Застарілі заводи потрібно закривати, а не підтримувати пільгами

4 Серпня 2020
Поділитись

Підписуйтесь на наші подкасти в Google Podcasts і Apple Podcasts.

Сьогодні ми будемо говорити з Дмитром Горюновим, економістом Центру економічної стратегії про амбітні економічні плани Верховної Ради.

Ви можете коротко розповісти про програму стимулювання економіки? Наскільки вона справді може допомогти зараз економіці, яка на думку багатьох економістів перебуває в економічній кризі. Багато людей залишилися без роботи, певні індустрії втрачають багато замовлень через проблеми з ланцюгами постачання – то чи можуть плани уряду розв’язати ці проблеми?

Дмитро:
Ми неодноразово коментували законопроекти і прийняті так звані “пакети рятування”,  декілька серій їх було протягом весни, коли влада спробувала пом’якшити умови для бізнесу та якось компенсувати втрати від тих карантинних обмежень. По світових мірках карантин був досить жорстким, деякі галузі повністю були зупинені: деякі види транспорту, готелі, ресторани туризм і таке інше.
Спочатку це були більш загальні речі: тимчасове скасування фіксованих податків, тобто ЄСВ для ФОПів, плата за землю, податок на нерухомість і таке інше, не платили податки.
Всі чекали більш таргетованих нововведень, які спростили б життя галузям, які найбільше постраждали, але натомість ми отримали підтримку рієлторів і великих промисловців і тд. Безумовно, це теж підтримка, але чи варто її робити – це вже інше питання.

Дмитро:
Законопроект досить неоднозначно прописаний наразі. Деякі речі виглядають, як монополізація ринку, тобто пропонують, щоб нібито всіма операціями з нерухомістю, а також операціями з реєстром, займалися тільки акредитовані рієлтори. Це погіршення доступу на ринок як і для суб’єктів, так і для споживачів.
Зараз людина може і самостійно продати свою квартиру, а тепер обов’язково треба буде користуватися послугами рієлторів, і відповідно платити за це. Тим паче, можуть зрости ціни на таких посередників, адже зараз це десятки тисяч рієлторів, а тепер “спеціально навчених” буде менше.

Які ще крім рієлторського ринку є законопроєкти, ініціативи  для того, щоб підтримати, розвинути економіку?

Є й інші ініціативи: індустріальні парки та локалізація.
Початкова ідея індустріальних парків у світі: «ми створюємо інфраструктуру» (логістику, комунальні послуги, все разом). А промисловість сама вже якось приходить. У пояснювальній записці мова йде про 43 парки. Наразі інвестиції в інфраструктуру були в чотирьох, аж на 7 мільйонів гривень за 4 роки. Цього виявилося замало, їм не вистачило мільйонів для фінансування, і тепер вони почали просити мільярди.

А як можна зіставити з одного боку ринок продажу квартир, де держава хоче отримувати більше податків, а з іншого – створюються економічні зони – це ж абсолютно протилежні ідеї?

Вони визначили, що з інфраструктурою у нас не виходить, тож вирішили залучити туди проєкти за допомогою пільг. Ці пільги дуже нагадують часи, коли в Україні були вільні економічні зони, які займали 10% території і де було дуже багато зловживань. Набір пільг залишився приблизно такий, як і тоді. Занулення різних мит, пільгова 3% ставка на ПДВ, звільнення від податку на прибуток на 5 років тощо.
Мені сподобалося, що покращилась якість цих пояснювальних записок, як наприклад блок про прогнозування наслідків цих зон, де показані зайнятість, податки, очікуваний результат.
Такі масштабні регуляторні зміни дійсно треба проганяти крізь моделі, які прораховують вплив на всі галузі. Вони прогнозують, що на початку ми багато втратимо через надання податкових пільг, але потім промисловість від цього виграє. В основному йдеться про розвиток саме переробної промисловості.

Наскільки можна очікувати, що цей законопроект про вільні економічні зони буде мати ефект з точки зору інвестицій та індустріального розвитку?

Певний ефект буде безумовно, проте тут питання в балансі. Багато чого покладається на якісному системному моделюванні.
Часто у приклад ставлять, як це спрацювало у Південній Кореї, проте я не впевнений, що приклад Південної Кореї тут спрацює, адже треба думати і про геополітику, інвестиції і про умови, у яких вони це створювали. І це нароблялося роками, це про десятиріччя роботи. Якщо ми роздамо трішки пільг, то це не означає, що воно одразу окупиться.

Наскільки зв’язна ця ідея з іншими ініціативами. Чи є це якась загальна стратегія розвитку української економіки?

Ця ідея вписується більше до підтримки промисловості, а не стратегії розвитку економіки. Чомусь панує думка, що наша промисловість – це наше все, останнім часом воно фігурує в уряді занадто часто.

Чому це погана ідея? Більшість населення думає, що нам потрібна сильна промислова політика, заводи, виробництва, і тоді зарплати почнуть зростати, і всі будуть щасливі.

Важливо розуміти, що втручання держави доречне лише у market failure, тобто ситуаціях, де ринки не працюють.Якраз у промисловості таких market failures немає, це цілком комерційний, конкурентний ринок, на відміну від енергетики, телекому.

От власне, нещодавно у нас у гостях Олена Білан розповідала, що промисловість України під час коронакризи постраждала найменше, адже вони не закривали заводи. У цілому з усіх галузей промисловість почуває себе значно краще, на відміну від інших галузей у сфері послуг тощо, і не потребує аж такої підтримки. Мене дивують дирижистські настрої втручання в економіку, щоб просто зробити “щось”.

У нас ще був захист Автопрому, коли дійсно багато українців купували Lanos. Як тільки подібні ініціативи починають критикувати, влада виправдовується, що це тимчасово, мов дамо піднятися галузі на ноги, а потім виходить 5 -10 років локалізації. Історія з Lanos, коли нарощували локалізацію з 1998 році по 2005 рік пільгами з ПДВ та високим митам на імпортну продукцію, закінчилася тим, що в 2014 році виробництво майже припинилось, а зараз триває процедура банкрутства.

Проблема ще в тому, що власники заводів не їздять на Ланосах.
Коли просять купувати у національних виробників, підтримувати їх нашими податками, проте рівень виробництва не задовольняє споживачів.

Була купа інших моделей, проте купували суто Lanos, бо було спеціальне мито на 25% приблизно дорожче. У 2006-2008 році був бум, коли по 600 тисяч машин імпортували. Але ці обмеження не допомогли, бо коли доходи виросли, людям набридло їздити на Ланосах.

А наскільки закон про локалізацію машинобудування допоможе українській промисловості зростати? Наскільки ці точкові ініціативи справді матимуть ефект, зважаючи на ряд проблем, таких як світова криза, загроза інфляції через зміну політику НБУ? Чи захочуть міжнародні компанії підлаштовуватися під українські вимоги до закупівель?

Прямий ефект буде. Якщо зараз іноземні виробники перемагають у тендерах, навіть при митах на вході. А закон означатиме, що почнуть вигравати наші, у яких дорожче. Отже, платники податків будуть переплачувати і, можливо, погіршиться якість товару. Тут не тільки про те, що бюджет витрачатиме більше, але і про реакцію наших партнерів.
Поданий законопроєкт пропонує поширити на низку сегментів машинобудування вимогу локалізації виробництва на рівні 25-45% з 2021 року, а з 2024 на рівні в 40-60%. Це означає, що мінімальна частка українського виробника при купівлі, наприклад, трамваю, становить 40% запчастин, деталей. Відповідно виникає ще питання довідок і уповноваженого органу. Первинні дані для цього можуть бути ПДВ, ці ланцюжки податкова все одно бачитиме – тож технічно це можна зробити, але це потребує багато часу і є корупційні ризики. Подібний закон Галасюка 2017 р. через сильну критику з боку ЄС був відкликаний. І зараз пропонують подібний закон, де посилають на директиви на порядок обачніші: це не обов’язок мати певний рівень локалізації, а право покупця. Якщо ціна однакова на повністю ідентичні лоти, але виробник одного – ЄС, іншого – ні, то вони обирають Євросоюз. Тобто якщо один лот дешевший – автоматично угода не працює.
Це граблі у чистому вигляді: ми знову мали заяву від представництва ЄС щодо законопроєкту про локалізацію.

Яка твоя думка щодо дирижизму і активного втручання влади?

Активне втручання в економіку зазвичай не йде на користь країні.

Повертаючись до питання індустріальних парків: є винятки, як нові галузі, які спочатку треба підтримувати. Але на практиці часто індустріальні парки впроваджуються довкола старих галузей, які часто є кимось пролобійовані.

У тому й річ, що ми у більш успішних галузей забираємо гроші, щоб профінансувати менш успішні, без гарантії, що це їм допоможе.

Наскільки Україна може ефективно зростати без розвитку промисловості? Який у нас є потенціал для нарощування якісної сфери послуг, торгівлі, аграрного сектору, при зменшенні долі промисловості в економіці?

Частка послуг у світовому ВВП досить висока. Вважається, що частка охорони здоров’я буде зростати, проте матеріальна цивілізація нікуди не поділася. Промисловість залишиться у будь-якому разі.

Старі індустрії треба закривати. Ми можемо розвивати промисловість, вмонтовуючись у ланцюжки. У нас “не злітає” кінцева продукція з різних можливих причин: маркетинг, контроль якості, проблеми масштабування, персоналу залежно від галузей.
Але нам варто інтегруватись у ланцюги виробництва. У нас працюють європейські, американські, японські компанії, які займають вузьку нішу, але роблять це якісно і багато — наприклад дроти для машин (Mercedes, Ferrari, Lamborghini). Є вже приклади ніш, де все злітало.

Тема нової промислової політики довгострокова і потрібно вести комунікацію про перспективні ніші, і об’єктивно вирішити, що робити з застарілими галузями.

X