Український агросектор — загроза для європейських фермерів чи партнер?

Для українців «польські фермери» сьогодні передусім асоціюються з подіями 2024 року — блокуванням кордонів, затримками вантажівок і висипаним на землю українським зерном. Однак з часом стає очевидно: будувати діалог із сусідами мовою образ не найкращий шлях.

Українська аграрка усередині «неможливого трикутника»

Дискусію про інтеграцію української аграрки у внутрішній ринок ЄС можна описати за допомогою так званого неможливого трикутника, де можна вибирати тільки два з трьох пунктів, каже Яна Охріменко, старша економістка Центру економічної стратегії.

Уявімо, що трикутник має три вершини:

• інтеграція: відсутність мит, квот і перешкод для української продукції, що відповідає духу єдиного ринку ЄС (тобто швидка, повна і всеохопна лібералізація торгівлі для України);
• стабільність або захист традиційної для багатьох країн ЄС моделі фермерства: збереження життєздатності малих і середніх сімейних господарств Польщі й інших країн ЄС, які складають основу їхнього аграрного виробництва;
• конкурентність українського виробника: утримання масштабного виробництва з низькими витратами, що дає Україні її глобальну перевагу.

«Очевидно, що всього цього одночасно досягти неможливо, тож у нас є три різні стратегії», — пояснює експертка.

Якщо обираємо швидку інтеграцію та конкурентність українського виробника, то погоджуємося, що українські виробники можуть на рівних конкурувати з виробниками ЄС. При цьому останні все ще мають дотримуватися всіх поточних стандартів виробництва, а от наші — як вийде.

«Особисто я переконана, що навіть за такого сценарію катастрофи не станеться (принаймні мені не вдалося знайти переконливих доказів, що запровадження торгового безвізу з Україною якось серйозно підірвало ціни на продукцію в ЄС). Але це було б настільки політично непопулярне рішення, що такий сценарій простіше вважати неймовірним», — зазначає Яна Охріменко.

Якщо ж обрати захист фермерів ЄС і конкурентність українського виробника, то доведеться відмовитися від повної лібералізації. Це означає впровадження тривалих перехідних періодів, захисних механізмів або постійних обмежень на українську продукцію. Тобто швидкої інтеграції не відбудеться, а Україна залишатиметься на порозі внутрішнього ринку.

«Цей сценарій дуже не подобається нам», — визнає економістка.

Коли ж ставка робитиметься на швидку інтеграцію і захист фермерів Євросоюзу, то Україні доведеться кардинально змінити структуру свого агросектору. Це означало б свідомо обмежити домінування агрохолдингів на користь підтримки малих і середніх господарств, які більше відповідають європейській моделі. Це вимагатиме жорсткого дотримання всіх екологічних і соціальних норм ЄС, що може знизити поточну цінову перевагу української сировини.

«Теж так собі сценарій з українського погляду», — каже аналітикиня ЦЕС.

Оскільки досягти прийнятної для всіх домовленості зі збереженням статус-кво неможливо, «баланс», про який казав Тарас Качка, — це спроба утриматися в центрі цього трикутника, де жодна сторона не програє повністю, але кожна змушена поступитися частиною своїх ідеальних очікувань, пояснює Охріменко.

Наприклад, у ЄС активно обговорюють необхідність змінити модель Спільної аграрної політики, щоб посилити конкурентоспроможність європейського виробника та, можливо, частково поступитися екологічними вимогами на користь стратегічної автономії та харчової безпеки.

З іншого боку, в Україні наростає темп запровадження європейського сільськогосподарського acquis (правова система ЄС).

З третього — польські експерти (принаймні дехто) визнають, що Польщі необхідна модернізація сільськогосподарського виробництва й перехід на товари з вищою доданою вартістю, і за такого сценарію ефективне українське виробництво — це вже не загроза, а можливість.

«Загалом досягнути взаємовигідної домовленості можливо, але в процесі буде багато незадоволення, поступок й інших неминучих атрибутів переговорів», — констатує Яна Охріменко.

Джерело: LB

Інші новини від експертів ЦЕС за посиланням.