251. «Збільшили кредитування бізнесу на 40%». Заіграєв про роботу ПриватБанку під час війни

Щоб оперативно підготувати текстову версію, ми використали штучний інтелект для розшифрування. Тому в тексті можуть траплятися граматичні та стилістичні помилки.

Ангеліна Завадецька: Привіт! Ви дивитеся і слухаєте подкаст «Що з економікою?». Це проєкт Центру економічної стратегії спільно з Громадським радіо за підтримки ПриватБанку. Я — комунікаційна менеджерка ЦЕС.

Максим Самойлюк: Я — економіст ЦЕС.

Ангеліна Завадецька: З нами в студії Євген Заіграєв — член правління ПриватБанку з питань корпоративного, малого та середнього бізнесу.

Сьогодні ми будемо говорити про відновлення кредитування в Україні: чому це важливо і що для цього роблять. Що таке дерискінг? І зараз не вимикайтеся на цьому слові — ми пояснимо, що це таке і чому це важливо як для бізнесу, так і для економіки України. Будемо говорити також про страхування воєнних ризиків — так само, що це таке і для чого важливе.

Тому, пане Євгене, вітаю вас! Для того щоб почати, розкажіть, будь ласка, про останні інсайти ПриватБанку. Я також знаю, що ви підтримуєте марафон Незламності цього року?

Євген Заіграєв: Доброго дня всім! Я працюю в ПриватБанку вже 5 років. І ще 5,5 років тому не міг уявити, що буду працювати в найбільшому банку країни. Скажу, що це дуже цікава робота і дуже відповідальна.

Ми з моїми колегами відзначаємо, що оскільки ця робота відповідальна, а ПриватБанк є лідером і присутній майже в усіх сегментах ринку, вона займає дуже багато часу. І саме для того, щоб морально розвантажуватися, я і мої колеги почали додатково займатися спортом. Наразі це пробіжки — або зранку до роботи, часто це буває 6-7 ранку, або зрідка після роботи.

Ангеліна Завадецька: А під час роботи немає зарядки-п’ятихвилинки? У нас у ЦЕС є.

Євген Заіграєв: У Дніпрі, у великій будівлі ПриватБанку, наскільки мені розповідали, є спортивна зала. І ще до війни, ще до ковіду, співробітники приходили і займалися. Не можу сказати, це було до, під час чи після робочого часу. Тим не менше, така можливість була.

Отже, біг або інший вид спорту допомагає трохи розвантажитись, переключитися. Тому ми з колегами бігаємо, у тому числі створюємо різні групи. Ми даємо можливість співробітникам ПриватБанку, хто хоче, бігати — по вихідних днях або в будні, як я сказав, це вже індивідуально. Плюс банк підтримує інші спортивні активності. У нас нещодавно був внутрішній турнір з мініфутболу. Була дуже запекла боротьба у фіналі двох команд, і одна з них, де є пара гравців з мого напрямку бізнесу, перемогла в запеклій боротьбі.

Ангеліна Завадецька: Вітаємо!

Євген Заіграєв: Так, я теж дуже вітаю своїх колег. Саме тому, що спорт допомагає бути здоровими — фізично і ментально — ПриватБанк кілька років тому вирішив підтримати найбільшу спортивну подію України, яка сьогодні називається Київський марафон Незламності. До війни ці події називалися Wizz Air Kyiv City Marathon. Організатори — RunUkraine, найбільша організація в Україні. І дійсно це — найбільша спортивна подія, яка відбувається у Києві в жовтні. Ми сподіваємося, що цього року буде 10 тисяч бігунів. Люди приїздять з різних куточків України, в тому числі працівники ПриватБанку, хто хоче, може залучатися. Це така класна, визначна подія.

Крім того, із останніх новин — ПриватБанк підтримав кілька тижнів тому Atlas Festival. Це перший рік, коли ми стали партнерами, і сподіваюся, що це буде довгострокове партнерство. Під час події ми збирали кошти. ПриватБанк долучався, але більшість коштів, звісно, зібрали люди, які були на концерті. Збирали на «конверти» — це такий цікавий інструмент ПриватБанку для збору донатів. І зібрали, наскільки я пам’ятаю, більше 100 мільйонів гривень. Чи 105, чи 107 — я вже точно цифри не пам’ятаю, але точно більше 100 мільйонів. Я вважаю, що це дуже круто.

Максим Самойлюк: Україну у війні часто порівнюють із марафоном якраз таки. Кажуть, що перші тижні війни — це був спринт. Але є улюблена метафора, що потрібно переходити в режим марафону.

Якщо ми говоримо про економіку, то в марафоні потрібно, щоб постійно була якась енергія — для того, щоб ми могли бігти далі. Для бізнесу ця енергія — це, в тому числі, кредитування. Це ті кошти, які бізнес може використати для свого розвитку. НБУ повідомляє, що в Україні активно відновлюється кредитування бізнесу. Я тут зацитую: «Темпи зростання видачі чистих гривневих кредитів бізнесу впродовж останніх місяців становили близько 30% у річному вимірі».

Ми також слідкуємо за економікою під час війни. Якщо ви ще не слідкуєте за нашим Трекером економіки, який, до речі, теж виходить за підтримки ПриватБанку — дуже раджу. Так ось, та статистика, яку ми дивимося, теж це підтверджує. Дійсно, якщо ми подивимося на графік кредитування в Україні, то останні місяці він стрімко пішов угору. Я саме кажу про кредитування бізнесу.

Яким є внесок ПриватБанку, як найбільшого банку України, у цю статистику? І наскільки велику роль відіграє саме корпоративне кредитування загалом у вашому банку?

Євген Заіграєв: Скажу так, що дійсно, перші дні війни — це був спринт. І ПриватБанк зробив тоді дуже великий внесок, бо ми першими почали кредитувати від початку війни. Мені здається, це було 15–17 березня — це були кредити аграріям. І, зрозуміло, в той період це була весняна посівна кампанія 2022 року. Це було дуже важливо, тому що майже ніхто на той момент не кредитував.

Максим Самойлюк: Так, це перші тижні війни — я аж здивувався.

Євген Заіграєв: Ми готували цю програму протягом вихідних днів, ночами з колегами. Бо, я вам скажу відверто, було легше працювати, ніж дивитися новини чи слухати про просування і так далі. Тому ми просто працювали без вихідних. Приєдналися, зрозуміло, колеги з уряду, бо там був мікс програм: 5–7–9%, були гарантії уряду, урядовий дерискінг.

І ми з нашими колегами — уже всередині банку, і з бізнесом, і з ризик-менеджментом, і з іншими підрозділами — зробили програму, яка дозволила нам видати за мені здається, за 2–2,5 місяці, близько 9–10 мільярдів гривень аграріям. Причому це були дуже маленькі суми. Середня сума — десь 1,5–2 мільйона гривень. Тобто це не 1-2 великі агрохолдинги чи великі корпоративні клієнти отримали цю суму. Були дні, коли ми видавали по 400 мільйонів гривень маленькими кредитами — це означає 350 кредитів щодня. Це було дійсно круто. Я досі дуже вдячний усім командам, які це змогли зробити.

І важливо, що ці гроші потім повернулися. Тобто якість цих кредитів була класна. Тут треба дякувати вже не тільки команді, а й клієнтам. Усі відзначають, і я підтверджую, що під час повномасштабної війни — назвемо це найбільшою кризою в сучасній Україні (бо були попередні кризи — багато, на жаль, доля нам їх дала) — під час саме цієї найбільшої кризи поведінка позичальників є майже ідеальною. Тобто ніхто не намагається не платити за кредитами, якщо вони реально можуть сплачувати. Звісно, буває, спрацьовують воєнні ризики — і про це можна теж окремо говорити.

Давайте тепер про роль ПриватБанку далі, бо то був 2022 рік, а ми вже в 2025-му живемо.

Максим Самойлюк: Я якраз хотів спитати у вас про те, чи була та історія більше бізнесовою чи про принципи, про підтримку України. Але, схоже, що кредитування під час війни вигідне і для банку, в тому числі, бо люди здебільшого відповідально ставляться і повертають. То розкажіть більше.

Євген Заіграєв: Так. І якщо повернутися до цифр Національного банку, то дійсно ми бачимо певне пожвавлення видачі кредитів і в попередньому році, і особливо в цьому році. Це пов’язано з низкою факторів. 

Це пов’язано, з нашої точки зору, по-перше, з тим, що багато клієнтів пройшли перші шокові роки для себе. Вони переорієнтували свої бізнеси. Бізнеси працюють з меншою кількістю людей, тому що хтось поїхав, хтось на фронті, хтось, на жаль, загинув. Вони працюють з іншими логістичними схемами і так далі. Проте час іде, і не розвиватися неможливо. І наші підприємці все ж таки вкладають кошти і в розвиток бізнесу, і в поточну діяльність. І коли ми кажемо «розвиток», то це, зрозуміло, більші суми необхідні і на більші строки. Це вкладення в основні засоби, в засоби виробництва, в транспорт, в якісь будівлі і так далі. Зрозуміло, що саме на такі потреби частіше за все потрібні кошти.

Крім того, зростає попит з боку кредитування спеціальних потреб. Це сфера оборони, сфера енергетики — зрозуміло, через часті атаки на цю сферу. І це теж створює попит — і з боку державного сектору. Тому, якщо дивитися в цілому на статистику Національного банку, то там є дуже потужне зростання — як ви сказали, на 30%. 

Повернувшись до цифр ПриватБанку, скажу, що, якщо брати з початку року, наш портфель саме для бізнесу зріс на 40%. Тобто це трішки вище, ніж темпи загальні по державі. Внесок і МСБ (малий і середній бізнес — ЦЕС) важливий, і корпоративного сегменту. Тут слід зазначити, що ПриватБанк завжди був сфокусований на що? На роздрібний бізнес і на малий та середній бізнес. 

Максим Самойлюк: Це історично. До націоналізації чи після націоналізації?

Євген Заіграєв: Після націоналізації. Тому що після націоналізації ми мали великий портфель приватних осіб, з якими працювали. І зрозуміло, що це — основне джерело нашого бізнесу, і наші основні послуги — для приватних осіб. Це більше 18 мільйонів клієнтів. Не буду вже цю тему розвивати, бо це ще окремі 2 години буде.

Другий великий сегмент у нас завжди був — малий та середній бізнес, здебільшого приватні підприємці. Просто щоб цифра була: сьогодні в ПриватБанку є більше ніж 930 тисяч активних бізнес-клієнтів. Якщо брати ті, які якийсь час не роблять транзакцій, то їх буде за мільйон — дуже багато. Але активних — 930 тисяч, і це дуже велика цифра. Це, напевно, у 8–9 разів більше, ніж у наступного банку. І зрозуміло, що це є основним бізнесом для нас.

Проте, якщо ми кажемо про кредитування економіки, то цей сегмент не може покрити всі потреби держави і економіки, особливо в час війни. Тому ми пішли також у новий для ПриватБанку сегмент — кредитування великого корпоративного бізнесу. Це рішення було прийнято приблизно 1,5 року тому, затверджено Наглядовою радою. І десь приблизно рік тому ми почали проєкт: створили структуру, додали людей і компетенцій. І, до речі, ми зараз у процесі — цей проєкт розбитий на фази. Ми зараз знаходимося на другому етапі. Був нульовий, перший, зараз другий, потім, можливо, ще буде третій. Кожного разу, або кожного кварталу, ми маємо підтверджувати ефективність цього процесу і продовжувати далі.

Саме цей стратегічний крок, більше року тому, дозволив нам активніше піти в сегмент кредитування великого корпоративного бізнесу, де можуть бути галузі і дефенс-індустрії (або MilTech), і енергетика, і деякі державні компанії, структури, що є важливими і для економіки, і для країни під час війни. Якщо вже цифру надати, то ми зросли, як я сказав, на 40% цього року саме в кредитуванні бізнесу. У цифрах це був приріст портфелю більше, ніж на 12 мільярдів гривень. Зрозуміло, що для того, щоб вирости на 12 мільярдів, ти маєш видати набагато більше. Я приблизно зорієнтую, що, напевно, ми видали вже більше 30 мільярдів цього року. Просто бізнес і погашає кредит активно, тому видавати доводиться набагато більше. Ми видали набагато більше, ніж минулого року.

Якщо ділити по сегментах, то, зрозуміло, великий вплив є МСБ. Але МСБ має невеликі середні суми, тому приріст з цих 12 — в МСБ був десь 5,5 мільярдів. І десь 7 мільярдів — це приріст за рахунок великого корпоративного і середнього корпоративного бізнесу.

Максим Самойлюк: Ви згадали про енергетику, про її важливість, в тому числі, що енергетика тепер є в фокусі кредитування ПриватБанку. Нещодавно ПриватБанк надав «Нафтогазу» фінансування на 4,7 мільярда гривень. Якщо ми порахуємо, то це дуже велика частка з кредитного портфелю за цей рік. І взагалі, це стало найбільшою угодою банку з моменту націоналізації. Для чого ці кошти потрібні «Нафтогазу» і як це допоможе енергетичній безпеці?

Євген Заіграєв: По-перше, я скажу, що для ПриватБанку це не дуже велика сума, тому що ПриватБанк — насправді великий банк. І ви бачите по статистиці Національного банку: це створює якраз стратегічні можливості для того, щоб підтримувати, фінансувати багато підприємств, в тому числі і у великому бізнесі. Зрозуміло, що ми не фінансуємо всіх. Ми фінансуємо тих, хто відповідає стратегії, про яку я раніше казав, і тих, хто є кредитоспроможним. Ми маємо бути відповідальними за повернення кредитів — бо це кошти наших клієнтів і наших вкладників.

Сума кредиту «Нафтогазу» — вона важлива. Тому що ця потреба зумовлена енергетичною безпекою України. Ми не єдиний банк, хто надав або планує надати фінансування «Нафтогазу» в цій ситуації. Ми дуже цінуємо ставлення керівництва «Нафтогазу» до банків — у частині надання інформації і співпраці з банком. Це стало однією з запорук того, що ми змогли зробити ці угоди надзвичайно швидко.

По-перше, ПриватБанк раніше не робив після націоналізації такі великі угоди. У нас майже не було угод з великими державними компаніями. Бо фокус, знову ж таки, був на рітейл (роздрібна торгівля — ЦЕС) і малому та середньому бізнесі.

Максим Самойлюк: Тобто сума для банку невелика в цілому, але оскільки змінюється стратегія банку, і ви переходите — не відмовляєтесь від роздрібного і малого, середнього бізнесу — але переходите в тому числі до більшого кредитування, то це вагома сума з точки зору однієї угоди, так?

Євген Заіграєв: З точки зору однієї угоди — це вагома сума. І ми плануємо, що сам портфель великих корпоративних угод продовжить зростати. Ми зараз знаходимося в процесі стратегічного планування на кілька років вперед. Хоча, звісно, ми можемо посміхатись, коли кажемо «планування в наші часи на 3–5 років». Тим не менше, це завжди дуже важливо. Тому що це дозволяє сфокусуватися і для себе, і для всіх стейкхолдерів проговорити, куди ми йдемо, до чого ми прагнемо, що ми саме робимо, на чому ми фокусуємось.

Проте ми плануємо, що суми угод з іншими клієнтами, в тому числі з комерційними, будуть зростати. До сьогоднішнього дня найбільші угоди були на рівні до 2 мільярдів гривень у ПриватБанку. Тепер маєте 4,7 — можемо зростати далі. Отже, ця угода є важливою для «Нафтогазу».

Максим Самойлюк: А для чого ці кошти «Нафтогазу»?

Євген Заіграєв: Зараз скажу — і про це відкрито писав Сергій Корецький, новий керівник «Нафтогазу». Ця угода, знову ж таки скажу, була просто першою. І кошти важливі для забезпечення енергетичної безпеки для того, щоб у нас з вами взимку було тепло і газ — потрібно, щоб газ був у сховищах.

Ангеліна Завадецька: Тобто це на закупівлю газу?

Євген Заіграєв: Так, угода на закупівлю газу. Його краще купувати коли? Коли ціна низька влітку, коли немає великого навантаження на енергетичну систему з точки зору перекачування і так далі. Тому був терміновий запит від керівництва цієї компанії до різних банків. І ми були першими, хто встиг це зробити. Терміни були по цій угоді десь приблизно місяць-півтора — дуже круто для таких угод. Це не тому, що ми щось робили не так — це тому, що ми працювали реально тут, як на початку війни: і на вихідні, і дуже пізно ввечері. Різні служби — бо, зрозумійте, сума велика, і ухвалювали на різних щаблях. Але, тим не менше, ми зробили це швидко.

Далі інші колеги приєдналися. Ми бачили з вами інформацію щодо Укргазбанку. Я знаю, що деякі ще колеги працюють, і сподіваюсь, що вони теж долучаться. Плюс, теж з відкритих джерел ви бачили, що деякі міжнародні великі організації планують долучитися до цього плану фінансування і надати ще більші кошти для того, щоб компанія була забезпечена фінансами на закачку газу. А ми з вами — спокійно пройшли зимовий період. Я щиро вірю, що це вдасться керівництву. Ми для цього все, що мали зробити, зробили.

Максим Самойлюк: Кредит «Нафтогазу» виник через те, що в «Нафтогазу» виникла така потреба? Чи енергетика в цілому стала пріоритетною для ПриватБанку? І взагалі, якими є пріоритетні сектори, якщо вони є?

Євген Заіграєв: Теж класне запитання. Кредит «Нафтогазу» виник тому, що виникла потреба у позичальника — відповідно, «Нафтогазу». Ми отримали запит, ми пропрацювали і змогли надати гроші. Але для того, щоб будь-який запит задовольнити, дійсно, він має відповідати стратегії, баченню банку, мати підтримку і ризик-менеджменту, і правління, і, коли сума дуже велика, — то й наглядової ради. Тобто тут абсолютно різні стейкголдери беруть участь у таких угодах. 

Відповідно, коли запит надійшов, ПриватБанк уже був готовий, прийнявши більше ніж рік тому рішення про створення передумов для роботи з великим корпоративним сегментом: про залучення людей, про створення продуктів, інструментів, створення експертизи. Тільки в цьому випадку ПриватБанк міг задовольнити такий запит. Запит надійшов — ми були готові. Але найголовніше, що позичальник, у цьому випадку «Нафтогаз» — був відповідної якості, такої, що ми як банк змогли прийняти позитивне рішення, прийняти відповідальність і надати цей кредит.

Якщо говорити в цілому про галузі — галузі і для ПриватБанку, і для багатьох інших банків у пріоритеті наступні: по-перше, все, що стосується продуктів харчування. Ми називаємо це ширше — «food value chain» (харчовий ланцюг створення вартості — ЦЕС). Там можна починати від агро, або як деякі кажуть — «агро» і «агрі» — в міжнародній термінології. Це вирощування рослин: пшениця, соя, ріпак, соняшник і так далі. Далі — це тваринництво, молоко. Буквально сьогодні було запрошення від уряду на раду по овочівництву. Тобто реально багато речей, які можна розвивати в цьому напрямку. Далі від агро/агрі ми переходимо до збору, переробки, логістики, транспортування — це все, що є частиною «food value chain».

Далі що відбувається? Це все потрапляє в рітейл. І великий блок рітейлу — це інша зона нашої уваги. Чому? Тому що ПриватБанк є великим гравцем на ринку торгового еквайрингу. Це означає, що рітейлери є нашими природними партнерами. Не всі, зрозуміло, але тим не менше, це і фуд-рітейл, супермаркети — можна там побачити, в тому числі, наші POS-термінали (платіжні термінали — ЦЕС). Це паливний рітейл — цікаві заправки, у нас є мережі, з якими ми хотіли би працювати, з якими ми працюємо, є ті, кого ми кредитуємо. Далі є DIY (Do It Yourself, «зроби це сам» — ЦЕС) — найяскравіший приклад в Україні — це «Епіцентр», але є й інші.

Максим Самойлюк: Це магазини, де продаються різні товари, які можна використати для будівництва, ремонту.

Євген Заіграєв: Можна ще подумати, ще знайти якісь види рітейлу. Але, до речі, рітейл відіграв дуже важливу роль на початку війни — і це теж підтверджує критичність цієї галузі. Я пам’ятаю перші тижні, коли в нас були спільні групи в месенджерах, де ми координували діяльність деяких банків, діяльність найбільших рітейлерів. Були там представники уряду, Офісу Президента, деякі інші — по дуже важливих питаннях. І, наприклад, серед важливих питань могло бути питання інкасації, привезення-вивезення готівки. 

Тому що пам’ятаєте ситуацію з броньовиками — ми їх всі багато віддавали нашим військовим з паливом. Пального не було, був дефіцит. Але готівка могла накопичуватися. Ми тоді робили дуже багато речей, ми допомагали — один банк іншому. Чому ми координували свої дії? Тому що якщо один гравець ринку не міг забезпечити, наприклад, завезення або вивезення готівки, то інший підхоплював. І, звичайно, в нормальній ситуації це не є практикою, але ми жили в екстраординарній ситуації. 

Ми також створювали нові продукти і сервіси, до речі. Ми зробили можливість знімати готівку на касі. Це класний продукт, який забезпечив, по-перше, можливість зняти кошти, коли в банкоматі їх нема. По-друге, рітейлеру не треба цю готівку вивозити — він може віддати вам.

Ангеліна Завадецька: А це ж під час війни?

Євген Заіграєв: Під час війни ми сильно збільшили ліміт. Сам продукт був протестований, запущений, але не популярний до війни. Там ліміт, мені здається, був 500 гривень. Але в перший тиждень чи півтора війни ми звернулися до міжнародних платіжних систем, бо вони відіграють теж координаційну роль тут — і ліміт був піднятий у 10 разів, і це задовольнило всі потреби.

Ви пам’ятаєте, що буквально через 2–3 дні після початку повномасштабної війни черги в банкомати пропали, люди заспокоїлися. Коли ти фінансово спокійний, то як мінімум один головний біль ти з себе знімаєш. Можеш фокусуватися на інших речах — на особистій безпеці, на рідних, близьких і так далі. Тому це дуже важливо було тоді, і зараз ми продовжуємо працювати з іншими колегами також.

Максим Самойлюк: У нас загалом банківська система зразково спрацювала, в тому числі в перші тижні війни. І це завдяки і банкам, звісно, але також і Національний банк України був готовий, і їхня стратегія мінімізації ризиків себе повністю виправдала. І загалом, дійсно, можна позаздрити і координації, і тій стійкості, яку показали банки України.

Ангеліна Завадецька: Отже, тут перейдемо до дерискінгу. Коли я готувалася до подкасту, я собі записала сказати людям: не лякайтеся цього слова.

Максим Самойлюк: Не перемикайтеся. 

Ангеліна Завадецька: Так, не перемикайтеся, тому що насправді все дуже просто: одна фінансова установа бере на себе зобов’язання перед іншою гарантувати можливі збитки — тобто гарантувати повернення кредитування, якщо в позичальника не вийде це зробити. І ось Європейський банк реконструкції та розвитку надав таку можливість ПриватБанку на 185 мільйонів євро. Ця гарантія, у свою чергу, розблокує 600 мільйонів євро для українського бізнесу. Давайте поговоримо про те, чи був такий інструмент затребуваним до війни, чи він з’явився тільки зараз? І як він працює на практиці?

Євген Заіграєв: Я підтверджую, що це дуже важливий інструмент, досить активно його використовуємо. Інструмент існував і до війни, і в інших країнах — він не є новацією. Проте до повномасштабної війни він не користувався в Україні дуже великим попитом. Тому що в цілому ситуація з якістю кредитного портфеля, з поверненням кредитів була для банків більш-менш зрозумілою, більш-менш стабільною.

Після початку повномасштабних воєнних дій ми розуміємо, що банкам стало набагато важче прогнозувати, чи зможуть клієнти повернути кредит вчасно, чи ні. Тому що до звичайних економічних факторів додалися всі невизначеності, які принесла з собою війна. Плюс того — ці фактори є різними, в тому числі залежно від географії. Хоча на сьогодні ми бачимо, що великі атаки, на жаль, можуть відбуватися глибоко в тилу. Проте тим не менше, якщо дивитися на мапу, то ми розуміємо, що певні області або регіони є більш небезпечними, а певні області і регіони — менш небезпечними.

Тому важливо підтримувати бізнес і економіку, фінансувати клієнтів — потреби як бізнесу, так і приватних осіб (у них теж можуть бути потреби) — в різних регіонах. І, умовно кажучи, якщо є бізнес, який працює в Харкові, який не виїхав, якому потрібні гроші на поповнення обігових коштів, на якісь інвестиційні придбання, на транспортні засоби, на будь-що, там є і ті, хто веде агробізнес сьогодні — банк, який розглядає таку заявку, оцінює, що ризик там буде підвищений.

Що означає підвищений ризик? Підвищений ризик означає, що банк з більшою ймовірністю не поверне собі кредит. Відповідно, понесе збитки і не зможе повернути частину коштів вкладника, має використовувати капітал на це і так далі. Для того, щоб банк не втратив ці гроші або частково не втратив у разі настання певних негативних подій, банк може залучати, в тому числі, і гарантійні інструменти, або дерискінг, які знижують ризик. Ще в англійській ми їх називаємо risk sharing programs, коли ризик поділяється між різними установами.

Як це практично працює? Практично це працює так, що, як ви описали, банк підписує угоду з установою, яка готова взяти на себе частину цих ризиків. До війни і під час війни першим важливим інструментом, з яким працював ПриватБанк, були державні кредитні гарантії. Ми були і є найбільшим гравцем цього ринку також. Мені здається, що на піку використання нами державних кредитних гарантій уряд гарантував близько 18 мільярдів гривень виданих кредитів портфелю. Згодом ця сума стала зменшуватися, тому що ми підписали вже 2 роки тому першу угоду з ЄБРР і стали поступово нарощувати портфель, який гарантує Європейський банк реконструкції та розвитку, і поступово зменшувати частку держави. На сьогодні, мені здається, або близько 50 на 50, або навіть трохи більше у міжнародних фінансових установ у портфелі Приватбанку, ніж гарантовано державним бюджетом.

Максим Самойлюк: А це краще, коли це робить не держава, а міжнародні фінансові установи? Чи немає різниці? Чи, навпаки, краще було б, щоб це могло повністю покриватися?

Євген Заіграєв: Для кінцевого клієнта, для споживача немає різниці. Кінцевий клієнт у нашому випадку не відчуває, що там є інструмент, який частково зменшує ризики. Не відчуває в тому сенсі, що наявність цього інструменту не робить кредит дорожчим для клієнта або не ускладнює його процес. Але клієнт відчуває це в тому сенсі, що він може отримати більшу суму кредиту, може в певних випадках отримати його трішки дешевше, тому що ризику трішки менше у банку. Або може надати менше об’єктів або предметів застави. Або якщо є продукти беззаставних кредитів для бізнесу — у ПриватБанка є певна лінійка — досить популярно отримати кредит без застави, тому що частину покриття ризику надає такий суб’єкт.

Що може відрізнятися для клієнта? У цих програмах буває різний ступінь покриття ризику: він може бути 50%, може бути 30%, може бути навіть 80%. Більше ніж 80% я, до речі, не бачив, тому що за всіма міжнародними практиками і стандартами, все ж таки банк, який видає кредит, мусить теж брати на себе ризик. Бо природно, якщо я не несу жодного ризику, а за мене хтось бере 100% — це просто роздача коштів. Відповідальність за видачу таких кредитів може падати. Тому найтиповіший інструмент — це 50% покриття ризику. Це означає, що з будь-якого кредиту, який покривається цим інструментом, у разі настання проблемної ситуації — а вони можуть бути різні: щось сталося в бізнесі, це не тільки про військові ризики — банк має можливість звернутися до такого гарантора. Якщо це державні гарантії — до держави, якщо міжнародні — до міжнародних установ. І відповідно до умов буде повернута банку частина суми кредиту, типово — 50%. Тобто половина суми кредиту, яку клієнт не може повернути, буде повернута банку, і банк втратить максимально лише половину тієї суми, яку видавав.

Проте, зрозуміло, що банк продовжує працювати з клієнтом, якщо є можливість погашати кредит. Бо бувають різні ситуації — навіть у випадку військових прильотів є клієнти, які можуть і хочуть повертати кредит, їм просто потрібні кредитні канікули, реструктуризація, видовження терміну тощо.

Ангеліна Завадецька: А як, до речі, цей процес відбувається? Якщо вже покрили, наприклад, 50%, далі бізнес може заплатити?

Євген Заіграєв: Якщо бізнес може погашати кредит в інший термін, але може погашати і він погашає, то банк відповідно до умов договору пропорційно поверненої суми повертає кошти тому, хто їх надавав, хто гарантував. Тобто або в міжнародну фінансову установу, або державі. Якщо було покриття ризику 50 на 50, то при поверненні клієнтом коштів знову ж таки половину банк віддає гарантору. Все має бути прозоро, все має бути чесно.

Міжнародні організації гарантували для ПриватБанку 600 мільйонів євро додаткових кредитів — на додачу до тих, що були в попередніх двох угодах. А в попередніх разом було теж 640 мільйонів: було 240 і 400 — разом 640. Тобто разом уже більше ніж 1,2 мільярда євро нових кредитів гарантовано ЄБРР через ПриватБанк. І роблять це для того, щоб надати доступ позичальникам до цих кредитів або покращити умови фінансування.

Ангеліна Завадецька: А як тут зацікавлені міжнародні фінансові установи? Для чого ЄБРР надавати нам цю гарантію?

Євген Заіграєв: Я не скажу, що це для них великий бізнес. Зрозуміло, це не безкоштовно. Ми поки що не перекладаємо на клієнта ці витрати, проте певні транзакційні витрати є, і вартість є. Ми сплачуємо за ці інструменти — і ЄБРР, і уряду.

І, до речі, у вас було питання — що краще. Для клієнта, як я сказав, різниці немає. Для банку — також немає великої різниці, проте ми завжди дивимося на вартість. По-друге, в різні періоди часу можуть бути доступні одні або інші інструменти. Наприклад, надання державних гарантій залежить від можливостей бюджету і уряду. І якщо уряд обмежений у навантаженні накопичення додаткового боргу, то тоді він не може, наприклад, збільшувати нові обсяги надання гарантій. Це абсолютно та ситуація, яку ми маємо зараз.

Максим Самойлюк: Якщо є можливість залучити з-за кордону ці кошти, то краще.

Євген Заіграєв: Це плюс для країни, тому що ми не використовуємо ресурси уряду, а ресурси державного бюджету можуть бути спрямовані на щось інше. І для самого банку, в цій ситуації для ПриватБанку (але можна будь-якого банку, бо не ми єдині користуємося інструментом), для самого банку теж плюс — мати диверсифікацію. Тому що краще мати декілька джерел такого інструменту — краще 3, а краще 4, ніж 1 джерело.

Максим Самойлюк: А цікаво технічно, як це виглядає. Ці 185 мільйонів євро від ЄБРР за правилами мають зайти на рахунки ПриватБанку і лежати там як гарантія? Чи тільки в разі настання цього ризику банк звертається? Як це працює, якщо ви можете про це говорити?

Євген Заіграєв: Це кошти, які не мають обов’язково зайти до нас. Це максимальна сума, яку ЄБРР заплатить у разі, якщо буде видано 600 мільйонів євро, і вони всі не повернуться. Тому насправді ми кажемо про те, що ми, підписавши цю угоду, отримали покриття для видачі 600 мільйонів євро нових кредитів, які будуть видаватися протягом певного часу. Стандартно ЄБРР дає на це приблизно рік, може бути трохи більше, тому що ці суми можна ділити траншами, етапами отримувати.

До речі, що є дуже корисним, цікавим і використовується багатьма банками, — це грантові інструменти. Бо ЄБРР шукає донорів, саме тому ціна є плюс-мінус прийнятною. Вони шукають міжнародні, в тому числі, організації, які допомагають їм надавати ці інструменти нам, брати ризик. Тому що, беручи ризик від нас, вони отримують військовий ризик. І таким чином підтримують економіку України — це також відповідь на питання, навіщо це їм. Європа, якщо ми кажемо про ЄБРР, допомагає Україні. Ви всі чули про Ukraine Facility, ви всі чули про кошти, які направляються на допомогу і підтримку України. Такі інструменти — це теж підтримка економіки України, тому що через непрямий вплив, через надання портфельної кредитної гарантії, вони стимулюють банки видавати кредити. Банкам легше прийняти цей ризик, банки готові роздати свою ліквідність, якої в банках зараз достатньо. Відповідно, клієнти отримують доступ до кредитів, якого вони б не мали без цих інструментів.

Максим Самойлюк: А як цей ризик обраховується? Є якась формула з чітко визначеними коефіцієнтами, які треба порахувати, і зрештою банк визначає, що конкретний кредит може бути ризиковим чи ні?

Євген Заіграєв: Абсолютно правильно. Я не буду завантажувати вас сухими, нудними цифрами і номерами постанов Національного банку. Проте загальна логіка наступна: для того щоб видавати кредити свідомо, банки мають порахувати кредитоспроможність, встановити певні рейтинги для всіх типів позичальників — від приватної особи, яка бере овердрафт (перевищення кредиту — ЦЕС) на картку або кредитну карту, до «Нафтогазу» чи іншого великого корпоративного позичальника. Зрозуміло, що й МСБ, і всі інші.

Розраховується багато різних коефіцієнтів, які називаються, наприклад, ймовірність дефолту — PD (probability of default), ймовірна сума повернення коштів від застави. Рахується, чи є заставне майно, чи немає, скільки його, яке це майно. Багато-багато різних чинників — дійсно, там багато формул, за якими обраховується ступінь ризику, який несе потенційно банк. Фінально вона зводиться до відсотків від суми кредиту, відповідно до певної суми грошей.

Для того щоб зменшити цю суму, для того щоб зменшити навантаження на капітал (бо якщо є під ризиком велика сума — це означає, що банк може ризикувати тим, що, якщо будуть втрати, то він має, як я казав раніше, капіталом покривати ці втрати), — банки можуть залучати кращих позичальників, не видавати кредити комусь, хто є більш ризиковим, якщо вони не можуть собі дозволити цю видачу, залучати інструменти дерискінгу або ризикшерінгу, портфельні гарантії, брати більше заставного майна і так далі. 

Максим Самойлюк: Зрозуміло, що ризики є. Але от я подивився, що на кореспондентських рахунках банків України наприкінці липня 2025 року лежало близько чверті трильйона гривень — тобто там більше 250 мільярдів гривень. Гроші в банків є, ліквідність є. То чому в умовах війни банки не кредитують, вірніше, кредитують, але не всіх, без дерискінгу — чому банки не візьмуть на себе більший ризик?

Євген Заіграєв: Класичне запитання, і часто воно звучить так: чому банки не дають кредити, чому немає доступу до кредитів?

Максим Самойлюк: Банки дають кредити. Ми ж якраз почали з того, що кредитування зростає — і ПриватБанк, і на початку війни, ви згадали, повномасштабно давали, і кредитування є. Але, можливо, хтось очікує ще більших обсягів.

Євген Заіграєв: І до війни банки завжди рахували свої ризики так, щоб видати кредити з якомога меншою ймовірністю неповернення. Тому що, знову ж таки, банк — це комерційна установа, яка має заробляти прибуток. Для того вона має працювати ефективно. Якщо ми кажемо саме про кредитування, то видавати такі кредити, які клієнт у змозі повернути, щоб не нести збитків.

Тому банки і до війни, і зараз класифікували позичальників за різними рівнями ризику. Можна це називати «корзинами». Ми беремо, умовно, 10 клієнтів і розкладаємо від першої корзини до десятої: перша — найменший ризик, десята — найбільший. Що означає найбільший ризик — десятий? Це означає, що, скоріш за все, клієнт з десятої корзини візьме кредит і не поверне — ми майже впевнені в цьому. А клієнт з першої — візьме і, майже без сумнівів, поверне.

Відповідно до цього побудована вся система оцінки ризиків, формування резервів під ймовірні ризики — те, що я описував раніше. І тому банки далі просто математично рахують, до якої корзини, умовно кажучи, їм можна надавати гроші, щоб залишатися організацією, яка заробляє, а не втрачає кошти. Будь-який власник — держава, як власник ПриватБанку, або комерційний власник — хоче, щоб він не втрачав кошти, щоб заробляв. Це в ідеалі.

Тому ми розділяємо клієнтів на такі корзини, вибираємо клієнтів із тих корзин, які вкладаються в наш ризик-апетит. Це називається ризик-апетит: що ми до такої корзини готові брати клієнтів. Там, зрозуміло, різні умови. Бо де ризику менше — можна дати нижчу відсоткову ставку, бо банк, ймовірно, не понесе збитків. А де ризику більше — ти береш більше застави, береш додаткові поруки, ставиш вищу ставку, бо витрат більше. Проте ти теж видаєш кредити. Коли ми залучаємо ці міжнародні інструменти або державні гарантії — ми можемо додавати додаткові умовні корзини, щоб збільшувати пул потенційних позичальників.

Далі, що працює на видачу кредитів? Попит. Дуже часто я чую, що банки не дають кредити. Але я можу сказати зворотне: ми не дуже часто бачимо позичальників, які приходять і кажуть: дайте нам гроші, у нас є розуміння, як їх використати, як їх повернути. У нас є кредитна історія, у нас є репутація, у нас є вже бізнес, який може підтримати цей кредитний проєкт на першій стадії. Здебільшого в Україні не фінансуються стартапи, бо там ризик завжди дуже-дуже високий, він може бути близький до 100%. 

Тому, щоб кредит відбувся, потрібен ще платоспроможний кредитний попит. Тобто потрібні клієнти — від мікробізнесу до великих корпоративних, які скажуть: нам потрібна сума Х на такі-то потреби, ми зможемо її повернути в такий-то період часу. Ось наше обґрунтування, що ми зможемо повернути, ось потенційні або об’єкти застави, або поруки, або, якщо це беззаставний кредит, то ми обговорюємо, що це можливо. І тоді банк, маючи ліквідність — з чого ми почали — може видати цей кредит.

Так ось, мають спрацювати всі фактори. І не завжди наявність великого обсягу ліквідності означає, що є достатня кількість клієнтів, які: а) хочуть взяти гроші (все ж таки — війна), б) можуть собі це дозволити і довести банку, що їм можна видати ці гроші.

Максим Самойлюк: Це означає, що в них має бути прозора фінансова звітність, усе чітко з аудитом, усе чітко зі сплатою податків. І дійсно, на жаль, у нас не всі бізнеси є bankable (прийнятні для банків — ЦЕС). 

Але, Ангеліно, я придумав нам на майбутні фінансові подкасти, на фінансові теми, icebreaker (розігрів — ЦЕС): в якій корзині ризиків ти сьогодні?

Ангеліна Завадецька: Але тоді треба всім давати лінк на цей подкаст.

Євген Заіграєв: Я ще додам, що насправді ми хочемо мати більше позичальників. І банки роблять усе, щоб спростити умови залучення кредитів. Ви згадали аудит, прозорі фінанси — для великих клієнтів, для корпоративного сегменту — це must have.

Якщо банки дивляться в сегмент мікробізнесу, підприємців або маленьких юридичних осіб — то, виставляючи вимоги потенційного аудиту або чогось складного, банки не отримують позичальників. Наприклад, у «Привату» дуже велика кількість дуже маленьких позичальників. Значить, сума диверсифікована. «Приват» що робить? «Приват» аналізує цих клієнтів як велику спільноту — як умовний потенційний портфель: за поведінковими ознаками, за індустріальними трендами, за тим, як вони працюють як приватні особи (бо ми бачимо ФОПа, підприємця — як він працює в тому ж «Приваті»: які транзакції має, надходження, платежі, де витрачає кошти як приватна особа), на різні реєстри і так далі. На сукупну кількість факторів ми дивимося, щоб побудувати моделі, які дозволяють нам видавати кредити дуже просто, швидко, без застави, на середні й невеликі суми. Щоб це було легко для бізнесу.

Тому що, ще раз: якщо ти створюєш складну процедуру, і приходить клієнт — він хоче взяти, умовно, мільйон гривень на бізнес (сума вже на сьогодні не є карколомно великою), і якщо ти створиш таку процедуру, що клієнт умовно місяць ходитиме, носитиме якісь папери, щось доводитиме банку — то, скоріш за все, маленький бізнес за мільйон гривень не пройде цю процедуру. Він або відмовиться від бізнесу, або від грошей, або позичить у когось приватно, або знайде іншого кредитора — банк чи не банк, будь-кого.

Максим Самойлюк: Тим паче для малих бізнесів багато можливостей. Тим паче на такі суми, як мільйон гривень, — отримати і грантове фінансування.

Євген Заіграєв: Грантове фінансування цікаве, але здебільшого вони все ж таки менші по сумі — 3 і 5 тисяч євро зазвичай може бути, але багато різних програм є. 

Так ось, якщо ти бізнесу створиш прості умови на суму 1-2-3 мільйони (ми зараз називаємо це «онлайн-кредити», хтось називає «експрес-кредити», хтось по-іншому), бізнес може отримати той кредит або рішення по кредиту буквально від  20 хвилин до одного дня. Тоді це починає працювати, тоді це створює передумови для того, щоб банк типу «Привату» в місяць видавав 2–3–4 тисячі нових кредитів, серед яких за кількістю дуже велика кількість — значна частка — саме таких маленьких кредитів. І підтримувати якраз мікробізнес, МСБ, невеликого українця.

Тобто спрощення процедури, робота з великими даними (те, що ми називаємо big data), моделями розрахунку ризиків, — це все те, що використовує ПриватБанк і в ритейлі для приватних осіб, і в бізнес-банкінгу, в кредитуванні мікро- та малого бізнесу.

Ангеліна Завадецька: Максиме, я придумала нам інше ice breaker-питання: який у вас сьогодні кредитний ліміт на картці?

Перед тим, як перейти до воєнних ризиків, я хочу запитати про взаємодію ПриватБанку і Нацбанку. І зокрема тут згадати декілька речей.

Перше: як банки, зокрема ПриватБанк, реагують на те, що Нацбанк виходить з новою інфляцією, з новою обліковою ставкою? І від цього залежить ставка по кредитуванню, по депозитах. Як ця взаємодія відбувається? Чи дзвонять з Нацбанку вночі до того й кажуть: «Усі структури переформатувати, цифри змінити»? І в минулому році, я думаю, тут Максим трошки доповнить, — 50% надприбутку банків пішли в бюджет. Як до цього банки віднеслися? Тому що ми пам’ятаємо, що там заднім числом це було.

Максим Самойлюк: Оце «заднім числом» — це найбільша проблема, насправді, як на мене.

Євген Заіграєв: Цікаве питання, тому що Національний банк є регулятором. Коментувати дії регулятора мені, як представнику банку, не є правильним. Проте вони діють дуже професійно як регулятор. Зрозуміло, що ми дивимося на їхні рішення, беремо участь у радах, коли нас запрошують разом з іншими банками, і реагуємо відповідно до тих рішень. Там ніхто нікому не дзвонить і не погоджує, тому що це нормальний ринковий механізм. 

Тобто вони — дуже великі професіонали, вони приймають рішення, виходячи зі своєї стратегії, цілей з макроекономіки, і вже комерційні банки, яким є також ПриватБанк, підлаштовуються під ті рішення, які приймає Національний банк. Піднімаючи або опускаючи облікову ставку, вони регулюють або відштовхуються від макроекономічної ситуації. Відповідно, після того це інструмент змін у банківському секторі. Після того банки вже регулюють свої ставки, бо вони бачать, що ставки зростають або спадають від облікової. Також впливає вартість залучення грошей Міністерством фінансів на вартість грошей, і від того коливаються ставки на ринку депозитів і кредитів.

ПриватБанку найлегше, напевно, серед багатьох банків відповідати на це питання. Ми є державним банком, умовно кажучи, весь наш прибуток — це гроші, які є в розпорядженні держави. Тому чи було то 50%, 25%, чи до 100% — в принципі, для ПриватБанку, для інших державних банків великої різниці не має бути. Взагалі ми заробляємо на рік, якщо в доларах сказати, близько 2 мільярдів доларів — більше 80 мільярдів гривень. До речі, якраз на днях звітували: за перше півріччя прибуток зріс рік до року і складає за півріччя 43 мільярди гривень.

І ми пишаємося тим, що, по-перше, ми віддаємо 50% у вигляді податку в державний бюджет, а від решти ми віддаємо 80% теж у державний бюджет у вигляді дивідендів. Якщо б податок був, як раніше, не 50%, а менше, — ми б платили суму податку і від решти віддавали б 80% бюджету. Згодом, якщо ти віддаєш від фінального прибутку, після сплати податку, 80% бюджету — це, до речі, найбільша цифра серед державних банків в Україні — то ти і так, і так майже все віддаєш. І для нас немає великої різниці — ми віддаємо у формі податку плюс дивіденди, чи трохи менше податку і більше дивідендів.

Тому ми підтримуємо тут уряд всіляко і будемо продовжувати робити це надалі. Це є однією з найважливіших задач для ПриватБанку, для всього колективу, для правління, Наглядової ради — щоб ми могли й надалі бути одним з найбільших підтримувачів державного бюджету.

Ангеліна Завадецька: Хочеться тут перейти до страхування воєнних ризиків. Взагалі, що це таке, що в це входить? Це страхування від прильотів? Це страхування від чого? 

Максим Самойлюк: Чим воно відрізняється від дерискінгу?

Ангеліна Завадецька: І як це працює? Чи взагалі зараз у нас воно є, бо завжди говоримо про те, що немає у нас страхування воєнних ризиків, — то, може, воно все-таки є або починається?

Євген Заіграєв: Бачите, як я сів — навіть руки підсвідомо — закрита позиція. Тому що насправді нам би дуже хотілося мати страхування від військових ризиків. І на сьогодні ефективний механізм не працює або відсутній.

Чому би хотілося? Тому що йде війна. І, як я казав на початку нашої розмови, навіть глибоко в тилу є прильоти. Ми знаємо, що кілька тижнів тому по ряду клієнтів комерційного сектору в одному з регіонів були прильоти дронів. І там нічого військового не вироблялося. Проте це нанесло певну матеріальну шкоду. Ми знаємо цих бізнесменів — вони дуже помітні в цілому, вони дуже свідомо підійшли до того, що відбулося. Вони заявили про відновлення запланованих виробничих потужностей, вони отримали і отримують підтримку від банків, кредиторів.

Проте це час. І там найголовніше — що люди не постраждали. Тому що що є бізнес? Це люди, по-перше — будь-який, ПриватБанк у тому числі. По-друге, це технології — вони теж не постраждали. По-третє, це клієнти, постачальники — вони теж усі лишилися. Тому, як каже той наш клієнт: «Ми все відновимо. Це потрібен час, може, трошки грошей. Власник, може, банки теж щось нададуть».

Проте якби було страхування, то частково — зрозуміло, не 100%, але частково: від 50% до 80%, залежно від умов страховки — тягар узяли б на себе страхові компанії. Зрозуміло, що там теж працюють певні рівні. І страхові компанії перестраховують свої ризики за кордоном, в інших агенціях, тому що ризик має поділятися. І одна подія не має створювати щось карколомне для всього ринку. Проте на сьогодні є пропозиції по страхуванню військових ризиків. Я не скажу, що їх немає — є. Я не буду рекламувати конкретні страхові компанії — не одна компанія, ряд компаній.

Але є реальні обмеження. По-перше, це дорого. Ми знаємо, що виставляються цінники за рік — від вартості об’єкта — від 1 до 10%. Вони можуть варіюватися від призначення об’єкта. Зрозуміло, що об’єкти, які напряму пов’язані з військовим виробництвом чи з якимись іншими військовими об’єктами, або з об’єктами підвищеної небезпеки — ніхто не буде, напевно, страхувати. Проте багато інших комерційних і інших логістичних об’єктів може бути. І ось по них ціна може варіюватися.

Що таке 10%? Тобто там, де ризику менше — умовний захід — там може бути 1–2%. Там, де ризику більше, ближче до зони підвищеної небезпеки — там може бути 7–8–10%. Напевно, ви знаєте ринок страхування по продукту розповсюдженому — автострахуванню. Є страховка КАСКО, і ціна теж варіюється. Але плюс-мінус — 5%, 4–5–6% — залежно від різних умов. Навіть ці відсотки, коли ти є автовласником, здаються досить вагомими.

Підійдіть до будь-якого бізнесу, що в проєкті, який він робить — створює щось, будує, придбавати обладнання — вкладає, наприклад, 25 мільйонів гривень зараз у купівлю обладнання, в облаштування виробництва. Йому треба ще 1,5 чи 2, чи 2,5, якщо це 10%, одразу віддати на страховку. Це буде дуже боляче. Це буде впливати на собівартість продукції, на ціну кінцевого продукту. Тому ціна дуже сильно впливає. Ми маємо разом всі думати, як знизити цю ціну. І ціну можна знизити або залученням донорів. Різні міжнародні організації про це говорять, думають, шукають інструменти. 

Проте можуть бути інші інструменти. Механізм, який я чув, — це можливість запровадження чогось на кшталт обов’язкового страхування військових ризиків. Це може працювати теоретично, треба рахувати. Виглядало би так, що всі клієнти отримують відносно недорогу, але обов’язкову страховку від військових ризиків. Наприклад, усі клієнти бізнесу або певного сегменту. І тоді цей діапазон 1–10% може спуститися до чогось прийнятного — може, 1%, може 2%, може менше 1%, але для всіх.

І якщо стається подія — вона стається відносно рідко, якщо брати всю статистику, всю країну, масштаб і кількість всього бізнесу — і тоді цей ризик можна виміряти прийнятними цифрами й його взяти. Напевно, що є інші механізми і інструменти, проте ми точно за наявність такого страхування, і в майбутньому теж.

Максим Самойлюк: Як ця обов’язковість має працювати? Я хочу перепитати, бо не дуже зрозумів. Може, на якомусь конкретному прикладі. У нас є бізнес якийсь, і він обов’язково отримує страховку з усіх банків?

Євген Заіграєв: Це можуть бути різні інструменти. Ще раз: я говорю зараз про власні припущення, про можливості. Проте, наприклад, є бізнес, який бере кредит. Таких бізнесів і позичальників в Україні не десятки, а сотні тисяч.

Максим Самойлюк: Щоб в кожен кредит зашивалося?

Євген Заіграєв: Щоб в кожен кредит, наприклад, зашивалося обов’язкове страхування, в тому числі від військових ризиків. І умовно, якщо у вас 100 тисяч позичальників в Україні, наприклад, чи 200 тисяч, — там можна подивитися певні категорії і так далі — і у всіх страхується військовий ризик, то тоді вартість цього страхування буде невелика. Тому що кількість тих, хто страхується, — вона дуже висока. І статистична ймовірність, що один, другий або третій постраждає, — вона існує, але вона дійсно вимірюється десь у десятих відсотка.

Максим Самойлюк: Все, я зрозумів. Тоді я хочу так окреслити рамку. Якщо, умовно, у нас є сто тисяч бізнесів, і в класичній системі один, який, наприклад, стоїть на лінії фронту, — він бере собі страхування від військових ризиків. Воно дуже дороге для нього, дуже. А решта — вони в більш спокійних місцях. І в цій системі тоді виходить, що вартість одного солідарно розмазується по всіх. І тоді всі платять дуже-дуже мало. Але кому треба — вони отримують цю страховку. Це цікава ідея.

Євген Заіграєв: Є ж різні інші приклади обов’язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів. Такий самий приклад. Це страхування коштує, мені здається, 1-2 тисячі гривень. Але якби не всі страхували, а ти один страхував, — я вважаю, що це було б у 10-20 разів дорожче. Тому це один з інструментів. Але таке страхування було б дуже важливою.

Повертаюся до того, що війна продовжується. Повертаюся до того, з чого ви почали. Це марафон, а не спринт. Ми маємо думати вдовгу. І ми вдовгу маємо знижувати такі ризики. У нас є приклади, коли прилітає, коли створюється серйозна проблема для одного позичальника, для 1-2 банків. Якщо це зробити масовою історією, і страхування буде масовим, то тоді цей ризик буде нівельований.

Максим Самойлюк: А яким має бути перший крок для реалізації, наприклад, такої ідеї? Це має бути закон обов’язковий якийсь? Чи це може бути ініціатива банків між собою? Чи страхувальників?

Євген Заіграєв: Першим кроком може бути все що завгодно. Може бути робота регулятора — Національний банк сьогодні теж займається страховими компаніями. Може бути меморандум спільноти ринку. Може бути потім якийсь нормативно-правовий акт. Проте це не якась моя ідея, яка виникла під час сьогоднішньої розмови. Це вже думки, які обговорюються і матеріалізуються. Ми цього очікуємо.

Ангеліна Завадецька: Дякуємо, Євгене, за цю розмову. Впевнена, що вам було цікаво. І якщо так, то підписуйтеся на наш канал.

Нагадаю, що це був подкаст «Що з економікою?». Це проєкт Центру економічної стратегії спільно з Громадським радіо за підтримки ПриватБанку. Я — комунікаційна менеджерка ЦЕС. Разом зі мною був мій співведучий Максим Самойлюк — економіст ЦЕС, та Євген Заіграєв — наш гість, член правління ПриватБанку з питань корпоративного, малого та середнього бізнесу.

Дякуємо, що підписуєтеся. Слухайте нас на Громадському радіо, на наших YouTube- та подкаст-платформах. Дізнавайтеся про українську економіку — і до наступних зустрічей!

Інші подкасти «Що з економікою?» за посиланням.