АМКУ, банки, рітейлери: як проходить війна за платіжну комісію

7 Квітня 2021
Поділитись

В Україні йде гаряча дискусія щодо зниження комісії за обслуговування карток (еквайринг).

Банки говорять, що це нашкодить економіці, а рітейлери, навпаки, скаржаться на завищені тарифи фінустанов.

Хто з них правий? Розбираємось у новому випуску “Що з економікою?”

Гості подкасту: Агія Загребельска (Ліга Антитрасту) та Дмитро Глінський (Незалежна асоціація банків України).

Юлія Мінчева: Вітання. Ви слухаєте подкаст «Що з економікою?». В студії Юлія Мінчева з VoxUkraine.

Андрій Федотов: І Андрій Федотов з Центру економічної стратегії.

Юлія Мінчева: Щотижня ми читаємо економічні новини, дивимось, що відбувається в Україні в економічному розрізі, беремо тему і обговорюємо її. Це все для того, щоб з’ясувати, що ж відбувається з економікою. Цього тижня наша тема –  ініціатива знизити еквайрингові платежі. Можливо ви захочете на цьому моменті вимкнутись? Не робіть цього. Тому що ви ними користуєтесь, точніше сплачуєте щоразу, щодня і можливо декілька разів на день. Це платежі, які ви сплачуєте коли розраховуєтесь банківськими картками будь-де — в інтернеті чи магазині. Є ініціатива знизити їх до певного нижчого рівня. Рітейлери або ті хто сплачує комісії кажуть, що це не вигідно та йде у розріз з практикою, яка усталена в інших європейських країнах, а у нас ці платежі завеликі. Цей конфлікт став доволі публічним. Можливо ви бачили дебати власників Монобанку і Розетки стосовно цього — очевидно, що у них полярні позиції. Я трохи розкажу вам, як це взагалі відбувається. Це для того, щоб ви розуміли, про що ми будемо говорити наступні півгодини. І представлю наших спікерів, які також з різних точок зору будуть аргументувати, як можна вирішити цю ситуацію аби в цілому виграли українці.

Юлія Мінчева: Отже, весь бізнес який приймає оплати карткою за кожну транзакцію платить банку еквайрингову комісію. В Україні вона становить 1,5% до 2-3%. Як я розумію, це питання індивідуальної домовленості з банком. Тобто ставка достатньо різна, і єдиної сталої для всіх немає. І от саме її хочуть знизити. За даними Нацради реформ, не знаю наскільки цим даним можна довіряти, сума в Україні на яку здійснюють такі транзакції – це 5,2 млрд гривень на загальну суму платежів. І у першому півріччі рітейл, за власними розрахунками, заплатив понад 11 млрд гривень. Коли я розбиралась з цією темою, у мене склалось враження, що є досить багато маніпуляцій та погроз в публічному просторі. Зараз будемо предметно розбиратись в цій ситуації. З нами сьогодні два гостя. В студії з нами співзасновниця «Ліги антитрасту», колишня державна уповноважена Антимонопольного комітету Агія Загребельська і представник Незалежної асоціації банків України Дмитро Глінський. Перше питання буде до Агії. Розкажіть яка ваша позиція стосовно цієї ініціативи? І в чому тут є конфлікт? Якщо прибрати всі лозунги про те, що банки будуть відключати якісь послуги чи ритейл буде піднімати ціни. У чому реально суть проблеми?

Агія Загребельська: Усім доброго дня. Це не конфлікт між великим рітейлом і банками з платіжними системами. Тому що до «Ліги антитрасту» звертаються перш за все малий бізнес і мікропідприємці (торговці квітами, маленькі кав’ярні) у яких реально ці витрати, які вони витрачають на комісію, займають друге місце після заробітної плати. Тобто вони витрачають на цю комісію більше, ніж на електроенергію чи (для деяких бізнесів) оренду —  для них це дуже великі кошти. Другий факт у якому варто розібратись, це те, що у нас немає конкурентного ринку, на якому надаються ці банківські послуги. Ми маємо 2 міжнародні платіжні системи Mastercard та Visa, які займають понад 90% ринку, це однозначно монополія, або олігополія. Більше того, у всьому розвиненому світі (в США чи в будь-якій країні ЄС) міжнародні платіжні системи постійно є суб’єктами антимонопольних розслідувань. У кожній країні їх звинувачували або у зловживанням монопольним становищем, або у картельній змові. Усюди вони отримували свої штрафи. У Британії сьогодні триває судовий процес, у якому кілька мільйонів британців стягують з Mastercard шкоду — переплату за комісії, яку вони зробили. Платіжні системи — постійні порушники антимонопольного законодавства. Із іншого боку, в Україні фактично немає конкуренції у банківському секторі. Який є другим суб’єктом цих відносин. Понад 70% банків емітентів — це частка державних банків.

Юлія Мінчева: Так, Ощадбанк і Приватбанк.

Агія Загребельська: І чим менше підприємець – тим більша для нього комісія. 3% платять найменші. Вони просто не мають вибору. Вони вимушені йти до цього колективу банків, які великі, потужні та підтримуються державою. І ми не бачимо різниці у тарифах між ними. І до цих самих платіжних систем. І щоб стверджувати про те наскільки у нас цей процес є замонополізованим і працюючим не на користь споживача, то для прикладу, ми з вами можемо довго розмірковувати які ж кошти отримує платіжна система, а які кошти отримує банк? Але в жодному документі ми цього не побачимо. Тому що навіть інформація про розподіл витрат між платіжною системою і банками є закритою, конфіденційною. Якщо в Європі ця комісія регулюються на рівні законодавства, і в США вона теж законодавчо регулюється, то в Україні ми навіть не знаємо як ця комісія розподіляється.

Андрій Федотов: Дякую Агіє. Для балансу запросимо пана Дмитра поділитись своїм баченням, яке є в банківському секторі, на ініціативу в парламенті і на цю дискусію. Чи має бути взагалі ця дискусія про регулювання?

Юлія Мінчева: Чи ринок вирішить?

Андрій Федотов: Так. Насправді вільне утворення цих комісій є адекватним, сприяє розвитку, і як можна відповісти на аргумент щодо впливу на прибутки малих підприємців? Чи є для цього якесь рішення?

Дмитро Глінський: Ми дотримуємось позиції, що розвиток безготівкових платежів і системи приймання цих платежів може бути ефективним і швидким тільки за умови адекватних ринкових умов. Цінове регулювання — це вже істотне обмеження, яке прямо впливає на майбутні доходи учасників ринку і на окупність їхніх інвестиції, які вже зроблені. Я чув коментарі щодо конкуренції. В принципі, в Україні є Антимонопольний комітет, якщо є порушення в цій сфері — то це його компетенція — їх виявляти, вживати заходи. Наразі на банківському ринку, і у картковому бізнесі випуску електронних платіжних засобів, і на ринку еквайрингу конкуренція досить висока, представлено багато гравців. Дійсно є перекіс в бік державних банків… Наприкінці 2016 року держава була вимушена націоналізувати «ПриватБанк», фактично, це потрібно було для порятунку фінансової стабільності в Україні. Є у держави наміри і план по виходу з капіталу державних банків. Я б не сказав, що в цій сфері саме велика присутність держави якось утримує тарифи.

Андрій Федотов: Скажіть, в медійному полі дуже багато говорять про вплив Mastercard і Visa, і про їх монопольний зговір. Як вони впливають на ці комісії? І чи є вирішальною їх позиція, щодо до того, якщо банки захочуть одночасно знизити цю комісію? Чи будуть тут проблеми з домовленостями з платіжними системами?

Дмитро Глінський: Ну якщо у вас немає рішення Антимонопольного комітету, яке підтверджувало б зговір. То я б краще не казав, що є такий зговір. Це до речі одна з маніпуляцій, які присутні зараз в інформаційному просторі.

Юлія Мінчева: А наскільки такі закиди виправдані про те, що банкам буде не вигідно розвивати мережу і взагалі систему безготівкових розрахунків, і що вони будуть вимушені відмовитись від певних «плюшок», які дають власникам карток? Це і певні накопичувальні рахунки, і кешбеки тощо. Чи мають ці погрози під собою підґрунтя? Чи це така онлайн-дискусія про те, що втрати будуть, але не наскільки великі, як декларують це банки. Зокрема зараз цитую тезу про втрати Привату, які оцінюють їх у 5 млрд від запровадження цієї ініціативи.

Дмитро Глінський: Не буду коментувати слова Привату з цього приводу. Вони робили ці підрахунки…

Юлія Мінчева: Так, я розумію, що це їхня особиста позиція. Скоріше ваше загальне бачення, наскільки прибуток від еквайрингу ключовий в структурі доходів банку?

Дмитро Глінський: Потрібно розрізняти комісію інтерчендж (міжбанківська комісія), і власне другу комісію за еквайринг, тобто за послугу з прийняття безготівкових платежів. Якщо ми говоримо про інтерчендж, то потрібно одразу розуміти ціль цієї комісії. Вона входить в загальну комісію за еквайринг, але цю частину банк-еквайр віддає банку який емітував, тобто випустив платіжну картку, якою було здійснено розрахунок. І за рахунок цієї комісії банк-емітент картки покриває певні свої витрати пов’язані з випуском і обслуговуванням картки, ну і також може фінансувати програмі лояльності. Тобто, що зараз забезпечує комісія інтерчендж? Те, що люди можуть безкоштовно отримувати картки. Принаймні, якщо мова не йде про преміальні картки. Також безкоштовно отримувати послуги, отримувати зарплатню, знімати ці гроші у банкоматі без всякої комісії. Фактично, за рахунок комісії інтерчендж банки субсидіюють зобов’язання, яке держава взяла на себе — не брати з людей комісію за отримання зарплатні чи соціальних виплат. Тобто в цій частині або треба змінювати підходи та скасовувати норми, які вимагають не брати комісій або шукати інші рішення. Також хочу додати, усі можливо користувались такою річчю, як grace period. Тобто людина виходить в овердрафт (у від’ємний залишок) але може протягом місяця чи півтора його погасити, і за це не нараховують відсотки. В принципі ці безвідсоткові періоди також фінансуються за рахунок інтерченджу. Всі часто згадують кешбеки, але кешбек – не основний напрямок, на який використовується ця комісія. Основне – це покриття витрат банка-емітента і фінансування таких коротких кредитів.

Юлія Мінчева: Дякую. Я тут згадала наші доковідні часи. А я взагалі cashless-людина. І колись в Берліні пішла в музей Сальвадора Далі, який до речі мені не подобається. Не знаю навіщо вам це знати. І там потрібно було купити квиток, але я не змогла зробити це картою, бо вартість квитка була нижча за суму, якою можна було б розраховуватись карткою в цьому музеї. При чому сама сума була близько 20 євро. З одного боку, це невеликі гроші, але і немалі. Насправді 15 євро можна оплатити карткою але там не можна. Так і залишилась без музею. Але подумала, що в Україні точно такого ніколи не станеться. Тут можна розраховуватись будь-де та будь-чим. І у мене питання до Агнії більше філософсько-справедливе. Виходячи з інтересів, як можна гармонізувати інтереси всіх? Бо виходить, що малі підприємці страждають і зрозуміл, що це погано. Особливо під час кризи. І взагалі вести бізнес в України може бути не найкращою ідеєю з ускладненням регулювання. З іншого боку є інтереси всіх споживачів, інтереси власників карток, інтереси ініціативи перевести на картки пенсіонерів і взагалі рішення, що ми маємо рухатись в діджиталізацію. Тут є інтереси банків, частина яких державні, і вони кажуть, що будуть менші платити дивідендів. І всі ми хочемо, щоб Приват став приватним банком. Але очевидно, що цього не станеться найближчим часом. Є також інтереси рітейлерів. Але ми зрозуміли, що вони менше платять і можливо у них більша спекуляція. Як знайти оце порозуміння, чиї інтереси мають бути максимально врахованими? Усіх споживачів чи цих малих підприємців? Чи воно є компромісним питанням і як його знайти?

Агія Загребельська: Насправді тут важливо також повернутись до фактів. І якщо ж говорити про факти, то ми всі знаємо, що з 2012 року по сьогоднішній день у нас обсяг безготівкових розрахунків виріс більш ніж в 4 рази. Особливо в період пандемії. І саме тому на сьогодні це питання стало дуже гострим. Ще 2 роки тому підприємці не відчували на собі так сильно цей тягар, а зараз, через пандемію, почали відчувати.

Андрій Федотов: Я читав, що перевищили 50% по сумі і біля 80% по кількості операцій.

Агія Загребельська: Абсолютно. І воно буде збільшуватись. У банків збільшуються масштаби і обсяг послуг. Коли у тебе збільшується обсяг послуг, їх собівартість зменшується. Також суттєво зменшилася вартість обладнання, яка використовується банками для того, щоб надавати цю послугу. Вартість терміналів зменшилася більше, ніж в 2 рази. У 2012 році розмір комісії складав близько 1%. У 2018-19 році він складав 1,5%-1,6%. Це якщо про великі компанії говорити. І зараз банки вже попередили, що будуть підіймати до 1,8%. Тобто витрати зменшуються, а вартість послуг збільшуються. Тому варто говорити про те, що починаючи з 2012 року банки виконували цю саму функцію. Але у них було менше доходів, а більше витрат. І вони винаходили нові інструменти. А що відбувається зараз? Я не розумію економічного обґрунтування. Які ж витрати у банків суттєво зросли, що вони не покривають об’єктивні економічні обставини про які ми говоримо? А з іншого боку, згаданий вами приклад з музеєм, він дуже яскраво ілюструє різницю в тому, що в Україні підприємець, навіть якщо він продає каву за 5 гривень, він вимушений приймати у вас картку. Він не може її не прийняти. Йому не вигідно та боляче, але він вимушений приймати у вас картку. Закордоном підприємець починаючи від певної суми може відмовитись прийняти картку. Хоча у нього комісія набагато менша. А ще варто звернути увагу на те, що у нас є певні напрямки бізнесу які конкурують з закордонним бізнесом. Тобто їм навпаки потрібно бути конкурентними в одних умовах. Що з цим робити? Звичайно, (в розвиненому світі саме так вирішували ці проблеми) основним стейкхолдером вирішення цих питань має бути конкурентне відомство Антимонопольний комітет. Тому що ми аналізували, як це відбувається закордоном, і спочатку Антимонопольний комітет починає розслідування, починає застосовувати «дубинку». А потім в процесі цього застосування одразу знаходився компроміс. Як на мене, то і тут також стейкхолдером цього процесу мав би виступити Антимонопольний комітет. Тому що ті проблеми, які ми тут сьогодні з вами обговорюємо, це не проблеми економіки чи справедливості. Це проблеми монополії. І майданчиком мав би бути Антимонопольний комітет. Потім на цьому майданчику має бути знайдено компромісне рішення. Я також не підтримую різні обмеження, типу що комусь сказати ходити туди, бери стільки і взагалі уся та дискусія яка сьогодні триває між банками та рітейлом – це просто жахливо. Тому це якийсь базар, а не професійна дискусія. А АМКУ має включитись в цей процес. Натомість, що ми чуємо? Буквально нещодавно слухала прес-конференцію у якій приймали участь банки. І керівник одного з банків, якщо не помиляюсь, це був Приватбанк. Він сказав те, що банк з АМКУ збирається підписувати меморандум. Для мене це взагалі нонсенс. Я не зрозуміла, як взагалі суб’єкти діяльність яких мав би розслідувати АМКУ підписують з ним меморандуми? Де в цей час перебувають ті 7000 підприємців, які підписали заяву щодо необхідності зниження комісії? Отже, майданчиком має бути АМКУ, але я поки не бачу щоб на цьому майданчику організовувалась неупереджена дискусія.

Андрій Федотов: Дмитре, сьогодні вийшли три банки: Ощадбанк, Приватбанк та Райффайзен з ідеєю як вирішити цю кризу. І взагалі, як так розумію, зараз обговорюється чи може зменшуватись ці комісії. Тому що справді є зацікавлена сторона, з точки зору малих підприємців і великих рітейлерів. На ваш погляд, є тут якийсь компроміс? І як ситуація буде розвиватись далі?

Дмитро Глінський: Як банківська асоціація ми підтримуємо вирішення цієї проблеми ринковим шляхом. І на нашу думку цей меморандум, про який згадували раніше, відповідає цій меті. Він не встановлює негайних чи у дуже близькій перспективі істотних обмежень щодо цих комісій. Він не зріже ці комісії до рівня коли частина послуг вийде за межі беззбитковості. Поступове скорочення комісії,  і інтерченджу вслід за нею у загальній комісії за еквайринг, дозволить поступово привести діяльність банків у відповідність до цих реалій. І не допустити різких змін у структурі послуг, у вартості послуг. Тобто, тому щоб вводились негайно якісь комісії за картку або знімання з терміналу у тих закладах у яких це стає не вигідно. Звісно ми бажаємо уникнути подібних катаклізмів, які зовсім не на користь ні нам, ні споживачам, ні тим же торговцям.

Андрій Федотов: Але там же є якісь певні умови? І це все таки вплине певним чином на власників карт? Якщо банки зменшать свою комісію, вони все одно будуть шукати яким чином компенсувати це зменшення. Навіть якщо це рішення було добровільним та компромісним. Чи це просто одностороннє зменшення, в контексті того, що це обговорюється в суспільстві?

Дмитро Глінський: Справа в тому, що такий шлях, через меморандум та домовленості між учасниками ринку дозволяє не виходити на цьому ринку в якихось сегментах послуг у зону нижче собівартості. Основні проблеми і викривлення виникають тоді, коли когось зобов’язують надавати якусь послугу нижче чим вона йому коштує. Звісно є комісія інтерчендж, яка поступово буде скорочуватись і це потрохи скорочуватиме маржу для банків-емітентів. Але поступове скорочення в межах меморандуму дозволить при цьому не запроваджувати відчутні тарифи на випуск картки, обслуговування чи на зняття готівки. Так, банкам можливо десь доведеться шукати компенсатори, якщо десь витрати не будуть належним чином покриватись. Але ми також думаємо, що з часом на ринку платіжних послуг конкуренція буде зростати. Зараз у парламенті готується до другого читання законопроєкт про платіжні послуги. І в принципі він відкриває доступ на цей ринок для не банківських установ. І скажімо так, він істотно змінює ролі учасників платіжного ринку. Він запроваджує open banking, який полягає в тому, що банки будуть відкривати свої інтерфейси для сторонніх розробників, які будуть мати можливість розробляти додатки, які будуть управляти рахунками, ініціювати операції і тд.

Андрій Федотов: І це зможе зменшити комісію за такі оплати, правильно я розумію?

Дмитро Глінський: Поступовий розвиток інфраструктури буде з часом сприяти. Тому що комісії будуть зменшуватись. Більше того, на ринку будуть з’являтись інші пропозиції. Якщо ви зараз кажете про велику частку в розрахунках двох платіжних систем, то власне цей закон дозволить легше виходити на ринок альтернативним системам, знаходити свої ніші і тд. Цей крок необхідно зробити. Просто ми можемо зараз вбити одну частину ринку, а потім намагатись будувати іншу. Думаю, що поступовий перехід, така еволюція більш раціональне рішення.

Андрій Федотов: А як ви ставитесь до такого поступового, тобто що зараз одне зменшення, через рік інше зменшення… Я розумію, що зараз втрати, які отримують підприємці вони насправді дуже критичні, це з точки зору і локдаунів, і кризи, і відновлення і тд. Наскільки це є справді компромісом? Наскільки такий меморандум, чи якесь рішення від банків може бути сприйнятим і можна буде не приймати якесь регулювання?

Дмитро Глінський: Я знову повторюсь, що цей меморандум, цей спосіб вирішення проблеми. Ми його розглядаємо не просто як компроміс, а як шанс зберегти працюючий ринок платіжних послуг. В інакшому випадку ми стикнемось з великими негативними наслідками.

Агія Загребельська: Дякую. Я тоді продовжу. Я однозначно за компроміс. Все в будь-якому випадку має вирішуватись компромісним шляхом. Але зараз я не розумію, що ми обговорюємо. Які пропонуються зниження в меморандумі? Протягом якого строку? Які там цифри? Як це все виписано? Де взагалі текст цього меморандуму? Хто є його сторонами? Які правові наслідки цього меморандуму? Хто його буде підписувати? Потрібно спочатку дивитись текст меморандуму, а потім робити висновки. Я однозначно за те, щоб це все добровільно вирішувалось. Але знову ж таки повернувшись до розвитку, ми бачимо, що з 2019 по 2021 рік у нас дуже активно розвивалась саме сфера безготівкових розрахунків. Але на жаль, у цей час комісія не змінювалась і не зменшувалась, а лише збільшувалась. Тому поки ринок демонструє зворотнє, тобто чим більше розвивається ринок, тим більша встановлюється вартість комісії. Це перше. А друге, що я хотіла сказати, з приводу того, що можливо вийде нова платіжна система. Ми бачимо світовий приклад, європейські країни, США. Щоб вони не намагалась зробити, але все одно поки у цих країнах і Visa і Mastercard продовжують мати домінуючу частку ринку. Це дуже тривалий строк. Вони вже йдуть до цього десятки років, щоб це зробити. У нас попереду ще багато років, поки ми доб’ємось того, щоб частка цих компаній не була домінуючою і вони не мали ознаки монопольно домінуючого становища.

Юлія Мінчева: У нас на жаль закінчується час. Найбільше, що я зрозуміла з цієї розмови, що ми все одно в кінцевому рахунку все рівно заплатимо. Або у форматі еквайрингу, зростання цін в малих чи інших продавців, або якщо будемо платити за обслуговування платіжних карток, або цю вартість включать в здешевлення депозитів чи в дорожчання кредитів з одного боку. З іншого боку, це означає, що якраз потрібно шукати раціональні способи вирішення будь-якого конфлікту. Аби все одно платили менше, а отримували більше. Дякую, що були з нами. Це був подкаст «Що з економікою?». В студії Юлія Мінчева з VoxUkraine.

Андрій Федотов: І Андрій Федотов з Центру економічної стратегії. Слухайте нас на Громадському радіо кожну суботу ввечері о 19:00. А також на Google та Apple Podcast. Дякую, що були з нами. Слідкуйте за економікою!

Матеріал підготував стажер Іван Юрчишин.

X