Чому тільки 10% абітурієнтів з окупованих територій вступають в українські ВНЗ — дослідження

30 Січня 2021
Поділитись

Разом з аналітикинями VoxUkraine Вірою Іванчук та Ксенією Алеканкіною обговорили результати їхнього дослідження, що стосувалося державної політики щодо вступу дітей з окупованих територій. Наприкінці дискусії розвінчали декілька прикрих міфів та виокремили переваги залучення абітурієнтів з ОРДЛО.

Юлія Мінчева: Вітання, ви слухаєте подкаст “Що з економікою?” на Громадському радіо. Наступні пів години ми будемо говорити про вступників із тимчасово окупованих територій, наскільки їм складно/легко взагалі вступити в українські ВНЗ.

У студії Андрій Федотов з Центру економічної стратегії та наші гості — аналітикині VoxUkraine Віра Іванчук та Ксенія Алеканкіна. Вони провели дослідження, про яке ми поговоримо наступні пів години.

Яка зараз політика держави щодо дітей з тимчасово окупованих територій? Що було предметом вашого дослідження?

Віра Іванчук: Загалом квоти в Україні для вступу абітурієнтів з тимчасово окупованих територій почали діяти з 2016, але у 2020 році, у зв’язку з пандемією, були певні особливості. 3 липня було внесено зміни до Закону про вищу освіту і, зокрема, ці зміни передбачали те, що діти, як і з окупованих територій Донецької, Луганської областей, так і з Криму, можуть вступати у всі заклади вищої освіти за так званою квотою-2, яка передбачена в умовах вступу до ВНЗ. За цією квотою абітурієнти вступали в Україну в межах 10-20% місць на кожну спеціальність в університетах.

Важиво — 20% місць надавали ті університети, які приєдналися до того як реформа 3-го липня набрала чинності, і 10% — ті, що приєдналися пізніше. В університетах створювалися освітні центри, відповідно Крим-Україна, Донбас-Україна, і через ці центри абітурієнти з тимчасово окупованих територій вступали в Україну.

Якими були повноваження цих освітніх центрів? У першу чергу, до них могли звернутися абітурієнти з тимчасово окупованих територій, і вони могли їм надати довідку, яка б дозволяла їм перетнути кордон з Кримом або окупованими територіями Донецької, Луганської областей. Із цією довідкою вони приїжджали в Україну, в освітній центр, де брали до розгляду їхні документи. Абітурієнти могли приїхати туди, маючи лише свідоцтво про народження. Вже в центрі розглядали наявність/відсутність ЗНО та українського атестату. І, якщо останнього не було, вони мали право у школі, яка обов’язково діє при кожному освітньому центрі, здати предмети «Українська мова» та «Історію України». Їх результати зараховувалися як ЗНО, і ще один вступний іспит вони здавали вже в університеті. Ці бали йшли в окремий рейтинг по квоті-2 і абітурієнти вступали за цими балами. Цей атестат, вони отримували через 3 місяці, маючи попередньо видану довідку, де було зазначено бали з мови та історії та інші бали з позначкою атестований, вони отримували повністю атестат.

Також абітурієнт мав можливість вчитися в українській школі дистанційно або екстерном. У дистанційну школу можна було записати до 1 січня року, екстерном можна було записатися у будь-який час і відповідно потрібно було пройти на якийсь певний рівень. Тобто, це має бути 9-ий клас чи 11-ий, якщо це 11-ий — потрібно було скласти атестацію за 9-ий. І вже після випуску з цієї школи дитина отримує як і свідоцтво про загальну середню освіту, так і атестат про повну загальну середню освіту. З цими документами студент/студентка має право реєструватися на ЗНО.

Важливо те, що бойовики знали, коли буде ЗНО і тому за даними Донецької Облдержадміністрації 89% абітурієнтів, які хотіли складати ЗНО, не змогли приїхати через те, що контрольно-пропускні пункти були закриті. В одному з інтерв’ю, абітурієнт з Донецької області зазначив, що він виїхав за три дні до ЗНО, а усі його знайомі, які теж хотіли складати іспити, але виїхали за два дні, просто не змогли перетнути кордон.

Андрій Федотов: Дуже цікава історія і важлива тема. Ксеніє, ви сказали, що школярі мали здавати предмети «Українська мова» та «Історія України». Я знаю, що багато університетів мають підготовчі курси, які допомагають студентам готуватися до екзаменів. І я розумію, що ці діти були обмежені у вивченні цих предметів тож, яким чином вони готувалися до цих екзаменів, можливо є державна програма допомоги таким школярам? Тому що вони перебувають у нерівних умовах: одна дитина закінчила звичайну українську школу, послухала всі курси, мала всі підручники, всі матеріали, вчителя, який міг відповісти на всі питання, а друга дитина закінчила школу з абсолютно протилежною історією. Чи є в нас якісь додаткові способи допомоги, крім квот, що пов’язані саме з підготовкою?

Ксенія Алеканкіна: Так, є. Хочу почати з позитиву. У нас є сайт, який допомагає готуватися до ЗНО з української мови, але його недостатньо. Також є онлайн-уроки з історії України, але наші абітурієнти, з якими ми мали інтерв’ю, зазначали, що програма застаріла, не відповідає вимогам ЗНО. Адже з кожним роком загальнодержавна програма змінюється, наприклад, цього року потрапили питання щодо Криму, якихось громадських діячів з Криму, але в програмі, яку пропонують ці сайти такої інформації немає. Що ще було позитивним в цьому році? Через форс-мажор з пандемією Міністерство освіти та науки запустило онлайн-навчання, з першого до п’ятого класу, а також потім старші класи. Діти з окупованих територій теж могли дивитися їх на YouTube. Звісно цього недостатньо, і всі з ким ми проводили інтерв’ю зазначали, що вони користувалися послугами репетиторів, які коштували грошей. Адже безкоштовних опцій репетиторів чи персонального спілкування з вчителями не було. Репетиторами часто ставали люди, які раніше викладали в Криму, в ОРДЛО українську мову. Зараз вони вже в школах її не викладають, але особисто готові займатися з дітьми. Ще один позитивний момент, це згадане в законі право дітей з ТОТ, навчатися безкоштовно на річних підготовчих курсах. На жаль, ця норма була прийнята лише 3 липня тому в 2020 році ці курси не встигли запустити, але ми бачимо, що в кінці року МОН почав громадські обговорення щодо цих курсів. І сподіваємося, що в 2021 році діти вже зможуть скористатися такою можливістю і рік готуватися до вступу саме завдяки цілісним, продуманим, освітнім курсах.

Андрій Федотов: Мені здається, було б добре продовжити практику онлайн-курсів, можливо, саме таргетовано для тих дітей, які не можуть фізично бути в школі через різні обставини. Це може значно підвищити успішність, ефективність здачі екзаменів. Можливо, у вас є дані щодо успішності дітей у цих складних обставинах, враховуючи всі виклики — психологічні і фінансові. Чи успішно вони склали ці екзамени? Адже дуже складно, з урахуванням всіх цих обставин, для дитини з окупованих територій успішно скласти екзамени. Це потрібно знайти репетитора, мати велике бажання в умовах обмеженого інформаційної простору.

Ксенія Алеканкіна: Наше дослідження показало, що є велика проблема з майновим цензом. Навіть якщо діти мають знання, можливо, в них родичі знають українську мову і можуть їм допомогти, вони просто не можуть знайти гроші на дорогу в міста підконтрольні уряду України. Необхідно пам’ятати, що ми просто не бачимо частину дітей, які хочуть навчатися, але не можуть виїхати, не мають підтримки батьків. А ті дані, які ми отримали для дослідженні, зокрема, з Єдиної державної системи з питань вищої освіти, показують, що діти, які вступали в українські університети мають гарні оцінки. Вони мають вищі оцінки навіть, ніж деякі вступники на бюджет, які навчалися в підконтрольних територіях Україні. І також, наше дослідження показало, що близько 60% з них могли б вступити і за загальним конкурсом на бюджет туди куди вони вступили, тобто це і Могилянка, і Шевченко, і Луганські, Донецькі університети. Ще 40% мали оцінки трохи нижчі, ніж прохідний бал на їх спеціальність на бюджет, але є інші бюджетні спеціальності, де прохідний бал нижчий. Тобто всі ці діти з окупованих територій могли б знайти собі місце на загальних засадах в українській освітній системі на бюджетному фінансуванні. Головна проблема, що вони просто не можуть приїхати через брак коштів, відсутність офіційного перевізника, або їм просто немає, де жити під час вступної кампанії. Адже бойовики їх просто не пропускають на кордоні для здачі ЗНО.

Андрій Федотов: Як взагалі відбувається конкуренція за ці місця в Шевченка чи Могилянці? Я розумію, є якась обмежена кількість місць, вони конкурують за тими оцінками, які вони отримали?

Ксенія Алеканкіна: На престижні спеціальності інколи був більший конкурс в рамках квоти, ніж кількість місць. І діти могли вступати на ці місця за квотою, як за результатами ЗНО, так і за результатами вступних іспитів. Інколи університети бачили, що у дитини не дуже гарні результати ЗНО і давали їй другий шанс. Вона могла скласти іспит і можливо покращити чи погіршити свою оцінку. І потім вже обрати, де вона отримала кращу оцінку чи за ЗНО, чи за іспитом і подаватися з цією оцінкою. Тобто тут в них трошки була така перевага, і більше можливостей для вступу. Шанс надавався тому що ми розуміємо наскільки важливо забрати цих дітей з полону фактично і привезти їх в Україну.

Юлія Мінчева: Якщо порахувати, випускникам 11-класу, які вступали в 2020 році, зараз 16-17 років. Фактично, коли всі ці події відбулися, вони навчалися в середній українській школі і насправді мені дуже важко уявити, як в них змінюється відчуття навчального процесу. Факт: вони 6 років вчилися в не українській школі, де навчання не українскою мовою, де вони вчили історію так званих ДНР/ЛНР, і взагалі фейки, а не історію України. Сам факт того, що вони все одно бачать своє майбутнє в Україні, він є ключовим. Саме з цієї точки зору має формуватися державна політика, тому що це навіть не питання прорахунку: скільки ми можемо виділити, чи є в нас бюджетні місця? Взагалі, існує дискусія щодо бюджетних місць для всіх українців. Я просто згадую наш минулий подкаст про реінтеграцію Донбасу і про економічні виклики, які будуть. І один з найбільших — у контексті робочої сили, в Україні 1,4 млн. переселенців, які виїхали з окупованої території. Але ми не знаємо, як багато виїхали в Росію чи в інші країни. Ми також погано розуміємо: який фаховий потенціал у тих, хто залишився? І тому пріоритетом економічної політики має бути інтеграція молодого населення, яка працюватиме ще 30, 40, 50 років. Ми вже зруйнували міф стосовно того, що ці діти займають чиїсь місця, бо вони нібито конкурують не за знаннями, а використовуючи квоти. Тепер лишилось розвіяти інший міф, що дуже мало хто скористався цією квотою. Я бачила дискусію стосовно того, що квоти не потрібні, лише 3000 дітей з загальної кількості людей, які вступили цього року у виші ними скористалися. А всього випускників з ОРДЛО та Криму було близько 200 000. Тобто скористалися квотами 1,5% таких вступників. Але ми вирішили дізнатися скільки взагалі випускників в Криму та ОРДЛО: куди вони вступаю, чи вступають взагалі і чому ні.

Віра Іванчук: У нас є данні шодо Криму. 2020 року на тимчасово окупованій території Криму близько 10 тис. школярів закінчили школу і 13 тис. закінчили на території Донецької, Луганської областей, тобто загалом 23 тис. потенційних абітурієнтів, з яких лише 3000 прийшло до нас. З них 200 — за квотою-2, інші вступали на загальних засадах. Більше того, коли вони приходи в університети, їм рекомендували вступати за квотою-2, навіть, коли в них були результати ЗНО, нам це підтвердили в інтерв’ю. Тобто цікаво те, що квота загалом розрахована на 13 000 вступників. Тобто половина абітурієнтів могла б вступити на підконтрольну територію уряду України хотіла, але в реальності вступає лише 10%. І відповідно, який подальший шлях цих абітурієнтів? 10% вступає до нас, а багато хто вступає в Росію. Загалом, ми проаналізували сайт Міністерства освіти так званої Донецької Народної Республіки, і виявили, що їхньою пріоритетною ціллю є адаптація всієї системи освіти в старших класів до стандартів Росії.

Юлія Мінчева: Тобто фактично, щоб діти готувалися до ЄГЕ, коли вони вчаться в школі?

Віра Іванчук: На сайті міністерства освіти так званої ДНР, пишуть, щоб вступники готувалися до ДПА, а при переході за посиланням, вказують: “Здавайте ЄГЕ”. Абітурієнтів, які здають ЄГЕ автобусами везуть до Ростова. А коли вони їдуть на підконтрольні території в Україну здавати ЗНО діти мають стояти на КПП, витрачати багато коштів, щоб доїхати в місто підконрольне Україні. Натомість в Росію їх централізовано везуть, щоб вони здавали ЄГЕ.

Ксенія Алеканкіна: Я хотіла, ще додати цікаве спостереження, що навіть в цих квазі республіках цінують якість української освіти. Тому що в їх університети, які залишились на території можна вступати за ЗНО, і вони оцінюють ЗНО, з більшим коефіцієнтом, ніж місцеві іспити. Тобто якщо дитина з України чи з окупованих територій вступає туди, і якщо вона складала ЗНО, вона має пріоритет.

Андрій Федотов: Може це не поціновування нашої системи освіти, а просто інший стимул для того, щоб діти з контрольованих території поверталися назад?

Юлія Мінчева: Фактично, вони не проти, щоб діти пройшли всі ці кола пекла, здали ЗНО, але потім повернулися до них.

Андрій Федотов: У мене є дві гіпотези: діти з окупованих територій, мають можливість їхати до столиці і конкурувати за більш престижну освіту, якщо є квота. А з іншого боку, їм комфортніше їхати в російськомовні міста, де вони будуть відчувати себе менш напружено через різницю в поглядах. Тому що ці регіони, вони більш консервативні, там на виборах обирають представників партій, які є прихильними до інтеграції з Росією. Чи є інформація, куди поїхали ці 3000?

Віра Іванчук: У нашому дослідженні є прекрасна карта, на якій показано куди вступали абітурієнти за квотою. Найбільше їх в Донецькій, Луганській, Харківській областях. Десь така ж сама частина — 316 дітей приїхали в Київ, декілька з них поїхали в Одесу, Миколаїв. Так, переважно — це Схід і Південь України. Дуже мало абітурієнтів в Західній Україні, зокрема, серед міст лідирує Львів. Але в інших областях одна людина або навіть жодного вступника. Мабуть, згідно з нашою гіпотезою, їм краще адаптуватися на території, яка більш ближча до їхнього середовища. Дуже важливий їх подальший шлях.

Багато, вступників також залишається на окупованих територіях, тому що там відкрилися філії московських університетів. Це було зроблено навіть раніше, ніж власне відбулась окупація. Дипломи цих університетів ніхто не визнає, Росія в тому числі, але оскільки вони з нею співпрацюють, Росія, наче видає диплом теж. Але, що теж важливо, вони можуть вступити в “Народное ополчение”, якщо це ДНР/ЛНР, а от в Криму набагато складніша ситуація. Росія вважає Крим повноцінно своєю територієї тому, якщо ти не вступив у заклад вищої освіти в 18 років, це обов’язковий призов і зокрема, який відбувся восени. Один з абітурієнтів, з яким ми спілкувались, він спочатку вчився в Криму, а зараз переїхав в Україну, ми в нього запитали: «Для чого ти навчався в Криму?» Він відповів, що якби він не вступив, то його б забрали в російську армію.

Андрій Федотов: Як люди, які занурилися у цю проблематику і зробили детальний аналіз, з побудовою певних прогнозів, скажіть як в 2021 році зробити так, щоб вступників було не 10%, а 20%? Як збільшити вдвічі кількість студентів, які їдуть вчитися до підконтрольних населених пунктів України? Можливо, вони будуть тими, хто працюватиме на підконтрольних територіях і допомагати Україні будувати комунікаційні мости.

Ксенія Алеканкіна: Ми сподіваємося, що в наступному році буде більше вступників з окупованої території в Україну. Квоти лише почали впроваджувати у 2020 році,  декілька наших респондентів зазначили, що вони вступали цього року, тому що з’явилися цікаві рейтингові університети. Тому вже ця можливість вступити привабить більше людей. Важливо: багато дітей бояться вступати за квотами, тому що для них це непрозорі правила. Тому наша рекомендація —спростити доступ до ЗНО. Зараз це можливо тільки, якщо дитина закінчила українську школу екстерном чи дистанційно, але тут є проблема, що вона не може вступити в школу без згоди батьків, а якщо вони проросійські? У такому випадку класичний шлях вступу для неї закритий. Ми пропонуємо дозволити здавати ЗНО за свідоцтвом про народження і вже за цими об’єктивними оцінками іспитів вступати за загальним конкурсом. Це спростить для частини дітей вступ і привабить їх вступати у ВНЗ. Це проста й зрозуміла процедура, і є у кого спитати, як це відбувається. Ще одна проблема — майнова. Щоб скласти іспити, коли ти ще не знаєш: чи вступиш ти чи ні, треба приїхати в Україну, десь поселитися, їздити на ці іспити в незнайомому місті, не маючи розуміння, де знаходиться школа, в якій складати іспити. Ми пропонуємо дозволити дітям складати замість іспитів тестування, яке буде проходити в прикордонних містах, куди дешевше доїхати, де дешевше жити. Таким чином ми трошки зменшимо тиск майнового цензу.

Андрій Федотов: Там навіть можна створити якісь гуртожитки для них.

Юлія Мінчева: Цікаво, що концептуально багато, що можна зробити, але от питання, що реально будуть робити вже цього року і наступного. А наскільки можливим є варіант взагалі якогось онлайн тестування?

Віра Іванчук: Власне, ми говорили стосовно онлайн тестування з представниками Міністерства освіти і вони зазначили, що це на даний момент неможливо, тому що необхідно ідентифікувати особу. І більше того, ці вступники зазвичай мають тільки свідоцтво про народження. Відповідно МОН має політику — дитина має приїхати і скласти все офлайн.

Юлія Мінчева: Це логічно. Просто треба розуміти, чому це не найкращий вихід.

Андрій Федотов: Мені цікаво, щодо електронних референдумів влада має таку саму позицію? Тому що це мене трошки турбує. Чи аналізували ви ризики, що можуть виникнути через збільшення кількості дітей, які приїдуть вчитися з окупованих територій в підконтрольні території України? Що варте уваги у цьому питанні ризиків?

Ксенія Алеканкіна: Ми аналізували міфи. Є застереження, що до нас приїдуть бойовики чи діти бойовиків, але під час інтерв’ю ми побачили, що, по-перше, діти, які все таки вступають в українські ВНЗ дуже мотивовані: вони кілька років вчаться українській мові і вивчають історію України, і навіть цим Україна вже впливає на їх цінності і погляди на життя. Тому не можна сказати, що це антиукраїнські діти. З іншого боку, ми знаємо, що Служби безпеки України слідкує за всіма, хто приїздить в Україну, тому тут ми теж не бачимо ризиків. А ще є ризик, що вони повернуться на окуповані території після навчання, і ми витратимо гроші.

Юлія Мінчева: Але це наша територія, жахливо, що існує такий міф і люди дивляться через таку призму. Це не має бути предметом обговорення.

Ксенія Алеканкіна: Навчання студентів з окупованих територій в Україні може сприяти культурній дипломатії з українського боку. Це позитивно вплине на просування проукраїнських наративів і після повернення додому вони зможуть розвінчувати ці міфи. І розказати, що в Україні не вбивають за російську мову, немає проблем зі вступом, нормальне ставлення до людей. Навіть у випадку, якщо вони з певних причин не зможуть залишитися в Україні, все одно вони стануть нашими амбасадорами на тих територіях. Це шлях до реінтеграції цих територій.

Юлія Мінчева: Я переконана, що наші слухачі в такі міфи не вірять, але як Ксенія дуже слушно зазначила, ми дуже впливаємо на людей, які поруч. І кожен ваш вчинок має вплив на спільноту.

Андрій Федотов: Як людина, яка дуже багато років працює в комунікаціях сподіваюся, що з’являться нормальні українські медіа нормальний зв’язок, і не доведеться отримувати інформацію від людини до людини. Я розумію, що навіть на територіях, які знаходяться поблизу окупованих, є проблеми з телебаченням, радіо і проблема нашої інформаційної безпеки. І сподіваюся, що ми будемо їх вирішувати не тільки через освіту.

Юлія Мінчева: Освіта важлива, щоб в нас з економікою було все добре, і подкаст був “Що з економікою?” на Громадському Радіо. У студії у нас були аналітикині VoxUkraine Віра Іванчук і Ксенія Алеканкіна, я Юлія Мінчева також з Vox. А ви обов’язково прочитайте дослідження, яке вже опубліковане на наших сторінках.

Андрій Федотов: А ми продовжуємо в цьому році слідкувати за ринком праці, він дуже цікавий і там дуже багато нового відбувається. Слідкуйте за подкастами “Що з економікою?” на Громадському радіо ми виходимо кожну суботу о 19:00. І також ми є на платформах Google Podcasts і Apple Podcasts.

X