Через інфляцію програми державної допомоги в цьому році стануть дорожчими для бюджету

Говоримо про зростання цін в Україні. Чому інфляція в лютому 2021 року була вища, ніж у попередні роки? 

Гості студії — Дмитро Горюнов, старший економіст Центру економічної стратегії та Олексій Блінов, головний економіст “Альфа Банку”.

 

Юлія Мінчева: Із нами сьогодні в студії двоє гостей, яких ви вже чули в наших минулих випусках. Це Олексій Блінов, головний економіст Альфа-банку і Дмитро Горюнов, економіст Центру економічної стратегії. Ми будемо обговорювати: Як ростуть ціни? Чому інфляція в лютому когось вразила, когось не вразила, але вона точно була вища, ніж та, яку ми спостерігали останні два роки, 7,5%, у порівнянні до лютого 2020 року. Що це означає для економіки і яким буде прогноз, причини. І разом з цим поговоримо про те, що відбувається з регулюванням цін в принципі, наскільки ця практика має свої позитивні/негативні ефекти?

Андрій Федотов: Олексію, розкажіть, будь ласка, наскільки інфляція, про яку зараз дуже багато говорять, справді обґрунтована? Чи є це помилкою регулятора чи це пов’язано з глобальним змінами, адже ми знаємо, що українська економіка дуже пов’язана з тим, що відбувається у світі.

Олексій Блінов: Дивіться, інфляція обґрунтована завжди, тому що це об’єктивна реальність. Коли ми кажемо про 7,5 % це індекс споживчих цін, який відомий багатьом, хто цікавився структурою кошика, але в принципі у кожного своя структура кошику споживання, своя інфляція. В економіці є мільйони показників інфляції, тому що у кожної компанії їх принаймні дві: вхідна інфляція (собівартість, коли купуєш товари для виробництва) й твоя інфляція на виході, що залежить від того як продається той чи інший продукт. І те, що ми зараз бачимо, за іншими показниками інфляції, дає нам змогу стверджувати, що 7% це навіть трохи дивна цифра, бо вона має бути вищою. Якщо ми подивимося на галузеві показники інфляції: сільське господарство, промисловість, будівництво вони всі показали неабияке зростання, саме за останні півроку. Ми бачимо скажену інфляцію, яка до речі впливає на нашу економіку набагато більше, я маю на увазі ціни на commodities, в середньому за останній рік все зросло вдвічі. 

Навіть такий дуже простий для сприйняття, математичний приклад ціна на нафту. Ми пам’ятаємо, минулого року у нас був дотепний випадок, який багатьох трейдерів у світі здивував, коли нафта коштувала від’ємно. Будемо брати нафту Brent, все ж таки Євпропа до нас ближча, вона коштувала у квітні-травні минулого року близько 20 доларів, зараз ціна на нафту 67 доларів. Курс гривні до долара приблизно такий самий як і торік. Бачимо, що тут зростання більше ніж у три рази. Це не означає, що, наприклад, бензин чи дизельне пальне має коштувати теж в три рази більше ніж торік, тому що сама частка нафти в собівартості не є настільки визначальною. Але все одно це задає значний темп, оскільки є так звані другорядні ефекти, бензин, пальне він же фактично використовується для більшості нашої споживчої корзини просто як частка собівартості, доставки товарів до торговельних мереж і так далі. Можна йти далі. У нас в інфляції гіпертрофована, за світовими мірками, частина продовольчих товарів, майже половина кошику це продовольчі товари. І там зростання теж дуже суттєве. 

Зараз у нас, незважаючи на всі негаразди, експорт зростає і передусім завдяки ціновій складовій. Імпорту це теж стосується, тут питання скажімо так балансу: де ми більше виграємо на експорті чи на імпорті? Баланс позитивний, через торгівельний дефіцит, але це не сьогоднішня тема розмови. Тобто є, по-перше, імпортована інфляція зі світових товарних ринків, яка через відкритість української економіки, тому що половина ВВП, що на експорті, що на імпорті, вона безпосередньо входить до країни. Друга причина, яку, на мій погляд, багато економістів минулого року недогледіли, у нас влітки були прогнози щодо спаду економіки 8% від МВФ, до 10%, а насправді маємо 4%. Якщо проаналізувати структурно у чому відмінність консенсусних очікувань тоді і факту, то ми побачимо, що відмінність у споживчому попиті. Тобто дуже сильно переоцінили негативний вплив коронакризи на доходи населення і відповідно на приватне споживання. А насправді у другому півріччі минулого року у роздрібної торгівлі були двознакові темпи зростання, підвищення зарплат більше ніж на 10% у річному вимірі. Це означає, що той депресивний вплив, як кажуть економісти, дезінфляційний, вплив попиту на інфляцію був переоцінений. І насправді ми дуже швидко, як і економіка, не можна сказати, що повністю стала на ноги, але припіднялась. І саме у споживчому сегменті, тому що з інвестиційним у нас традиційно важче. Але на споживчу інфляцію впливає споживчий попит, тому тут швидше прийшло в норму, до того стану, який був до входження до низької інфляції. Навіть не два роки у нас була низька інфляція, а менше. Атиповим був саме 2020-ий рік через тимчасове зниження світових цін, через тимчасову невизначеність з приводу того, що буде попитом, дуже швидко, ми уповільнились до 2% на мінімумі. Але, якщо ми подивимось на середню інфляцію за 2017-2020 рік, то середня інфляція 9%. Тобто зараз ми нижче за норму. 

Андрій Федотов: Яким чином така висока інфляція впливає на економіку? 

Олексій Блінов: Ми визначили все ж таки, що вона не така вже й висока. І у нас, наприклад, якщо ми подивимось на історію, досить недавню 2016, 2017 роки, ми бачимо, що інфляція там на рівні 10-12%. Вона не суттєво заважала економічному зростанню і збільшенню реальних доходів населення, які зростали вже з урахуванням інфляції. Я не хочу сказати, що зараз повторення того ж самого, тому що є невизначеність, пов’язана з карантинами. Це дійсно дезінфляційний чинник, але ми бачимо, що економіка трохи пристосувалась, що, наприклад за нашим січневим досвідом, дедалі більше обмежується вплив і на інфляцію, і на взагалі споживання. Тому що ми всі пристосувалися, знаємо, коли, де, що купувати. І нам не забороняють купувати продовольчі товари, які є визначальними. 

Андрій Федотов: Як ви прогнозуєте, чи буде прискорюватися ця інфляція? Тому що люди можуть пристосуватись до невликого зростання цін, але, якщо вони продовжуватимуть зростати, я впевнений, що це буде викликати певну паніку.

Олексій Блінов: Я б не казав про паніку, якщо подивитись навіть на минулорічні опитування серед українців щодо інфляції, щодо інфляційних очікувань, то у нас зазвичай люди не вважають, що інфляція є меншою за 10%. Це може бути навіть ірраціонально або недовірою до офіційної статистики, але люди звикли, що інфляція двозначна. І, як ми бачимо, історично це має раціональне зерно, тому що вона дійсно була дуже багато років такою, і лише за підсумками одного року, тим більше, що того року було багато інших вражень, які давали менше можливостей вивчати державну статистику і  з приводу чогось сперечатися. То в принципі для людей інфляція 10%, а така інфляція у третьому кварталі цілком можлива, ми очікуємо, що найближчі 6 місяців буде прискорення, і воно запрограмоване. Тобто там далі можна сперечатись, бо є різні прогнози, але ніхто не може знати, що буде у майбутньому як професійний прогнозист кажу. І коли вам кажуть: “Зуб даю, буде інфляція сповільнюватися в четвертому кварталі”, скоріше за все воно так і буде, тобто у нас базовий прогноз на кінець року 8%, але при цьому десь в вересні ми передбачаємо 9,5%. Цей прогноз на багато надійніший, ніж 8% на кінець року, адже можуть бути додаткові події, які суттєво вплинуть на цю історію.

Андрій Федотов: Чи не буде продовження пандемії впливати в зворотній бік, якщо будуть локдауни?

Олексій Блінов: Це фактично єдиний зараз дезінфляційний чинник, який ми можемо побачити, але знову ж таки ті локдауни, які у нас на 3 тижні, ми до них цілком пристосовані, і вони навряд чи суттєво змінять ситуацію зі світовими цінами. Тобто це мають бути якийсь загальносвітовий новий локдаун із повторенням того, що було рік тому. Зараз, дивлячись на ситуацію в країнах і сподіваючись на результати від вакцинації, яка в світі йде швидше, ніж у нас, все таки це скоріше ризик, ніж чинник прогнозу, на це сподіватися не потрібно.

Андрій Федотов: Дякую, Олексію. У мене питання до Дмитра. Якою має бути реакція на прискорення інфляції в цьому році? Чи потрібно думати про споживчий кошик найбідніших і регулювати ціни, впроваджувати ліміти? Яка взагалі найкраща стратегія в цій ситуації? 

Дмитро Горюнов: Якщо ти натякаєш на ідеї щодо повернення до більш жорсткого цінового регулювання, то я не вірю в цінове регулювання. Є лише дуже обмежене коло випадків, коли на ринках взагалі можна лізти в ціни. Це можуть бути природні монополії і маргінальні кейси, коли держава встановлює тарифи на товари та послуги державних підприємств, бо там вона по суті діє як власник, а не як регулятор. У більшості випадків такий інструмент є занадто грубим, тому що ціна це верхівка того, що відбувається на ринку. Якщо лізти в ціну, незважаючи на фактори, які спричиняють попит/ пропозицію, зовнішні ринки, це буде занадто грубо. Є можливості встановлення граничної рентабельності або граничної торговельної, оптової або роздрібної націнки  такі методі вже є кращими, але все одно, це грубий інструмент. Це призводить до перекосів у майбутньому і не завжди дає результат, який ми хочемо отримати. Тому що в цілому інфляція це монетарне явище, тобто це й про гроші, а не лише про самі ринки. Інфляцію в цілому не можна побороти, якщо лізти в конкретні ринки, які ми вважаємо тими, у яких ціни ростуть більше ніж нам хотілося б. По-друге, часто у нормативних актах зустрічається така фраза “необґрунтоване зростання цін”. Тобто, що це означає? Якщо, наприклад, виріс курс або на світових ринках виросли ціни на сировину, з якої виробляють якісь товари, значить ціна виросла це ринок, це природно, із цим нічого не можна зробити, якщо ми поставимо якесь обмеження виробникам буде не вигідно займатися цим бізнесом. І буде дефіцит як у Радянському союзі, ми цього не хочемо.

Олексій згадував, що в нас майже половина споживчого кошику це продукти харчування, а до середини липня 2017 року, у нас було цінове регулювання на певні продукти харчування. Потім його скасували і нічого не відбулось. Окремі статті: яйця, молочні продукти могли дорожчати, але й дешевшати теж. Тому це дуже показовий кейс, як скасування ні на що не вплинуло, хоча було страшно це робити.

Юлія Мінчева: Насправді, дуже цікаве питання стосовно обґрунтованості/необґгрунтованості, справедливості ціни та її сприйняття серед українців. Я читала результати останнього опитування Центру Разумкова, де понад 80%, якщо не 90% українців вважають, що ціни на комунальні послуги завищені. Тобто у людей є переконання, щодо того, яка ціна є не завищеною, яка, навпаки, завищеною. Мені це було дивно читати, тому що ціни вже давно виросли, а досі є переконання, що вони мають бути нижчими і це при тому, що комунальні платежі значно субсидиюються для тих, хто має проблеми з оплатою. Наш минулий подкаст був про іпотеку, і житлову політику. Ми говорили, про те що, якщо в людини у власності є велика квартира, це вже питання, наскільки вона є неплатоспроможною, що вона не може утримувати цю власність. Але там був приклад з того, що отримали субсидію мешканці квартир в Новопечерських липках, де в цілому мешканці можуть знайти інші ресурси, щоб держава не покривала витрати на електроенергію. І це питання, коли в ціні є інформація про ситуацію на ринку в цілому, і коли держава її регулює, це все одно що  забивати кувалдою дрібні цвяхи. Взагалі ідея регулювання ринку не працює в цій країні, і в інших також, якщо це не монополія.

 Дмитро Горюнов: Але дивись, власне, послуги ЖКХ це і є природні монополії, це єдиний випадок з великих ринків в Україні, коли ціни повинні регулюватися. Всі хочуть заробляти більше, а витрачати менше, але так не буває.

Юлія Мінчева: Це знову питання обґрунтованості та необґрунтованості.

Олексій Блінов: Щодо природних монополій Дмитро, можливо, занадто мало покрив питання конфлікту інтересів: держави як власника і держави як регулятора. Якщо ми навіть подивимось на житлово-комунальні послуги, то в нас здається власник, який і відповідає на ці політичні опитування, його більше помітно, ніж регулятора. Тобто просто якимось указом встановлюється фіксована ціна, але розрахунків немає. І практично неможливо зрозуміти чому вона фіксується так, а не як колись інакше.

 Дмитро Горюнов: Я не кажу, що система ідеальна. До деталей питання звісно ж є, я мав на увазі, що подібні речі не можна відпускати взагалі. 

Олексій Блінов: Я абсолютно згоден. Весь цивілізований світ має регуляторів, які займаються регулюванням цін у природних монополіях, але там є прозорий механізм, якому суспільство довіряє.

Дмитро Горюнов: Просто в нас інша справа, наприклад, в енергетиці досить довго був і є підхід затрати+, витрати+, який абсолютно не стимулює компанії заощаджувати, оптимізовувати свою роботу. Вони просто малюють собівартість і кажуть, що їм потрібно, щоб отримати мінімальний прибуток. 

Андрій Федотов: Я пам’ятаю, що в минулому році дуже багато говорили про доступні кредити, доступну іпотеку, і про те, що в нас нарешті зменшується облікова ставка Національного банку. Олексію, як те, що ми спостерігаємо в цьому році, вплине на всі ці плани уряду щодо доступного фінансування для бізнесу, доступних грошей для людей, які хочуть мати власне житло, тобто чи будуть тут якісь зміни?

Олексій Блінов: Я думаю, що про плани краще все ж таки уряд питати. Я розповім про ситуацію з ринковими ставками. Безумовно, у другому півріччі вони будуть вищими ніж зараз, те ж саме стосується депозитів і кредитів. Ми знаємо, що була певна невизначеність на початку року, коли вже було видно як прискорюється інфляція, але комунікаційна реакція, вона трохи запізнювалася. І це легко зрозуміти, тому що коли ти знижуєш ставку це робиться з “ширшою душею”, ніж її підвищення. Тільки пів року пожили з мінімальними 6%. Всім же наобіцяли кредити під 7%, і під 0% це окрема історія, яка стосується дефіциту державних фінансів і того, як у нас використовуються кошти платників податків. Ми ж розуміємо, що це компенсація ставки через фіскальні механізми. А я представляю ринкову частину банківської сфери, і в нас облікова ставка суттєво впливає на вартість грошей. Зрозуміло, що коли інфляція наближається до 9%, то не можуть гроші вартувати 6%7%, вони стають занадто дешевими, що спонукає до небезпечних для нашої макрофінансової стабільності механізмів. Ми ж обговорюємо те, що в нас в країні прискорюється інфляція, але, для слухачів відмічу, що нічого страшного не буде, вплив цього процесу на валютний курс не є прямолінійним. І те, що зараз відбуватиметься з відсотковими ставками якраз убезпечить нас від негативних наслідків, як самої інфляції, так і можливих недоліків регулювання. Звісно, слід очікувати, що на 7% скоріше за все, облікова ставка не зупиниться. Бенчмарк очікування у нас це 8% на кінець року, і банківська система реагує з певним лагом, зараз за інерцією деякі банки знижують ставки, але я думаю у другому кварталі вони будуть підвищуватися. Це нормально, український вкладник має отримувати на депозит компенсацію інфляції, це абсолютно нормально. Адже ми дуже багато говоримо про позичальників, але забуваємо, що в нас більшість людей в країні це вкладники. 

Юлія Мінчева: І це насправді добре. Ми б взагалі хотіли, щоб більше людей заощаджували і були вкладниками.

Андрій Федотов: Я правильно розумію, що в цій державній програмі, там буде частка компенсована державою, і ця частка буде зростати? 

Олексій Блінов: Так, це те, що теоретично називається потенційні фіскальні зобов’язання. Якщо говорити простіше, ти береш на себе обов’язки і, по-перше, з часом зростає масштаб, по-друге, може з часом змінитися ситуація на ринку, і тоді ця відмінність між тим, що обіцяно і тим, який є фінансовий ресурс, вона створює прогалину. У нас є окремий приклад, на якому можна розглянути як це працює субсидії. Ми знаємо, що в бюджет закладається 3040 млрд. гривень на компенсацію різниці між тарифами на ЖКГ і певними мінімальними доходу в 15%. Уявімо ситуацію, що дуже швидко зростають тарифи, то одразу стає зрозумілим, що в бюджеті не вистачає коштів на те, що вже обіцяно. Де їх взяти? Зняти з інших видатків бюджету? Запозичити? Надрукувати? У нас є різні варіанти. Але ми говоримо про те, що будь-які програми допомоги всім або окремим групам за рахунок платників податків, вони завжди мають дилему. Я не кажу про щось добре чи погане, але ми вже 30 років живемо в ринковій економіці і потрібно розуміти, що безкоштовного нічого не буває, ніщо не може взятися нізвідки.

Юлія Мінчева: Так, за все треба платити. Повертаючись до інфляції, ще таке питання. Минулого року, коли весь світ зіштовхнувся з кризою, і країни розвинуті, з низькою інфляцією, вони непокоїлись тим як її розігнати, що це може стати одним з тих факторів, який допоможе вивести країну з економічної кризи. У нас такої проблеми немає, але все одно, чи можна вважати початкове зростання інфляції, таким, що стимулюватиме відновлення економіки цього року? Чи є бачення того, на якому рівні її бажано зупиняти, з точки зору бізнесу і таргетування? Умовно 7-8% — це те, що можна контролювати, від чого в цілому більше плюсів, ніж мінусів?

Олексій Блінов: Я поставлю вам питання, наприклад, ви дізналися по секрету, що сьогодні інфляція 8%, а завтра 18%, що ви будете робити?

Юлія Мінчева: Все буду купувати сьогодні.

Олексій Блінов: От, тобто стимулювати економічне зростання. Це дуже цікавий ефект, і якщо люди повірять, що групуюча інфляція повертається, вони можуть пришвидшити купівлю товарів і послуг. 

 Дмитро Горюнов: Але це матиме тимчасовий ефект. Тому що, якщо я купив цю гречку раніше, то я не куплю її пізніше, бо в мене вже вона є.

Олексій Блінов: У нас за минулий рік, люди накопичувати гроші в банківській системі на поточних рахунках. Тобто якщо подивитися на статистику депозитів фізичних осіб (Національний банк не дає розбивку поточний рахунок і депозити, ви бачите загальну картину), у випадку коли ви бачите там зростання, то це близько 80 млрд. приросту. Це в той важкий коронавірусний рік, коли ми всі говорили про зубожіння і так далі. 

Люди минулого року, враховуючи компенсації, які давав уряд, ці гроші не витрачали. Можливо, навіть змінився певний профіль споживання. Те, що ми бачимо, як банки дуже багато людей накопичували грошей саме на поточних рахунках. Навіть не дивлячись на відсотки, у людей на рахунках лежать “гарячі” гроші, які легко можуть бути використані. І готівка зростала, там є багато гіпотез, одна, яка підтверджується, частину грошей люди акумулювали в готівку, це для багатьох ще досі звично. Особливо, коли ставки низькі це можна зрозуміти. Коли люди повірять, що інфляція дуже швидко розганяється, це може дати додаткове споживання, дуже тимчасове, як сказав Дмитро, але це такий умовно позитивний неочікуваний інфляційний ефект. Але знов таки, якщо людям казати, що інфляція розженеться до 10%, а більшість людей вважає, що вона і так 10%, то більшість просто знизує плечима і продовжить жити як жили.

Юлія Мінчева: Добре, якщо так. Бо вони можуть думати, що інфляція зростає і зараз 18%, а буде 28%, тоді точно треба робити те, щоб не міняти долари.

Дмитро Горюнов: Коли в нас останній раз було 28% відсотків років 20 тому? 

Олексій Блінов: Чому? У нас було 60% 2014 рік, коли розморозили ЖКГ, і був індекс зростання тарифів ЖКГ під 200% і була трьохкратна девальвація. Але з тих пір, ми бачимо, що є довіра до Національного банку, які він підтверджує своїми діями. Я впевнений, що у нас ситуація не прямує до того, щоб інфляція була 20%, чи навіть близькою. Все ж таки, ми говоримо про ті темпи, які є звичайними. Тобто можна сперечатися чи таргет 4-6% амбіційний? Ви пам’ятаєте, коли інфляція була 2%, деякі економісти навіть вважали, що потрібно його нижче робити. На мій погляд, 4-6% це досить амбітний таргет. І навіть якщо ми в нього не потрапляємо, це не означає крах тієї політики. 

Юлія Мінчева: Може якраз те, що від нього так недалеко, якраз і є показником того, що політика успішно впроваджується. 

Олексій Блінов: Так, політика це, ж все ж таки, управління очікуваннями, принаймні тих людей, які вважають, що інфляція завжди 10%. Дійсно, історично інфляція 2-3%, яка була середньорічно минулого року, вона для нас не є даністю. Ми можливо пів року тому мали думку, що це надовго, але насправді, нічого поганого не відбувається. 

Андрій Федотов: Дуже кльовий фінал подкасту. 

Юлія Мінчева: Так, нарешті під кінець про щось оптимістичне поговорили. Ми будемо завершувати, з вами були Юлія Мінчева з VoxUkraine. 

Андрій Федотов: Та Андрій Федотов з Центру економічної стратегії. Слухайте на Громадському радіо. А також на платформах Google Podcasts і Apple Podcasts. Залишайтеся з нами!

X