Підконтрольні території Донецької та Луганської областей мають стати пілотом для трансформації всієї економіки України

17 Лютого 2021
Поділитись

Про концепцію економічного розвитку тимчасово окупованих територій Донецької та Луганської областей говоримо із заступницею директора Центру економічної стратегії Марією Репко і радником віцепрем’єр-міністра і міністра з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України Андрієм Мирошніченком.

Експерти Центру економічної стратегії працюють над проєктом «Підтримка Стратегії трансформації економіки Донбасу».

Юлія Мінчева: Вітання! Ви слухаєте подкаст “Що з економікою?” У студії ведучі Юлія Мінчева з VoxUkraine.

Андрій Федотов: І Андрій Федотов з Центру економічної стратегії. 

Юлія Мінчева: Сьогодні в нас важлива і актуальна, як сьогодні, так і в найближчі десятиліття, тема. Ми будемо обговорювати концепцію економічного розвитку Донецької, Луганської областей, а точніше ту концепцію, яка зараз винесена на розгляд, і вже схвалена Кабінетом Міністрів, і яку збирається впроваджувати Міністерство з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій. 

Минулий подкаст ми записували про те, як можна спростити процес вступу абітурієнтів з тимчасово окупованих територій до українських вишів, про те як важливо залучати якомога більше молоді, тому що з кожним роком все менше буде дітей, які почали ходити в українську школу. Декілька місяців тому, ми обговорювали з дослідниками статтю на VoxUkraine про ціну реінтеграції Донбасу. За оцінками експертів Віденського інституту, мінімум 22 мільярди доларів коштуватиме реінтеграція територій, які зараз не є підконтрольними Україні в Донецькій та Луганській області. Сьогодні в нас більш предметна дискусія з двома гостями Марією Репко, заступницей директора Центру економічної стратегії, а також Андрієм Мирошніченком, радником віцепрем’єр-міністра і Міністра з питань реінтеграції тимчасово окупованих території України. Дуже раді, що ви до нас приєдналися. 

Андрій Федотов: Скажіть, будь ласка, чому зараз розробляється стратегія економічного розвитку Донецької та Луганської області, які плани Міністерства щодо цієї Стратегії?

Андрій Мирошніченко: Я маю декілька відповідей. З одного боку, ми багато років знаходимося у конфлікті, який виник після військової агресії Російської Федерації. Спочатку, всі звертали увагу на переговорний процес, на те, що буде після окупації, і забули про те, що в нас є підконтрольні території Донецької та Луганської областей і їх необхідно розвивати. Найкращий шлях реінтеграції, у першу чергу, людей — це показати, що Україна успішна, а Донецька та Луганська області на підконтрольній частині є взірцем, частиною Європи. Це змінює переговорний процес і ставлення людей, які сьогодні знаходяться під контролем окупаційної влади. 

З іншого боку, зараз відбувається процес формування “Національної економічної стратегії 2030”. Зрозуміло, якщо не пропрацьовувати особливості пов’язані з інтеграцією, Стратегія буде неповна. Виникла ідея розробити дуже модерний проект, щоб перетворити підконтрольну частину Донецької та Луганської області з території, яку ми сприймаємо як після конфліктну, на майданчик для пілотної трансформації економіки України. Ми взяли на себе зобов’язання розробити таку стратегію і маємо багато ідей.

Андрій Федотов: Марія Репко, заступниця директора Центру економічної стратегії нещодавно повернулася з відрядження, під час якого відвідала міста Донецької та Луганської областей. Вона проводила профільні інтерв’ю, розбиралася в проблемах, досліджувала матеріали (не тільки вона, але і багато експертів, які долучилися до команди Центру економічної стратегії). Маріє, які проблеми є найбільш нагальними в цьому регіоні, і поділитися своїми враженнями.

Марія Репко: Я вперше була у такій тривалій поїздці регіоном і вона справила на мене велике враження. По-перше, дуже цікаві та класні люди, які там живуть і працюють, незважаючи на тяжкі умови та невпевненість у майбутньому. Найбільш серйозна проблема в регіоні це безпека, вона впливає на все: життєдіяльність, бізнес. Через відсутність безпеки банки не дають кредити на цій території, бо заставу не можуть прийняти, як актив, що становить нормальну вартість для банку. Через питання безпеки не заходять інвестиції, люди їдуть з регіону, а з інших областей України не приїжджають працювати в ці області. Тобто, питань пов’язаних з безпекою дуже багато. 

Наприклад, ми чули історію, що фірма не хоче обслуговувати обладнання, яке вона поставила виробнику на території Донецької області. Тобто менеджер іноземної фірми не хоче їхати в область. 

Велика проблема у Маріупольського порту, через Керченський міст туди не можуть входити великі судна. І крім того, існувала проблема, що російська сторона затримувала судна, що йшли з вантажем. І це погано впливало на логістику. Відповідно, для порту це був великий ризик.

Велика проблема з інфраструктурою. Області, які були потужним індустріальним комплексом, лінією розмежування розрізало на шматки. Ця лінія пройшла “по живому”: по тих шляхам, якими користувалися люди для того, щоб виїжджати з одного міста в інше, на тимчасово окупованих територіях також залишилися лікарні. Якісь університети переїхали, якісь залишилися. Розлучено сім’ї, розбито залізничну гілку в Луганській області (там залишився невеликий шматок, а решта гілки йде на тимчасово окуповану територію з українською залізницею), вона тепер ніяк не зв’язана з усієї мережею на підконтрольних регіонах це величезна проблема, яка стосується й автошляхів. У регіоні немає авіасполучення: Маріупольський аеропорт, який міг би приймати літаки, але знаходиться дуже близько до лінії розмежування. Аеропорт в Краматорську зараз зайнятий нашими військовими, там потрібно провести певні роботи, відновити та зробити доступним для цивільних польотів. Також необхідно прийняти рішення про безпольотну зону над областями. 

Велика проблема кадрова, з житлом. Як для киянки, мені було незвично не бачити багатоповерхівки, забудовані повністю клаптики землі. Адже на території цих областей нових забудов немає вже протягом 6-7 років, житлових кварталів будинків не будується взагалі. Тобто, якщо перерахувати метр нового житла в цих областях на 1000 населення і порівняти це з середньо-українським, то цифри будуть насправді жахливі. Тому люди не можуть зняти квартиру за нормальною, доступною ціною або придбати її. Вони не можуть переїхати працювати в інше місто, бо знають, що не знайдуть там доступне житло нормальної якості. 

Дуже зношені електромережі, хоча в Маріуполі провели реформу комунальних підприємств і спромоглися покращити ситуацію, але цю проблему потрібно вирішувати й у інших містах області. І величезна проблема це гуманітарна місія водопостачання на тимчасово окупованій території. Водопостачання в ці області відбувається через канал, який іде з Сіверського Донця і проходить через окуповані території, а далі йде на південь Донецької області, який залишається у залежності від поставок з окупованих територій: чи не зірветься поставка, чи не пошкодять снаряди насосну станцію, чи не станеться інших поломок, так далі. Сотні тисяч населення мають ризик втратити доступ до питної води. Сільське господарство регіонів переживає проблему зміни клімату і, відповідно, потреби в іригації, а зрошувальні системи дуже сильно зношені. Я насправді можу говорити довго про ці проблеми, бо я в них занурювалася протягом місяця. 

Андрій Федотов: Дякую, Машо. Андрію, як ці проблеми, які перерахувала Марія, звучать в міністерстві протягом останніх років? Як змінилася ситуація, і які нагальні проблеми в Донецькій та Луганській областях?

Андрій Мирошніченко: Серед переліченого я не почув жодної проблеми, тому що це все має системні рішення. У нас заборонено використовувати слово “проблема” до завдань, які мають системні рішення. Позавчора ми закінчили перший етап великого проєкту на 62 млн євро, якщо не помиляюся, з французами. Я думаю, що через 3-4 роки ми матимемо в Маріуполі з крану воду по рівню чистоти приблизно як Evian, водопостачання буде незалежним від тимчасово окупованих територій. Те ж саме з водою в Попасній.

Зараз також створена робоча група по поновленню авіасполучення. Не на всій території, але регіон хоча б матиме 1-2 аеропорти. Також, ми зараз ведемо переговори з Європейським інвестиційним банком, а USAID провів тендер на ТО будівництво залізничної гілки в Луганській області. Я можу прокоментувати кожен пункт, який згадала Марія. Це завдання, які потрібно вирішувати. Головне, що, у більшості випадків, зрозуміло, що потрібно робити. Просто Марія якраз закінчила аналіз викликів, але, якщо ми поспілкуємося через два тижні, то почуємо інше, адже зараз ми дійшли до етапу пропозицій вирішення проблем.

Андрій Федотов: Які зараз складні виклики, які поки не мають рішень? 

Андрій Мирошніченко: Відверто кажучи, у нас є декілька питань, які дуже складно вирішити. Наприклад, це земля під фортифікаційними спорудами. У Луганській області це 7000 гектарів, це десятки тисяч людей, чиї ділянки потрапили, хоча б частково, під фортифікації. На жаль, ці люди продовжують сплачувати податок на землю. Замість того, щоб отримати компенсацію, вони ще й сплачують податок. Це системна помилка, але не існує законодавчих норм, які б вирішили цю проблему. Потрібно вибудовувати нову нормативну документацію. Хто повинен сплачувати цей податок? З одного боку, це споруди Міністерства оборони, але вони тимчасові. Чи повинно Міністерство оборони брати на себе витрати, пов’язані з використанням землі чи це повинні робити місцеві? Тут треба шукати рішення, але це системна річ. 

Друге питання, яке викликає багато дискусій це дороги. Ми розуміємо, що система доріг вела в Донецьк і Луганськ. Сьогодні ця частина відрізана, як по залізниці, так і по автодорогах. Оскільки ми не знаємо, коли закінчиться переговорний процес, і ми почнемо реінтеграцію: чи нам потрібно, в першу чергу, рокадні дороги будувати, чи все ж таки відновлювати магістралі, напевно, зараз треба йти шляхом об’єднання першого з другим. Такі речі викликають непорозуміння. І, напевно, ми будемо вимушені іноді витрачати зайві кошти, тому що треба готуватися до різних сценаріїв, і такий виклик є. А грошей, як завжди, не вистачає це нормальне явище, будь-яка система існує в ситуації обмежених ресурсів, завжди є дефіцит. І тут треба, напевне, знаходити якісь унікальні підходи, унікальні рішення. Знову ж таки, якщо ми говоримо про стратегію розвитку, є деякі речі, такі як безпека. Держава має взяти на себе функції страхування військових, політичних ризиків. Яким чином це оцінювати, яким чином запроваджувати і, як, знаючи традиції нашої країни, не перетворити це в чергову “кормушку” для кишенькових страхових компаній, які на цьому будуть наживатися замість того, щоб дійсно забезпечити фінансову безпеку. Таких питань багато і над ними треба працювати. Тому ми пішли шляхом написання стратегії та концепції, яку затвердили. Ми зараз вже маємо, умовно кажучи, державну політику в цьому напрямку, і нам набагато простіше сьогодні спілкуватися і з донорами, і з організаціями, які на сьогодні вже звикли, що у нас немає свого бачення. Але в даному випадку у нас є бачення. На переговорах навіть іноді незвично демонструвати готову й затверджену концепцію державної політики.

Андрій Федотов: Часто в медіа говорять про швидкі перемоги і швидкі рішення, які можуть відразу щось змінити. Я розумію, що цей регіон особливий тим, що рішення мають бути довгостроковими і відповіді на ці рішення матимуть довгостроковий ефект. У мене питання до Марії, чи є якісь зміни, проблеми, які є першочерговими саме з точки зору економіки, інвестиційної привабливості регіону для того, щоб швидше відбувалося відновлення, ніж воно зараз відбувається.

Марія Репко: Якщо подивитися на кожен із секторів, в кожному з них є першочергові проблеми, які потрібно вирішувати вже зараз. Насправді, так можна сказати про будь-яку область в Україні, не лише Донецьку та Луганську. Ще хочеться додати, що Донецьку і Луганську області дуже різні за структурою економіки, працевлаштуванням, за економічним потенціалом. І першочергові проблеми в них дуже різні. Для Луганщини, наприклад, я б, в першу чергу, говорила про гілку залізниць. Я так розумію, що робота там вже ведеться, якщо її прискорити, то це й буде “фрукт, що низько висить” швидка перемога , адже люди дуже чекають на це. Будівництво цієї гілки, окрім того, що дозволить більш комфортне пасажирське сполучення та перевезення зерна, агропродуктів, які виробляє область, це також дозволить постачати вугілля на Луганську Теплоелектростанцію, яка зараз отримує поставки з Росії. Щодо решти швидких перемог, які б могли побачити люди це доступ до високоспеціалізованої медицини, про що вже говорили і очільники областей, і в міністерстві про це знають. Будівництво лікарні це не швидкий процес, але помітний. І люди на момент завершення будівництва, одразу помітять, що їм більше не потрібно їздити до Запоріжжя чи Харкова, щоб отримати необхідне лікування.

Юлія Мінчева: Дякую, Маріє. Речі, які потрібно налагодити, зрозумілі та очевидні для тих, хто там живе і тих, хто займається цією тематикою. Проте є виклики, з якими Україна раніше не стикалася. Наприклад, одним із найбільших викликів є проблема людського капіталу. В Україні 1,4 млн лише зареєстрованих переселенців. Виникає два питання: хто буде відновлювати цей регіон, чи є стратегія? А друге, багато є розмов про створення вільної економічної зони, чи є це в планах Міністерства? 

VoxUkraine колись робив дослідження про найгірші рішення влади, помилки за 29 років Незалежності. Ми визначили 7 помилок, і створення спеціальних економічних зон були нами визнані одними з найбільших помилок. Серед таких економічних зон, саме Донецька область отримала найбільші преференції: податкових пільг було надано на 6 млрд грн, а надходження до бюджету були вдвічі меншими. І це дуже контраверсійне питання, наскільки такі преференції є сприятливими для економічного розвитку. Прокоментуйте чи є подібні плани щодо створення таких зон, а друге питання про людський капітал, чи є плани на залучення, повернення людей?

Андрій Мирошніченко: По-перше, ми вивчали дослідження щодо вільних економічних зон. Я сам дуже не люблю цю назву, тому що “вільна економічна зона” чи “спеціальна економічна зона” мають негативні конотації. Якщо взяти законодавче визначення це території, на яких запроваджено спеціальний режим інвестиційної діяльності і, якщо підходити обережно, то нічого поганого в цьому немає. Ми розуміємо, що в країні потрібно змінювати багато що: сьогодні є політична воля швидко рухатися по цьому регіону. Я запропонував визначити Донецьку та Луганську області як спеціальну економічну зону, але за допомогою дуже простого підходу: здійснювати зміни, які ми хочемо бачити в Україні, на цій малій території, сприймати ці території як пілотний проєкт. На малих територіях ми можемо дуже швидко отримати результати і побачити працює, чи не працює. 

Наприклад, дискусія щодо податку на виведений капітал. Ліберальна частина каже: треба вводити; консерватори ні в якому разі. МВФ так, але обережно. Із точки зору адміністрування податку, на відміну від ПДВ, запровадити на цій території окремий податок на капітал не викличе проблеми. Давайте порахуємо і подивимося на результат. Якщо на цих територіях збільшаться інвестиції, і ми побачимо, що на це є реакція бізнесу все супер. Давайте зробимо в Донецькій та Луганській областях, а через три роки впровадимо на всій території України. Як довго повинні діяти спеціальні режими в Донецькій, Луганській областях? Ми вважаємо недовго. Такий режим повинен бути на всій території України. Тому ідея, що це буде якийсь спеціальний режим існує. І по великому рахунку, напевно, без цього ми не витягнемо цей регіон. Але якщо створювати діру у кордоні для “ніжок Буша” точно ні. Ми навіть намагаємося знайти іншу назву, щоб не використовувати “спеціальна економічна зона” і не спотворювати сприйняття назвою, адже буде зовсім інший зміст. Тому що всі пам’ятають Донецьку вільну економічну зону. Хоча, якщо подивитися на той же Яворів, прекрасне було рішення і залишилось виробництво і після закриття. І до речі в дослідженні Vox йшлося про те, що це дуже був вдалий експеримент, Яворська економічна зона. Там зробили те, що було потрібно: преференції для нового бізнесу. На жаль, в більшості випадків, спеціальні економічні зони створювали, щоб красти, не платити податки. Звільнення від сплати податків це не те, що сприяє розвитку. Можливо, податки мають виконувати роль стимулів. Ми говоримо про: зміни в розщепленні податків; спеціальні режими страхування; спрощені ліберальні умови створення індустріальних парків; чіткий перелік вкладень держави в розвиток інфраструктури. 

Якщо ми сьогодні кажемо: “Через три роки поїде потяг по Луганській області”. Це світова практика, приблизно 1$ вкладений в залізницю, це плюс 3$ сервіс. Тому що з’являються рампи, елеватори, дороги і все решта. Якщо ми скажемо, що буде залізниця в чіткі терміни і держава це зробить, ми розуміємо, що крім 100 млн, які коштуватиме ця залізниця, ми притягуємо приватних грошей 300 млн тільки вздовж залізниці. 

Андрій Федотов: Наскільки це може привабити трудовий капітал? Наскільки створення такої зони, створить потік людей, тих хто переселиться назад на ті території, щоб займатися підприємництвом?

Андрій Мирошніченко: По-перше, я не впевнений, що у нас має бути стратегія саме перевезти назад тих, хто переїхав. Знову ж таки є частина тих, хто поїхав, і їхні домівки знаходяться на окупованій частині.

Андрій Федотов: Ми просто думаємо, що вони найбільш вмотивовані повертатися. 

Андрій Мирошніченко: Так, але ми поки що говоримо про розвиток підконтрольної частини і там набагато менше поїхало з цих територій. З тих, хто поїхали, частина вже асимілювалися і не хочуть переїздити, а хтось навпаки хоче. Тому, на мою думку, Стратегія має дати людям можливість вибору між двома варіантами щасливого життя. 

Але в нас виникає проблема перекваліфікації шахтарів. А тут же не тільки питання кваліфікації, а й психологічна складова: шахтарі не хочуть працювати будь-ким. У них відбулася міфологізація їх праці, і треба замінювати це іншим міфом. Є питання з молоддю, але також є прекрасні проєкти. 

Ви починали частину свого питання про швидкі зміни, що вже можуть дати результат. Ми спеціально звертаємо на це увагу, щоб вже в цьому році показати нові проєкти, і для молоді, і перспективи створення IT-кластерів, і зміни навчання. Тому що, як на мене, сьогодні вся освіта у країні потребує суттєвої зміни. Якраз переорієнтацію на практичний досвід і навички. Тож давайте почнемо тут відбудуємо повний цикл дуальної освіти від ПТУ до закладів вищої освіти, які будуть орієнтовані на бізнес. 

Юлія Мінчева: Дякуємо, насправді ви дуже влучно згадали про проекти з Укрзалізницею. Мій друг з Луганська сказав, що для нього маркером закінчення війни буде можливість приїхати потягом української залізниці в Луганськ. Це буде означати кінець війни, що ми контролюємо всю нашу територію, і можна їхати українською залізницею на цю територію, без зайвих перевірок. Дякую за розмову, я думаю, що дуже важливо, як і наголошував пан Андрій, чітко розуміти суть пропозицій, щоб ця суть не спотворювалася, а реалізовувалася саме так, як потрібно. З вами були наші гості Марія Репко, заступниця директора Центру економічної стратегії та Андрій Мірошниченко, радник віцепрем’єр-міністра, міністра з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України. І ведучі Юлія Мінчева з VoxUkraine.

Андрій Федотов: І Андрій Федотов з Центру економічної стратегії. Слухайте нас на платформах Apple Podcasts і Google Podcasts, слухайте на Громадському радіо кожну суботу у 19:00. Дякуємо, що були з нами. 

X