«Україна може нагодувати не лише себе, а й частину світу»

Наша постійна рубрика спільно з Громадським радіо та VoxUkraine.

Цього разу говоримо з Веронікою Мовчан, директоркою з наукової роботи Інституту економічних досліджень та політичних консультацій та членкинею редколегії VoxUkraine.

Матеріал підготували VoxUkraine.

– Вероніко, як Covid-19 вплине на Україну, які фактори ви враховували в прогнозі та до чого прийшли? 

– Спільно з аналітиками Berlin Economics ми розглядали дві групи факторів. По-перше, це фактори змін внутрішнього попиту, пов’язані з карантином. На відміну від інших криз, зараз ми маємо кризу, пов’язану з активним втручанням держави. Адже для того, щоб зупинити поширення хвороби, держава зупинила певний бізнес і вдалась до жорстких карантинних заходів. По-друге, ми розглядали ефект зовнішніх шоків. Це, звичайно ж, зміна попиту країн-партнерів, зокрема внаслідок карантинних заходів, зміна цін на різні товари, надходження від тих, хто працює за кордоном. Комбінація різних пропущень стосовно цих двох груп факторів дозволила сформувати три сценарії розвитку економіки.

За нашими оцінками, за песимістичним сценарієм, падіння реального ВВП у 2020 році може досягнути 11%. До коронавірусу ми прогнозували приріст ВВП на 3%, тобто спад відносно наших очікувань – 14%. Базовий сценарій — падіння ВВП на 7%. І оптимістичний, який не дуже сильно відрізняється, — падіння ВВП на 6%. Це падіння спричинено переважно Covid-19, але не лише. Наприклад, ми враховували фактор погоди (посухи). Звісно, нам би хотілось помилитись. Одже поки навіть наш найоптимістичніший прогноз гірший за прогнози Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства.

– Зовнішні чи внутрішні шоки мають більший вплив на падіння? 

– Зовнішні шоки двофакторні. З одного боку, йде погіршення експорту. Очікуємо падіння до 6%, що є поміркованим спадом на фоні прогнозованого погіршення світової торгівлі загалом. Деякі з наших партнерів хоч трохи, але зростатимуть (Китай, Індія, Єгипет) — це також країни, що переважно споживають нашу сільськогосподарську продукцію. До того ж, за припущеннями, світові ціни на цю продукцію не будуть падати або падатимуть менше, ніж, наприклад, ціни на нафту. Найгірше падіння експорту очікується в торгівлі з ЄС, нашим найбільшим партнером. На нього сильно вплинув коронавірус. Водночас торговельний баланс покращиться, а внесок чистого експорту буде позитивним через значно більше падіння імпорту порівняно з експортом. Адже в нашому імпорті дуже багато мінеральних продуктів, а вони зараз дешевші. До того ж, маємо значні запаси природного газу у сховищах при його низькому споживанні. Проміжний попит падає, споживчий теж. Вся економіка споживає менше, що тягне імпорт вниз.

– Заборона експорту – погана тенденція, яка вбиває стимули переорієнтовувати виробництво. Який тоді буде стимул все виробляти?

– І виробляємо ми також менше. Поговоримо про ланцюжки постачання. Ця криза показала, наскільки глобалізованим є світ і економіка зокрема. Ніхто не може виробити щось власноруч, потрібний постійний обмін різними ресурсами. Пандемія майже одночасно вразила найбільші економіки світу. На країни найбільш постраждалі від коронавірусу припадає приблизно 70% світової торгівлі. До того ж прикметно, як саме виробничі, бізнесові зв’язки, ймовірно, посприяли розповсюдженню вірусу. В Китаї Вухань – потужний центр виробництва електроніки, автівок, фармацевтики. В Південній Кореї 85% кейсів припадає на індустріальний комплекс Gumi поруч з містом Дегу. В Німеччині перші кейси з Баварії, в Італії також спалах в індустріальному Мілані, а не туристичному Римі. Навіть у США Детройт здивував багатьох. Якими будуть ланцюжки постачання та світова торгівля в майбутньому?

– Ми бачимо, як країни забороняють експорт товарів, вводять регулювання цін. Рух до протекціонізму продовжується? Чи криза вплинула на перегляд глобальних тенденцій? 

– Що буде далі – невідомо. Як зміняться ланцюжки постачання, достеменно не знаємо. Частина країн каже: «давайте робити щось і разом підтримувати торгівлю», проте саме протекціонізм став першою реакцією на кризу. Закриття пов’язані з торгівлею сільськогосподарськими товарами, і не впевнена, що це варто було робити. Це негативна тенденція, яка вбиває стимули переорієнтовувати виробництво. Так само чутлива тема з засобами захисту. Вони були потрібні країні в той час, як ми ними торгували. З іншого боку, поки заборона діє, виробництво почало зростати, експортувати не можна, а от чи є достатній внутрішній попит – велике питання. Який тоді буде стимул це виробляти?

– Що би ви запропонували? 

– Це дуже емоційна тема, але я б виступала не за заборону, а за державні планові резерви, за практики, які працюють в сільському господарстві для експорту зерна, де є моніторинг та погодження, скільки вивозиться, але не діє пряма заборона.

Повертаючись до глобальних тенденцій. Світові ланцюги поставок зміняться, але куди це еволюціонує за десять років, складно прогнозувати. Повністю повернути додому виробництва буде дуже дорого, але частину виробництва перемістити ближче до «дому» реально. Хоча відстань – важливий, але не ключовий фактор в сучасному світі. Треба дивитись на ці ланцюжки поставок більш глобально й думати також про ринок праці. Ми бачимо, як великі скупчення людей стають проблемою. Ніхто не дасть гарантію, що подібна пандемія не повториться.

– Останні роки багато розмов, що потрібно швидше гармонізувати законодавство з ЄС і нарощувати експорт. Зараз торгівля з Китаєм зростає. Чи може він стати головним торговельним партнером України в майбутньому? 

– Ні, головним партнером залишиться ЄС. Ми вже зараз значно більш інтегровані з Євросоюзом, але використали лише частину потенціалу, який був створений в рамках Угоди про асоціацію. Хоча ми часто і не зауважуємо, як далеко Україна вже просунулась у виконанні своїх зобов’язань. Наш експорт в ЄС досить строкатий, там багато проміжних товарів, які, можливо, не дуже помітні «на перший погляд». До того ж, гармонізація стандартів з ЄС дозволяє легше торгувати з рештою світу. В Китай ми веземо декілька «великих» товарних позицій (зерно, олія, руди), і це поки лише 12% торгівлі. Наш експорт до ЄС значно більший та більш диверсифікований. 

– В мене особисто часто закочуються очі від цієї дискусії, що «сировинна економіка – це жахливо, і нам треба вже завтра всім запускати ракети в космос», яка з економічної точки зору зовсім некоректна. З іншого боку, кожна криза показує, що ракети можуть тобі завтра не знадобитися, на відміну від хліба. Не кажучи вже про те, що агросектор в Україні дуже технологічний і потужно розвивається. Який в нас потенціал в забезпеченні продовольчої безпеки своєї та інших країн? Наскільки ми можемо нагодувати світ?

– Самі не нагодуємо, принаймні поки що. Хоча ми ще далеко не вичерпали потенціал ефективності нашого виробництва в сільському господарстві. Коли ми говоримо про продовольчу безпеку, на перший план виходить внутрішнє споживання. Ми боїмося, що в нас буде голод. Насправді Україна зараз виробляє на кілька порядків більше, ніж споживає. Ми це все не з’їмо, навіть враховуючи потенційно поганий врожай цього року. Закривати ринки точно не варто.

Дискусія «промисловість проти сільського господарства» активна. І так, вона часто некоректна. Насправді сектори можуть розвиватись паралельно. Тут скоріше питання освіти, розвитку приватної ініціативи, інститутцій, особливо захисту прав власності, та верховенства права. Якщо це змінити, все буде значно краще. А ковід – це той варіант, коли нам варто думати не лише про те, як пережити цю кризу індивідуально, але і як використати можливості. Одна з можливостей – залучити певні виробництва сюди, ближче до Європи, бути надійним партнером. Це буде великий приплив інвестицій та прорив для економіки. 

X