Фінансові підсумки 2020 року та зміни у культурі споживання на порозі нового локдауну в Україні

Про новий локдаун, економічні підсумки 2020 року, боргову політику та вплив карантину на культуру споживання. Із Глібом Вишлінським, виконавчим директором Центру економічної стратегії; Марією Репко, заступницею директора Центру економічної стратегії; Андрієм Федотовим, директором із комунікацій Центру економічної стратегії; Юлією Мінчевою, лідеркою проєкту VoxConnector аналітичної платформи VoxUkraine в ефірі Громадського радіо подкаст “Що з економікою?”.

Юлія Мінчева: Вітання в 2021, Ви слухаєте перший подкаст у новому році, « Що з економікою?» на Громадському радіо. У студії ведучий Андрій Федотов і один наш гість Гліб Вишлінський, директор Центру економічної стратегії, а по скайпу з вами я, Юлія Мінчева з Vox Ukraine та Марія Репко, заступниця директора Центру економічної стратегії.

І ми сьогодні будемо говорити в наступні пів години, про те, яким ми запам’ятаємо минулий рік з економічної точки зору і перспективи, які наші очікування на наступний, і взагалі в нас буде така легка святкова, економічна, важлива, серйозна розмова. Вітання, Глібе і Машо.

Андрій Федотов: Привіт, давайте почнемо з такої теми, яка от у всіх на слуху, всі до цього готові чи не готові, чи обговорюють десь там в соціальних мережах — локдаун.

Юлія Мінчева: Локдаун. Чи будуть продавати газети?

Андрій Федотов: Ну як воно взагалі буде відбуватися, чи взагалі воно варте і, чи спрацювали ці локдауни, які були в минулому році, чи вони були виправдані, насправді.

Тому що ми сьогодні якраз говоримо, більше підсумовуємо минулий рік, і в кінці року, якщо ви подивитеся наші минулі подкасти, ви можете послухати про проблеми бюджету, проблеми великих дефіцитів, проблеми з макропрогнозуванням і неточністю урядових прогнозів, які далі впливають на бюджет. Ми говорили також про проблеми з судовладдям і вплив на відносини з міжнародними партнерами.

У нас дуже багато було в минулому році таких важливих розмов, і остання наша розмова з Оленою Білан, якраз щодо таких достатньо оптимістичних поглядів на те, що буде відбуватися з економікою, але в більшості…

Юлія Мінчева: Ну і взагалі що відбулося. Що відбулося в 2020-ому році теж, чому впала не настільки сильно економіка, як очікували? Тому я буду сьогодні за оптимістичну сторону відповідати, а ти за песимістичну.

Андрій Федотов: Супер. Глібе, яка твоя позиція щодо локдауну, який зараз запланований і в контексті нашого вже такого, досвіду України з цим локдауном.

Гліб Вишлінський: Насправді, дуже такий цікавий і для мене досить сумний досвід світового реагування на пандемію, з точки зору продуманості і аналізу варіантів державної політики. Ми бачимо, що був якийсь пакет обмежувальних заходів, який був придуманий в паніці навесні 2020-го року, який включав обмеження роботи магазинів, в окремих країнах, обмеження перебування на робочих місцях, в Україні, обмеження руху громадського транспорту, майже всюди закриття кафе, ресторанів, культурних закладів. І далі таке враження, що от всі прийняли як догму, що треба брати якісь елементи з цього пакету, що всі вони корисні. І залежно від того наскільки поганою є ситуація з рівнем зараження коронавірусом, у відповідній країні, треба діставати як Санта Клаус з мішка якісь, тільки не подарунки, а навпаки, і щось забороняти. І для мене власне, чому це дуже сумний досвід, тому що, хоча від початку цих обмежень пройшло вже 9 місяців, не те що в Україні, де ми не те, щоб дуже сильно на це очікували, але навіть у країнах світу із загалом вищим рівнем державної політики, не було зроблено нормального аналізу і як мінімум не було його враховано при прийнятті рішень. А власне як зробити так, щоб обмежити навантаження на систему охорони здоров’я, щоб люди не лежали на ліжках в коридорах без кисню, а з мінімальними втратами для економіки. Для багатих країн, таке враження, що вони собі це дозволили, тому що вони пішли шляхом: просто будемо друкувати багато грошей, всім їх роздавати і все, будемо рятувати життя.

В Україні, навпаки, пішли іншим шляхом, ну тобто ми так само нічого не аналізували, який був вплив, хіба що якісь такі дуже очевидні речі, на кшталт, заборони громадського транспорту чи роботу дитячих садків виключили з переліку обмежень, але ми для себе навпаки вирішили, що ми не можемо дуже багато роздавати, тому особливо не будемо нікого закривати. І відповідно це й власне так званий локдаун з 8 по 24 січня це був власне такий елемент цієї політики без будь-яких доказів. Чому закривати магазини? Ну чому, тому що от в березні закривали магазини, зараз давайте закривати магазини.

Чому вирішили в продовольчих магазинах не продавати непродовольчі товари? Ну, тому що вивчили урок і вирішили, що справедливо було б щоб ніхто не міг їх продавати.

А чому взагалі треба забороняти торгівлю непродовольчими товарами? Ну, тому що от теж так робили, і всі так роблять.

Ну тобто це не той рівень аналізу, який я б очікував. Відповідно зараз, ну тобто в Україні до цього додається. Але знов-таки Україна тут не є героєм, анти-героєм дурних рішень – дуже багато країн себе в цьому погано проявили. В Україні насправді ми бачимо, що уряд реагував на власне те, що говорив бізнес. Що от ви дуже пізно карантин вихідного дня запровадили, тому оголосіть новий локдаун якомога раніше. От вони його й оголосили за місяць. Протягом цього місяця з’ясувалося, що епідемія насправді стабілізувалася, і ми зараз це бачимо. Ну тобто я не дивлюся на показники по тестуваннях, хоча теж вони по своєму показові, але на них впливають дуже багато чинників. Я дивлюся, тобто є загальнодоступні данні, вони є на сайті Кабінету Міністрів, інформаційна система, де можна щодня побачити кількість зайнятих ліжок із киснем. І власне тут ми бачимо стабілізацію і навіть зменшення, починаючи від середини грудня цього року.

Тобто, фактично виходить так, що в нас розмови про карантин почались на початку березня, тому що нам потрібно не допустити, щоб були перевантажені лікарні, зараз ми бачимо, що лікарні не перевантажені. Тобто, ці ліжка були зайняті, значить вони є, ці ліжка з киснем, в природі, під них є лікарі, нічого не зростає, але ми чомусь вирішуємо власне обмежити економічну активність. Зрозуміло, що дедалі більшої кількості людей, особливо тим, хто працює в цих секторах це стає незрозуміло, а чому ми маємо йти на жертви незрозуміло навіщо.

Андрій Федотов: Дякую. Юля, пам’ятаєш у нас був дуже кльовий подкаст з Євгеном Шевченком якраз це генеральний директор Carlsberg України і представник Спілки українських підприємців, якраз щодо того, наскільки обурливим для них був карантин вихідного дня. Я можу уявити там збитки великих компаній, які мають на три тижні перервати свої ланцюжки постачання і почекати, це ж не щось там в морозилку покласти і сказати через 3 тижні відкрию. Це ж постійна робоча активність.

Гліб Вишлінський: Так і навіть насправді, коли йдеться про компенсацію, буквально сьогодні читав, ти не можеш компенсувати всім, навіть якщо це дуже багата економіка. От у Британії, вони черговий локдаун запровадили, жорсткий, по всій території Англії і, ніби вони компенсують, наприклад, тим самим барам, ресторанам, але, по власне ланцюжкам постачання, вони далі не компенсують. А ми розуміємо, що так само є купа підрядників, починаючи від тих самих виробників пива, яким ніхто нічого не компенсує, і закінчуючи постачальниками, наприклад, обладнання для пабів, чи наприклад якимось рекламним агентствам, які працюють з цією індустрією, вони так само сидять без грошей, і вони не отримують цих компенсацій.

Андрій Федотов: У мене питання до Марії Репко, минулий рік був такий достатньо дорогий для всіх економік. Всі економіки дуже багато витрачали на підтримку бізнесу, на підтримку системи охорони здоров’я, були роздуті бюджети, дефіцити і це звісно певне боргове накопичення, як ти взагалі оцінюєш те, що відбулося в минулому році, з точки зору того наскільки багато доведеться віддавати. І конкретно по Україні, що нас очікує в цьому році, от, у контексті цього досвіду і тих рішень, які були прийняті в минулому році.

Марія Репко: Ну ми вже бачимо, що тенденція до збільшення бюджетів вона торкнулася всіх країн і не оминула Україну. Остання економічна дискусія у світі вона навіть зараз торкається того, що розвинені країни мають ще збільшити свої заборгованості, бюджетні дефіцити, нічого страшного в тому для них немає.

Чи правильно це для України – велике питання. Та власне, чи правильно це для світу, поки також залишається питанням. І це дискусія, на мою думку, в ній ще крапку не поставлено. Хтось думає, що це допомагає економікам, що коли держави друкують дуже багато коштів, запозичують і роблять великі державні борги, ці гроші вливаються в економіку, і це допомагає економіці зростати. Але ж, що ми бачимо у розвинених країнах? Ці кошти, вони вилилися, в основному, на ринки активів, на фінансові ринки, дуже сильно зросла вартість акцій, дуже сильно зросла навіть вартість біткоіна, дуже сильно зросла нерухомість.

Тобто, ми бачимо, що кошти, які держави виливають на свої ринки, вони не лише ідуть у бізнес чи ідуть громадянам, а вони збільшують вартість активів. Відбувається інфляція не товарів як ми звикли її розглядати, коли в магазинах зростають ціни на товар, через друк грошей, а відбувається інфляція активів. Тобто дорожче стає те, у що люди ці вільні гроші вкладають. У той самий час бідні, бідне населення, воно недотримує цих коштів, вони продовжує власне жити за ті зарплати, які в них є. Бо зарплати такими темпами, як розширення монетарної бази, вони не зростають. Зарплати зростають набагато менше, а таким чином, ми просто бачимо збільшення нерівності та зменшення доступу цих незахищених верств до можливостей накопичення пенсії чи купівлі нерухомості, чи придбання якихось інших активів. Я думаю, що ця дискусія, вона ще буде точитися досить довго. І 2021 стане роком, коли, скоріше за все, будуть навіть серйозно обговорювати варіанти фінансової кризи. Тому що економічна криза 2020 року, пов’язана з ковідом та операційними факторами, не привела до кризи на фінансових ринках. Вони зростали, незважаючи ні на що, саме завдяки оцим вливанням. Чи покаже 2021 рік, що ця політика була стійкою і правильно, я дуже очікую на це обговорення.

Юлія Мінчева: Маріє і Глібе, дуже слушно стосовно боргів. Перед економічною кризою, спричиненою коронавірусом казали, що незрозуміло що робити з великими боргами, які збільшилися. А чи можна очікувати якийсь перегляд, можливо, податкових політик у світі, як один із способів знайти відповідь на цю кризу? Тому що все одно треба із якихось ресурсів повертати ці борги, такабо інакше. Чи може, наприклад, перспектива такої дискусії бути в Україні наступного року стосовно податкової реформи, як ви бачите це зараз?

Гліб Вишлінський: Я думаю, що Маша прокоментує те, що стосується власне самих боргів. Тому що тут, як мені здається, така дуже стратегічно довгострокова дискусія, яка відбувається в розвинених країнах щодо власне цієї інфляції активів, боргів. А в Україні вона така, є набагато більш прагматичною, бо от буквально сьогодні теж читав у новинах: перед новим роком Міністерство фінансів України запозичили в Deutsche Банка 340 млн доларів на три місяці під близько 6% у доларах.

І насправді, наші борги є дуже дорогими. Ми власне хочемо оцінити, які це загрози несе для України і скільки це для нас коштує. Тому що одна справа, коли ти просто перекладаєш борги на наступне покоління, а інша справа, коли ти сам наступного року маєш із кожного залученого долара платити 6 центів відсотків, а з кожної залученої гривні 10 копійок. Просто віддаєш відсотки тим, хто тобі позичає, щоб перекривати ці бюджетні дірки. А от власне те, що стосується податків, то в Україні, я думаю, що, навпаки, зараз сформувався такий консенсус не чіпати різноманітні податкові схеми. Ми відклали на рік запровадження податкових змін, які власне робили більш жорстким контроль за операціями з офшорними компаніями великого бізнесу і одночасно так само відклали збільшення контролю над оплатою готівкою ФОПам, які працюють на спрощеній системі оподаткування. Тобто, зараз в Україні, на жаль, суспільний консенсус полягає в тому що: ні, податки ми платити так і не хочемо, давайте краще підемо як алкоголік біля метро візьмемо ще трохи грошей в борг і будемо якось далі витрачати під лозунгом того, що в нас епідемія.

Андрій Федотов: Маша, а от в контексті інфляції активів чи змінюється в цій реальності практика залучення інвестицій. Чи от якщо є інфляція активів чи є зацікавленість продовжувати інвестувати в країни, що розвиваються. Чи вони будуть все ж таки намагатися інвестувати в більш стабільні ринки?

Марія Репко: Так, зацікавленість у ринках, що розвиваються є, і вона велика. Насправді це, як мені не прикро це казати, навіть вже схоже на таку бульбашку, що розпочинається. Бо Україна ще ніколи в своїй історії ще не мала таких низьких процентних ставок, за якими вона запозичувала на іноземному ринку, на єврооблігаціях. Це відбулося не тому, що в України дуже класна політика, або дуже високий кредитних рейтинг, або якось ми стали суттєво якісно кращими, ні. Це відбулося через те, що інвестори просто піднімають все, що бачать на ринках, все, що дає якусь дохідність у намаганні «запаркувати» свої вільні гроші. Тобто, нас це теж торкнулося, поки що для України це є позитивний сигнал. Але в тому як розвиватиметься ситуація я бачу ризики, питання лише, коли вони реалізуються.

Щодо внутрішньої ситуації в Україні, у нас внутрішній ринок і внутрішнє інвестування живуть взагалі за іншими правилами, аніж світ. Ми дуже закриті від світу і багато світових трендів Україну просто оминає стороною. Щодо, зокрема, інвестицій у якісь реальні активи, будівництво заводів тощо, Україна багатьма розглядається просто як токсична юрисдикція. Тобто, настільки великі у інвесторів у голові оцінки проблем з правовладдям в країні, що вони просто навіть не намагаються її розглядати, як можливий плацдарм для розміщення своїх заводів, фабрик і так далі.

Андрій Федотов: Ну все ж таки, повертаючись до маленьких українців, про яких ти також трошки сказала в контексті того, що інфляція активів, вона призводить до того, що росте нерівність. Гліб також в минулому році писав дуже кльову і популярну колонку про карантин для бідних. Обмеження створюють нерівність, тому що одні їздять на машинах і у них нічого не змінюється. Зараз ходять чутки, що вони навіть мають можливість вакцинуватися першими, хоча в країні офіційно ще немає ніякої вакцини. З іншого боку, є люди, зарплати яких не так швидко зростають як активи. У них обмежені можливості працевлаштування, немає машини. Якщо вони постраждали від коронавірусу, вони не мають страховки, щоб покрити лікування і так далі. Які тренди ти побачив, Глібе, Із точки зору нерівності і точки зору ринку праці? Що в цьому році скоріш за все буде продовжуватися? Як на це може вплинути уряд, наприклад, для того щоб зменшити цю нерівність?

Марія Репко: Андрію, можна я втручуся? Просто, щоб ми всі добре розуміли, в Україні інфляції активів немає, такої як вона є у світі. В Україні немає фондового ринку, який міг би зростати, немає пенсійних фондів, інвестиційних фондів, акцій і так далі. В Україні є депозити, за якими ставки познижувалися і є ОВДП (ред. облігації внутрішньої державної позики), за якими населення почало трішечки вкладати кошти, але не дуже активно, бо інструментів немає. В Україні немає того тренду, який є у світі в цілому, хіба що тільки трохи. Це просто важливо розуміти.

Гліб Вишлінський: Тут насправді, Маша, якраз от Андрій дуже правильно поставив питання щодо збільшення нерівності, тому що коли в нас інфляція була наприклад 10%, а ставки за депозитами були 15%. Як би це не було погано, але навіть пенсіонер, який мав хоч якісь зекономлені гроші, заощаджені, він міг вкласти їх під відсоток в банк і отримати хоч якийсь собі додатковий дохід. А зараз ми дивимося в наступний рік і розуміємо, що в нас буде прискорюватися інфляція. Ціни на продовольство зростають і порівняно з відносно низьким рівнем після дуже хорошого врожаю минулого року. Ціни на паливо теж потроху будуть зростати, відповідно ціни на комуналку будуть зростати, ціни на електрику вже зросли. Це означає, що в нас зростання цін буде прискорюватися, а в громадян, простого українця, можливості якось свої заощадження від цієї вже реальної товарної інфляції врятувати не буде.

Тому що ну розмістить він гроші на депозиті, добре, під 7-9% це якраз і прикриє цю інфляційну втрату і все. У той час як багаті, справді багаті українці, вони матимуть можливість і взяти участь у цій гонитві цін на світових фондових ринках, вкладаючи в акції іноземних компаній, і вкладати в бізнес як в Україні, так і за кордоном, і там той самий біткоін купувати, наприклад. Тому це теж важливо розуміти, що зміниться, порівняно з 2020 роком, коли ми звикли що в нас зарплати трошечки зростають, але ціни якось більшу частину року не зростали. Ціни будуть зростати і це важливо.

А власне те, що Андрій спитав, що стосується ринку праці, як заробляти. Тут, насправді, з’являється багато можливостей, які власне нам принесла, хоч щось хороше, ця пандемія. Це те, що дуже багато підприємств, які мають офісні робочі місця, які не вимагають особливого обладнання, окрім комп’ютеру і робочого столу. Вони почали створювати моделі віддаленої роботи, і це нам дозволить трохи вирівняти можливості на ринку праці для тих українців, які мешкають у менших населених пунктах. Зменшити перекос між Києвом і меншими містами та навіть селами, де суттєво зросло протягом 2020 року покриття швидкісним мобільним інтернетом через виділення частот.

Навіть в селах вже ми бачимо мобільний інтернет, яким можна користуватися, а в менших містечках він в принципі вже потрохи з’являвся раніше. І так само це дозволить таку віддалену трудову міграцію робити не лише всередині Україні, що важливо, а працювати для українців і на міжнародних ринках праці. Знову ж таки, не виходячи зі свого будинку, у своєму місті. І якщо, наприклад, українці працюють в компаніях, що зареєстровані в інших юрисдикцій, про що Маша казала, це матиме подвійний ефект. Із одного боку це ніби добре, а з іншого, прибуток буде не в Україні від цієї роботи. Те, що стосується власне можливостей для українських компаній — оптимізувати свої витрати, наймаючи людей власне з депресивних регіонів, а людям з депресивних регіонів навпаки отримувати додаткові роботи, додаткову оплату. Будуть створюватися в їхніх містечках робочі місця, де вони зможуть працювати по всій Україні. Це як мені здається, така велика можливість, яку всім потрібно максимально використовувати в 2021 році.

Юлія Мінчева: Але при тому така дуже оптимістична. Ми точно поговоримо в наступному році про те, як змінилась ситуація на ринку праці. Але мені здається, що це вимагає більше часу, ніж нагальність проблеми відсутності роботи в малих містечках. Але ви дуже класно відмітили стосовно тих, хто найбільше постраждав, тому що, влітку економісти почали пророкувати англійську V-подібну форму виходу з кризи. Ми спочатку так швидко впали, а потім швидко відновимось, коли закінчиться локдаун, чи буде вакцина.

Також інші економісти казали менш оптимістично, що це може бути в формі літери W такі спади зростання, спади знов, знов зростання. А зараз останній прогноз JP Morgan, який мені видається дуже реалістичним і супер логічним, що це така K-подібна криза, коли в тебе дуже швидко відновлюються технологічні компанії, багаті компанії, великі компанії, які мають ресурси для швидкої адаптації, переходу в онлайн і так далі. А маленький бізнес, blue-collars робітники, які не можуть працювати онлайн і прив’язані до місця роботи, у випадку карантину чи якихось спалахів, вони фізично не можуть її виконувати, вони так і лишаються у кризовому важкому стані. Це ще більше впливає на світову конкуренцію і на те, що великі гравці стають більшими, а менші зникають. І зараз немає якоїсь консенсусної відповіді як цьому зарадити, на жаль.

Андрій Федотов: Я хотів тільки додати, що наш подкаст виграв від пандемії, в плані зараз Юля знаходиться в Одесі на пляжі…

Юлія Мінчева: А я тут про серйозне говорю, і про те, що я можу віддалено працювати.

Андрій Федотов: Це важливо з точки зору того, що ми можемо віддалено залучати різних людей. От я бачив протягом минулого року дуже багато конференцій, на яких дешево можна було залучити  світових експертів. Тому що для них це 30 хвилин часу просто доєднатися. Завдяки цьому ми реально можемо консультації та фідбек із різних точок світу щодо реформ та планів, що робити далі.

Юлія Мінчева: Ми помінялися ролями, тепер я стала песимістичною , а ти почав розповідати, що як добре, що розумні люди можуть в подкасті щось класне порадити.

Гліб Вишлінський: Юля, але очевидно, що збільшення продуктивності буде, ми зараз бачимо навіть по бізнес практиках. Тому що є якісь речі, які суперечливі чи краще працювати в офісах, чи краще працювати віддалено, але є якісь для мене очевидні речі. Тобто, усталені бізнес-практики, як воно було в Києві. Наприклад, якщо ти працюєш з бізнес партнером тобі потрібно провести зустріч, часто це потрібна зустріч на пів години, де ти годину їдеш на зустріч по заторам, потім по пів години спілкуєшся, потім годину їдеш назад. Зараз абсолютно нормальною стала ситуація, коли ти просто пів години спілкуєшся і нікуди не їдеш. І відповідно в усьому світі відбувається “очищення лісу від того, що мало вмерти”, що дасть зростання продуктивності.

Юлія Мінчева: Ну направду, є ще одна цифра, яка мене дуже вразила за останній тиждень. Це сума, яку витратили українці в 2019 році з-за кордонів, що це понад 5 млрд доларів, що там складає 3,5 % ВВП. Скоріше за все наступного, чи вже цього року, ми так само будемо менше подорожувати, або не будемо зовсім подорожувати як минулого. Ці гроші можуть піти на розвиток, на підтримку внутрішніх галузей, всі сфери, що пов’язані з туризмом, плюс відкладений попит, якщо там минулого року, можливо, хтось заощаджував, то цього року почнуть купувати приставки чи телевізори і витрачати більше всередині.

Чи бачите ви в тому також потенціал зростання і чи не виходить тут іронія долі, що якщо локдауни будуть і далі активно використовуватися урядом як спосіб стримування пандемії, то все одно внутрішні покупці не зможуть підтримати сфери, які постраждали?

Гліб Вишлінський: Україна — країна, яка змінилася менше, ніж розвинені країни і ніж багато інших країн, що розвиваються. Ми як завжди пішли українським шляхом, коли ми приходимо на вечірку пізніше за інших і, коли вона нам не дуже подобається ми з неї швидко йдемо. І відповідно тут ми так само намагалися мінімально змінювати свою поведінку, і в принципі проявили місцями навіть досить такий прагматичний консерватизм. Тому, в мене є підозра, що наші моделі споживчої поведінки , зокрема, зміняться менше, ніж вони зміняться в інших країнах і відповідно це дасть свій ефект. Але він не буде настільки великий. Ми маємо спостерігати за тим, що відбувається у великих економіках, що там буде власне з попитом, і як ми зможемо цей попит задовольнити.

Марія Репко: Якщо говорити про споживчу поведінку, це питання було дуже цікаве. Ми кожного тижня трекаємо якісь зміни, які можна побачити в реальному часі: що роблять українці, куди вони їздять, чи вони їздять на роботи, чи вони пересуваються машиною, чи пішки ,чи закуповують продукти або ходять в розважальні центри. У цьому нам допомагає Google , який трекає мобільність, а також нам дуже допомагають там решта сайтів. І от наш трекер, він показує власне таку «температуру», що люди роблять. Ми побачили, що карантин, який був навесні, він знизив активність українців на 40-60%, це багато. У принципі люди були дуже дисципліновані в цьому плані, вони перестали пересуватися, виходити, робити якісь покупки і розважатися. Але потім вже до літа їх активність відновилася майже на рівень попереднього року, а потім навіть його перевищила. Це видно і на даних Google і Apple. На даних ПриватБанку по активності в Приват24 або терміналів ми побачили, що покупок почали робити більше.

У принципі люди відновили активність. Українцям не звикати до якихось криз, до проблем, вони живуть своїм життям, незважаючи на його обмеження та реалії. Вони звикли жалітися, так — це правда. У нас така нація, яка дуже любить казати про своє сумне життя та про зраду. Але насправді, дані показують, що не для всіх українців це життя було аж таке сумне. Навіть на вакансіях, навіть на вартості оренди квартир видно, що це відновлення воно піднесло ринки навіть вище, ніж рівень попереднього року.

Розетка стала таким новим українським Амазоном. Вона збільшила свій оборот чи не в двічі, або навіть більше, ніж в двічі. Дуже важливо, що Нова Пошта, як інфраструктура оцих доставок, вона теж змогла впоратися із валом насправді доставок, якихось поштових пересилань і так далі. Вона стала дійсно класною структурною компанією для оцього ринку онлайн товарів.

Тобто в нас є компанії, які змогли дуже швидко адаптуватися і дуже швидко запропонувати українцям те, що їм треба. І, на мій погляд, українці цим користають. Який ще гарний тренд? Нова Пошта з’явилася в найвіддаленіших селах, де вона почала відкриватися у магазинах. І по цих же селах почали проводити широкополосний інтернет, тобто компанії, які проводять Інтернет, вони теж мали реально небачений сплеск попиту на ці речі. Це не так дорого виявилося для українців, як колись там казали, що «О Боже, в селі провести інтернет це так дорого!». Насправді проводять, черга на ці послуги є і це можливо сприятиме розвитку села, як такого віддаленого споживача або навіть віддаленої робочої сили. Бо зараз вже можна працювати віддалено, це звичайна практика, можливо, це допоможе людям переїхати у більш екологічно чисті регіони, ніж великі міста.

Андрій Федотов: Дякую, Маша, дуже надихаючий мені здається подкаст, дуже багато тем ми сьогодні встигли обговорити і про минулий рік, і про певні тренди, які будуть продовжуватися в цьому році, якісь можливо нові тренди, які ми побачимо. Раді, що ви слухаєте нас, це був подкаст «Що з економікою?» з вами був виконавчий директор Гліб Вишлінський, заступниця директора Центру економічної стратегії Марія Репко, Андрій Федотов і…

Юлія Мінчева: І я Юлія Мінчева з VoxUkraine. Дякую, що слухаєте нас. Наступного року, точніше вже цього буде багато розмов про те, що з економікою. До побачення.

Андрій Федотов: Слухайте нас на платформах Google і Apple.

X