Впровадження вільної економічної зони на Донбасі не допоможе відновити зруйновану інфраструктуру

28 Жовтня 2020
Поділитись

Скільки коштуватиме відновлення Донбасу, чи допоможе регіону впровадження вільної економічної зони які ризики гуманітарної катастрофи від непрацюючих шахт. Про це у випуску подкасту “Що з економікою?” на Громадському радіо говорили з Ольгою Піндюк, економісткою Віденського інституту економічних досліджень.

Слухайте подкаст також на популярних платформах – Google podcasts і Apple Podcasts.

Розшифровка підготовлена стажеркою Центру економічної стратегії Дар’єю Шаран. 

Юлія Мінчева: 22 мільярди — саме скільки буде коштувати Україні реінтеграція Донбасу за оцінками експертів. Це найменша ціна. З вами «Що з економікою?» – подкаст про те, що відбувається в економіці. В студії ведучі Юлія Мінчева з Vox Ukraine.

Андрій Федотов: Та Андрій Федотов з Центру економічної стратегії.

Андрій Федотов: Розмовляємо з Ольгою Піндюк — економісткою Віденського інституту економічних досліджень. Там якраз проводилось дослідження на цю тему, оцінювався стан інфраструктури взагалі. Економісти дослідили, що відбувається зараз на Донбасі й порівнювали цю ситуацію з іншими країнами, в яких також відбувався такий важливий урок для інфраструктури та бізнесу. Аналізували та прогнозували, скільки потрібно буде коштів для того, щоб встановити та поновити ситуацію, для нормального та комфортного життя в цих регіонах. Ольго, можете розповісти основні моменти вашого дослідження? Взагалі як це робили і чому обрали саме такі країни для порівняння?

Ольга Піндюк: Країни для порівняння були як ілюстрації. Наше дослідження базувалося на іншій методології. Ми оцінювали за кількома параметрами втрати від військових дій на Донбасі. Два ключових елементи – це, звичайно, були втрати капіталу та людські втрати. 

Втрати капіталу оцінювались за допомогою економетричних моделей. Ми дивилися на те, яка була чистота бойових дій за регіонами й порівнювати з опитуванням домогосподарств, які жили поблизу ліній бойових дій на предмет шкоди завданої їхнім житловим об’єктам. Тобто це була така екстраполяція на усі інші об’єкти інфраструктури, скільки приблизно було втрачено у відсотковому співвідношенні, якщо ми допускаємо, що бойові дії та їх відносна інтенсивність так само зруйнувала інші об’єкти інфраструктури, як житлові об’єкти. Я можу сказати, що, звичайно, це багато припущень. Ми все це зауважили в нашому дослідженні, що це є лише оцінка, дуже консервативна оцінка. Втрати можуть бути значно більшими. Тим не менше, це оцінка, яка базується на цілком визначеному алгоритмі й даних, які ми збирали дуже детально. За цією оцінкою втрати саме капіталу були приблизно дев’ять з половиною мільярд доларів. Це відповідає десь 14% усього обсягу капіталу чи інфраструктури, яка була до початку бойових дій у регіоні.

Юлія Мінчева: Це при тому ви не враховували частину, яку неможливо зараз порахувати? Наприклад, те, що на металобрухт зібрали  або що якісь підприємства, які перенесли на територію Росії, і їх зараз немає. Правильно я розумію, що це такі дуже консервативні оцінки?

Ольга Піндюк: Так, дуже консервативні. Ті дані, що ми не змогли оцінити, ми просто не могли внести в модель. Ми про це говоримо дуже відкрито. Про такі моменти, як перенесення заводів і обладнання на територію Росії, про які писали в засобах масової інформації, ми згадуємо. Ми не можемо оцінити, який саме обсяг цього феномену був.

Андрій Федотов: Ольго, скажіть, а ви враховували ті території, які були частиною бойових дій, але зараз підконтрольні Україні?

Ольга Піндюк: Так, звичайно. Як і не підконтрольні, так і підконтрольні. Це території, які опинилися в бойових діях, території, які вважаються конфліктними, які є як і тимчасово окупованими, так і під контролем українського уряду.

Юлія Мінчева: Ольга, ми маємо розуміти, що це точно найменші втрати, тому вони можуть бути більші. Тобто вони точно будуть, просто ми тепер не можемо порахувати наскільки. Навіть те, що ви порахували, вже вражає. Сума величезна, і за цими числами стоять дуже багато порушених процесів, які не настільки легко відновити. Тобто це не так, що умовно хтось прилетить якимось літаком і привезе мільярди, і все стане краще. Розкажіть, ще про один елемент ваших розрахунків, про той, де екологічні втрати. Що в це включається, чому це така проблемна історія?

Ольга Піндюк: Я підозрюю, що екологічні втрати, якщо ми будемо оцінювати в грошах (якщо ризики, які існують, справдяться), можуть виявитися просто непідйомними. Проводились багато різних досліджень українськими інститутами й організацією OБCЄ. Багато дослідників б’ють на сполох. Кажуть, що ці процеси, які відбуваються, а саме забруднення навколишнього середовища, є дуже серйозними. Вони можуть завдати шкоди, яка буде невідворотною. Тобто що там відбувається? 

Всі знають про шахти, які затоплюються. Вони потребують постійного відкачування води. Якщо це не відбувається, то усі ті мінеральні солі і важкі метали, які накопичилися, можуть потрапити в грунт і води. Тоді це може бути дуже тривале забруднення грунтових вод і землі, по-перше. По-друге, треба ще не забувати про такий елемент забруднення як наземні міни. Не знаю, чи віднести це до екології чи ні, але це те, що потребує величезних коштів для того, щоб позбутися цього рівня забруднення. Під час бойових дій було застосовано дуже багато цих мін. Україна на момент нашого дослідження була третьою країною у світі за кількістю цих наземних мін. Багато роботи вже проводиться, але там непочатий край. Якщо повертатися щодо інших аспектів екології, то там в регіоні було і є багато хімічних підприємств. Там вже були випадки вибухів, коли забруднювалось навколишнє середовище, повітря і води різними хімікатами. Також там є збереження хімічних відходів, тому є потреба у тому, щоб постійно підтримувати ці сховища в належному стані, інакше ці хімікати можуть потрапити у ґрунту та води. Крім того, зараз там набагато більший рівень забруднення саме за рахунок економічної діяльності, тієї, що там відбувається. Зараз немає нагляду за діяльністю підприємств у регіонів, в першу чергу на непідконтрольних територіях. Внаслідок цього відбувається забруднення також через цей фактор.

Ви прекрасно знаєте, що там відбуваються пожежі, там відбувається знищення фауни і флори. Найбільший ризик того, що може відбутися – це дуже серйозне просідання грунтів. Там вже спостерігається досить помітне просідання грунтів. Я точно не пам’ятаю, які заміри були, але це вже вимірюється сантиметрами. Що може відбутися? Це те, що ціле місто, грубо кажучи, може піти під землю. Це цілий комплекс проблем, які вирішити дуже важко. Там потрібні масштабні інвестиції, а оцінити масштаби інвестицій для того, щоб це вирішити, дуже складно. Ми тільки дивилися на кошти закриття шахт і оцінили це десь приблизно у три мільярд доларів. Все, що стосується потенційних ризиків і коштів на їх усунення за рахунок зміни методів зберігання хімічних відходів, за рахунок зміни інфраструктури, яка забезпечує саме збереження хімікатів і різних відходів виробництва в металургії та хімічній промисловості, теж потребує величезних інвестицій.

Юлія Мінчева: А розкажіть про шахти… Скільки в середньому коштує закриття однієї шахти, і чи це нагальне питання? Я ще питаю в розрізі того, що в Україні реформа вугільної галузі відкладається щороку. Щороку збираються закривати збиткові шахти, але потім дають їм дотації, субсидії, їх тримають. Очевидно, що тут, окрім екології, є велике соціальне питання, до якого ми повернемось. Проте чи потрібно закривати шахти? Що буде, якщо їх не закривати наступні два-три роки? В нас є на це час чи немає? Тобто ці витрати будуть нагальними чи їх можна відкласти на «чорний день»?

Ольга Піндюк: Я не є спеціалістом із технології саме шахт та того, як вони закриваються, але з того, що я зрозуміла, методи закриття шахт в країні, які були застосовані, потребують постійного відкачування води. Скажімо так, постійно має відбуватися відкачування води, інакше може бути забруднення грунтів і грунтових вод, як я вже сказала.

Юлія Мінчева: Фактично гуманітарні катастрофи, тому що з цих грунтових вод живиться все місто.

Ольга Піндюк: Не тільки місто. Це може потрапити в річку, і це забруднення піде на набагато більше регіонів. Що стосується коштів закриття однієї шахти, це оцінюється близько 25 мільйонів доларів на одну шахту.

Юлія Мінчева: Недешеве задоволення.

Ольга Піндюк: Це називається «мокрий метод», який не потребує потім відкачування води. Я насправді не хотіла детально про це говорити, тому що я не є експертом в цьому питанні.

Юлія Мінчева. Так, можемо перейти до іншого питання. Нам головне було від вас почути, скільки це коштує, і що це значна частина в аналізі збитків і витрат, які понесе Україна після і під час реалізації реінтеграційного процесу.

Ольга Піндюк: Це витрати, які треба мати на увазі і які навряд чи будуть приватними інвесторами покриватися. Тобто це має бути якась принаймні технічна допомога чи кредити, чи державний бюджет. Тобто я не бачу фінансування цього за рахунок приватних інвестицій. 

Юлія Мінчева: Ми заохочуємо, користуючись нагодою, прочитати на Vox Ukraine статтю про сім найбільших помилок української економіки за всі роки української незалежності. То це одна з помилок, тому що, на жаль, досвід невтішний. Це був серйозний корупційний механізм, тому треба дуже обережно підходити до питання, наскільки в такому форматі це буде дійсно цьому регіону економічно вигідно організувати вільну економічну зону.

Андрій Федотов: Ольго, от ви кажете, що це неприватні інвестиції, які можуть покрити ці видатки за вашими розрахунками. Казали, що вільна економічна зона, навіть якщо вона буде прийнята урядом, вона не допоможе отримати цьому регіону інвестиції. Тоді звідки держава має ці інвестиції брати? Які взагалі є механізми? Можливо, ви розбирались. От я читав ваше дослідження про спеціальні бонди на відновлення. Як це взагалі має працювати?

Ольга Піндюк: Я не казала, що інвестиції взагалі не прийдуть. Це питання більше, в які сектори й за яких умов вони прийдуть. Проте вони не будуть фінансувати відновлення певних структурних об’єктів. Тобто якщо зруйновані дороги, лінії електропередач, водопостачання і таке інше, то тоді передбачати надходження приватних інвестицій в багато різних секторів, мабуть, буде передчасно. Має бути спочатку відновлення ключової інфраструктури для того, щоб забезпечити умови для діяльності підприємств, по-перше. По-друге, що стосується фінансування витрат на відбудову Донбасу, ми будемо говорити про «постковідний» світ, коли все більш-менш нормалізувалося, тому що зараз, звичайно, будь-що малоймовірно.

Очевидно, що Україна власними коштами не зможе профінансувати, тому що за нашими консервативними оцінками потрібно приблизно мінімум 15% ВВП. Це мінімум. Які варіанти ми розглядали? Запозичення. Якщо будуть дуже сприятливі умови на фінансових ринках, Україна зможе запозичити за дуже низькими відсотковими ставками. Це зараз, навіть не через епідемію, не є дуже ймовірним, тому що інвестори оцінюють високі ризики зараз в Україні. Тим не менш, це один з варіантів. 

Звичайно, технічна допомога. Ми розглядали як один з варіантів Боснію та Герцеговину, де була технічна допомога Світового банку, Європейського банку реконструкції та розвитку, кошти Європейського Союзу надходили. Цим треба користуватися. Також Україна має успішний досвід звернень до міжнародних судів для того, щоб отримати компенсацію від Росії за шкоду та збитки. Якщо бути реалістами, то навряд чи це зможе компенсувати істотну частину, але це не означає, що не потрібно працювати далі в цьому напрямку. Десь приблизно ось такі варіанти. Тобто технічна допомога важлива, і потрібно, щоб обов’язково був якийсь спільний орган, який би забезпечував супервізію витрат коштів і інвестиційних проєктів, щоб не було корупційних схем, ризики яких ми знаємо є дуже високі. Десь приблизно так.

Юлія Мінчева: У нас є Міністерство тимчасово окупованих територій. Я думаю, що там буде доцільно створити якийсь незалежний наглядовий орган, який би містив в собі і представників громадськості, і донорів, і представників держави, і аудиторів. Тобто, щоб дійсно забезпечити процес, тому що неймовірно важливо, як він прийде. Які є напрями найважливіші, коли йде розробка і впровадження плану економічного відновлення, на що потрібно дивитися? І повертаючись до того, що ми на початку не обговорили, проте є найбільш важливим. Це люди, які там проживають, люди, які переїхали й зараз є переселенцями, а це 1,5 мільйони людей. Чи вони повернуться? Чи як зробити так, щоб вони отримали й гарантії безпеки, і працевлаштування, тому що потім, щоб зробити з нього успішний квітучий регіон неможливо без залучення якісних фахових людських ресурсів. Що ви думаєте, щодо ось таких головних пріоритетів планово-економічного відновлення під контрольованої території?

Ольга Піндюк: Абсолютно з вами погоджуюсь на 100%, тому що без висококваліфікованої робочої сили, і я зроблю припущення, що більша частина тих переселенців, які змогли виїхати були саме такими, які відчували, що вони зможуть реалізуватися за межами. Тобто, мабуть, це ті люди, які більш професійно реалізовані. Тобто той дисбаланс, який зараз відбувається у демографічних характеристик населення, яке залишилося, якщо не відбудеться переселення зворотного, це буде проблематично для розвитку регіону. 

Але для того, щоб люди повернулися, потрібно дуже багато чого зробити. Гарантії миру – безумовно, передумова. Це питання є головним, ключовим, яке є передумовою відновлення будь-яких процесів Донбасу загалом. Що потрібно ще зробити? По-перше, людям потрібна допомога банально для того, щоб переїхати. Можливо, для того, щоб відновити все зруйноване житло чи орендувати щось. Тобто потрібна допомога готівкою. Держава має надати якісь гранти цим людям, щоб вони приїжджали. По-друге, потрібно, щоб була відновлена інфраструктура, щоб було нормальні водопостачання, електропостачання, опалення у регіоні, працювали заклади освіти і лікарні. Це теж має бути передумовою. Потрібно, щоб працював звичайно ринок робочої сили, щоб була робота. Люди не будуть повертатися у регіон, де усе зруйновано, де немає, де жити, немає доріг, де не працюють підприємства. Це таке питання дуже складне – «курки і яйця», тобто що має бути першим. Я думаю для того, щоб відновити інфраструктуру і запустити якісь перші процеси, перші робочі місця, можуть бути відновлення, створені у саме державних секторах, а саме освіта, медицина, державні адміністрації тощо. Це має бути першими кроками.

Андрій Федотов: Чи ви робили аналізи щодо відновлення територій, на яких зараз є українські збройні сили, де є достатній рівень безпеки для того, щоб ми могли говорити про відновлення інфраструктури, залучення бізнесу через вільні економічні зони, чи через якісь інші стимули від держави? Яка, на ваш погляд, має бути зараз стратегія держави саме щодо підконтрольних території? 

Ольга Піндюк: Питання безпеки, в першу чергу, на скільки цей заморожений конфлікт є насправді заморожений. Ми всі знаємо, що бойові дії в нас досі не припиняються, тобто він є, якщо не гарячим, то теплим.

Як показують останні події в Нагорному Карабаху, такі конфлікти постійно жевріють і не має ніколи впевненості.

Для того, щоб були насправді домовленості по миру, які будуть фактичними, а не на папері, як мінські домовленості, буде набагато складніше залучати інвестиції. Та територія, яка досить далеко від саме лінії фронту розташована, можливо, там вже можна щось відбудовувати. Проте ті територій, які в безпосередній близькості від лінії фронту, там де можна чути постріли, умовно кажучи, я вважаю, що тільки дуже ризиковані інвестори можуть подумати про інвестування в ці території. Тобто має бути величезна премія за ризик таких інвестицій. Я навіть не знаю, які проєкти це мають бути, щоб інвестори погодилися інвестувати десь у зоні 20 км від лінії фронту.

Андрій Федотов: Ви казали, що зараз в Україні не найкращі сприятливі умови для запозичень. Що навіть якщо ми відкинемо в сторону проблеми з Covid, які ви бачите з вашого інституту, проблеми зараз в Україні? Які проблеми заважають мати сприятливі умови для того, щоб запозичувати гроші чи на відновлення доріг, чи на відновлення важливої інфраструктури, чи на розв’язання екологічних проблем? Які зараз ви бачите основні перешкоди для того, щоб Україна отримувала доступні фінансування для розв’язання проблеми з різних сторін?

Ольга Піндюк: Я думаю, що ці проблеми всі прекрасно бачать кожного дня в новинах. Скажімо коротко, це – корупція. Ми бачимо, що, в першу чергу, ця корупція виливається в проблеми з незалежністю Національного банку, антикорупційними установами, НАБУ, проблеми з просуванням судової реформи. Ці проблеми стали настільки гострими, що зараз під загрозою співпраця з Міжнародними валютним фондом. Співпраця з Міжнародним валютним фондом — це досить важливий сигнал для інвесторів. Усі інвестори на це орієнтується. Тобто якщо країна вважається Міжнародним валютним фондом такою, що не виконує базові умови для отримання наступного траншу, то тоді інвестори переоцінюють ризики інвестування в цю країну. Це значить, що кошти для запозичення цієї країни на міжнародних ринках істотно зростають.

Юлія Мінчева: Не зайве, а також проконтролювати на скільки знання переходять в дії і стають вчинками. Ми будемо завершувати. В нас сьогодні була півгодинна розмова про те, якою буде ціна реінтеграції Донбасу, і що на цьому шляху треба робити. Тепер ми знаємо, що основний і ключовий, після розмінування і забезпечення дійсно мирної ситуації, це акцент на відновлення інфраструктури та тих стимулів, які прикличуть переселенців та інших назад для відновлення і людського потенціалу також. З Вами була Юлія Мінчева з Vox Ukraine.

X