференцій, додаткових кредитувань тощо? І чи дійсно “Велике будівництво” може вплинути на безробіття і послаблення негативних тенденцій кризи?

На мою думку, з боку уряду були як і позитивні кроки, так і ті, що не спрацювали. З позитивного: фіскальний стимул , що складає 3,5% зі збільшення дефіциту бюджету. У ці 3,5% входить збільшення пенсії, що доволі таки розумний крок, адже таким чином люди похилого року витрачатимуть ці кошти суто на товари першої необхідності, підтримуючи таким чином виробництво. Вони не підуть купляти за ці кошти долари. У рамках цього фіскального стимулу правильним кроком також було збільшення допомоги по безробіттю – введення часткового безробіття, коли допомагають компаніям втримати робочі місця.

У нас в Україні склалася цікава традиція на ринку праці, що в нас компанії намагаються не звільняти людей, а відправити у неоплачувану відпустку, чи перевести на скорочений робочий тиждень – тож безробіття не є такою нагальною проблемою, як у США. Але все ж таки деякі бізнеси змушені звільняти людей, бо вони простоюють. Часткове безробіття надає компаніям змогу отримати компенсацію зарплати своїх працівників, за умови, що вони їх не звільнятимуть. Тобто держава сплачує частину заробытної плати людям, а компанії таким чином можуть продовжувати тримати людей у своєму штаті. Тому ці кроки були дуже правильними.

А ось ідея з “Великим будівництвом” мені здається не дуже вдалою, адже коли не працюють інституції, то будівництво доріг стає сферою, де дуже легко вкрасти. Вона не є ефективною, до того ж це низькокваліфікована робота, яка не компенсує втрат в інших галузях. Тобто у випадку, коли людина раніше працювала у Польщі, вона не захоче працювати на будівництві в Україні.

Ми якраз коли говорили про дороги, то винесли такі тези: по-перше, у галузі є кілька компаній, які ділять всі ці підряди; а по-друге, що там насправді потенціал для працевлаштування досить невеликий. Це точно не про сотні тисяч працевлаштованих, про які мовилося в уряді.

Ідея звучить привабливо, але в реалізації малоймовірна. Що мені не подобається, – це голосні заклики до протекціонізму, до підтримки внутрішнього виробника через різні преференції, як обмеження імпорту. Ця політика часто приводить у глухий кут. Таку політику потрібно застосовувати розуміти, правильним рішенням було б захищатися від імпортерів тих країн, які вже самі системно підтримують своїх внутрішніх виробників. 

X