У 19 з 24 обленерго є російські інвестиції, це бомба сповільненої дії

 

Сьогодні наша гостя  Даша Михайлишина, економістка Центру економічної стратегії.  Ми обговорюватимемо вплив російського капіталу на економіку України. Те, наскільки він великий, у яких секторах, і які з цього можна зробити висновки?  Розмова відбуватиметься на основі дослідження ЦЕС.
Андрій:
Для початку розкажи, будь ласка, про результати вашого дослідження. Скільки російського капіталу в Україні на даний момент і чому це погано?

Дарина:
Як ми бачимо, присутність російського капіталу в Україні за останні 5 років сильно знизилася. Це пов’язано з війною на Донбасі, санкціями, які були запроваджені після початку війни; і власне з виходом російських компаній, яким важко оперувати в Україні при санкціях і зниженому попиті.

У дослідженні ми розглядали декілька основних сфер, які вважаємо найбільш важливими. Чому? Тому що це такі сфери критичної інфраструктури, в яких наявність російських інвестицій може бути набагато небезпечнішою, ніж в інших сферах. Бо через ці галузі російські компанії можуть впливати на українську політику, суспільство, громадянські настрої тощо.

По-перше, це енергетика. Як ми знаємо, раніше у торгівлі газом було дуже багато спекуляцій, зокрема постійний тиск на українських політиків з боку російських політиків і т.д..

По-друге, це банківська система. Оскільки в минулому російські державні банки давали великі кредити українськими державними компаніями, що робило останніх залежними від російських банків і рос. капіталу.

По-третє, металургія. Металургія важлива, адже велика кількість українських металургійних компаній залежні від поставок в Росію і від інтеграції у ланцюжок виробництва з російськими компаніями. Тому, якщо ми припиняємо торгівлю чи будь-яку співпрацю з російськими компаніями, то вони не можуть продовжувати функціонувати.

Крім цього, ми досліджували деякі інші сектори, як телекомунікації, мобільні оператори, де також цікава ситуація: майже у всіх великих мобільних операторах є хоч якась частка російського капіталу.
Зараз ми не бачимо ніяк доказів, що це не так використовується, але теоретично це може бути загрозою у довгостроковій перспективі. Тому варто наголосити, що важливо слідкувати за присутністю особливо тих російських компаній, які пов’язані з державою, у галузях критичної інфраструктури, бо через них можуть здійснювати тиск на політику, суспільство чи економіку.

Юлія:
Взагалі є побутова думка в геополітиці, що спочатку приходять у компанії зі своїм капіталом, а потім керівництву потрібно мати якийсь вплив на процеси і часто це тягне за собою інші історії. А з моїх особистих спостережень, у Росії практика відрізняється: вони спочатку йдуть зі своїм впливом, а потім вже з компаніями.

Можеш детальніше розповісти про ситуацію в окремих секторах?
У минулих випусках ми розмовляли з Веронікою Мовчан, експерткою з міжнародної торгівлі. І Вероніка тоді зазначила, що ще у 2012-13 році, коли Україна з Росією не були ворогами, а радше frenemies, нами часто користувався. Але в той час, це був головний наш торговельний партнер. А зараз частка сильно скоротилася, втім як бачимо, нічого поганого з нами не трапилося, бізнес переорієнтувався, і можливо навіть виграв.
Пропоную розпочати з телекому, бо це є неочевидним сектором для багатьох. Наскільки російський капітал там панівний, що це за компанії, чи є якась монопольна позиція серед них?

Дарина:
У нас є три великих мобільних оператори: Vodafone, Lifecell, Київстар. І принаймні у Lifecell i Київстар є хоча б невелика частка російського капіталу. Наразі ми не бачимо, щоб у них використовували таку присутність для негативного впливу на Україну. Але й не варто забувати, що російські інвестиції там є, і що дві з трьох телекомунікаційних компаній частково належать російським громадянам.

Тобто зараз вони не впливають, але якби Росія поставила собі за мету прослуховування українських номерів, чи збирати персональні дані українців, то через цих російських власників теоретично могли б це використати. Зрештою, я б не сказала, що телеком — та галузь, де найбільша зрада і найбільше проблем з російським капіталом.

Андрій:
Смішно виходить, бо зазвичай навколо Vodafone було найбільше обговорень щодо відносин з Росією, а ти назвала якраз 2 інші компанії. Перейдімо до банківського сектору: чи змінюється там частка російських інвестицій? І які тенденції?

Дарина:
При обговоренні цієї сфери, я б зробила крок назад, аби загалом розглянути норми регулювання в банківському секторі, який є взірцем для наслідування для інших секторів. По-перше, у ньому дуже прозора структура власності. Тобто ми знаємо усю структуру власності кожного банку, який працює в Україні, а якщо банк не повідомляє про неї, то Нацбанк має право забрати в нього ліцензію.
У багатьох інших секторах, на жаль, ми не можемо визначити, кому належить та чи інша компанія, тобто вони навіть не подають дані про власників в Єдиний державний реєстр,хоча мали б це робити. І особливих санкцій за це немає.
Мені здається, що у цьому контексті банківський сектор — це success story, коли дійсно є прозорість, і ми бачимо реальну картину, скільки у нас російських банків.
Якщо говорити саме про кількість російських банків, то їх кількість за останні роки знизилася. З України вийшло багато як державних, так і недержавних російських банків, а з тих, що залишилися, це 3 великих банки: приватний “Альфа-Банк”, державний “Сбербанк” частка операції якого суттєво знизилася за 5 років, і “Промінвестбанк”, але його активи цього року вже були продані на аукціоні; та кілька дрібних банків.

Тому можемо сказати, що політика зокрема Нацбанку щодо санкції і заборони виводу капіталу на користь осіб, пов’язаних з російськими державними банками, — дійсно спрацювала. І така політика допомогла знизити вплив російських банків з одного боку, а з іншого боку, ця прозора структура власності допомагає нам зрозуміти, які банки є більш ризиковими.

Тому на мою думку, у банківському секторі якраз відбулися позитивні зміни.

Андрій:
А ти можеш навести негативні приклади, коли присутність російського капіталу в якійсь сфері була руйнівною для системи?

Дарина:
Я вважаю, що вдалим прикладом є металургія. Ми розглядали досить цікавий кейс компанії “Русал”. Компанія “Русал” належить російському бізнесмену Олегу Дерипасці, і їй раніше належав Миколаївський глиноземний завод. Це завод у Миколаєві, який приймає алюміній і відправляє його на перероблення. Пізніше компанія придбала Запорізький завод, який мав отримувати продукцію цього Миколаївського заводу, і далі її перероблювати. Але потім багато обладнання із Запорізького заводу було вивезено і в завод не інвестували, і зрештою, він зупинив своє виробництво. Після цього Миколаївському заводу власне не було, кому продавати свою продукцію в Україні й він став повністю залежним від своїх партнерів з Росії.
Після цього СБУ відкрила справу проти “Русалу”, заявивши, що власники спеціально вивозили обладнання та зупинили випуск продукції у Запорізькому заводі, щоб зробити українську металургію більш залежною від співпраці з російськими заводами. Тому навіть зараз, коли Миколаївський завод був проданий іноземним інвесторам, він все одно продовжує співпрацювати з російськими компаніями, бо українських не залишилося і досі перебуває в залежності. 

Юлія:
Це взагалі довготривала структурна проблема, коли економічний цикл був ще з радянських часів влаштований так, що ти не все міг виготовити в рамках однієї країни. З іншого боку, це дуже зручний спосіб позбутися конкурентів, коли ти умовно купуєш якийсь завод-конкурента і нічого з ним не робиш.

Андрій:
А що з енергетикою, які зараз є інтереси в Росії та які ризики ця сфера несе для нашої економіки?

Дарина:
Енергетика — дуже велика сфера, тож розділимо її обговорення на кілька частин.
По-перше, це газ. Всім відомо, що ми призупинили прямий імпорт газу з Росії, – це теж історія успіху, зважаючи на минулий досвід, коли Україна відчувала шантаж з боку Росії. Наприклад, коли погрожували припинити постачання газу в обмін на те, щоб закупляти газ за низькою ціною, Україна мала піти на певні політичні поступки, мала відмовитися від Євроінтеграції, Євроатлантичного напрямку і підтримувати більш тісні відносини з Росією.
Тому те, що ми зараз не закуповуємо газ напряму в Росії — це велика перемога.

В інших галузях не все так однозначно. Присутні російські гроші і в електроенергії. Частка багатьох обленерго належить Росії. За нашими підрахунками, в 19 з 24 областей, хоча б якась частка обленерго належить людині, яка пов’язана з Росією. Це різні компанії, але така велика залежність означає, що російські компанії мають доступ до розподілу електроенергії й за певних обставин вони можуть зупинити постачання електроенергії чи утруднити підключення бізнесів до електромережі. Тож це бомба сповільненої дії.
Зараз ми не бачимо, що вони відключать нам електроенергію, але це також такий ризик, який треба мати на увазі.

Юлія:
При тому, якщо подивитися на опитування doing business чи інтересів бізнесу, то підключення до мереж — це проблема корупційних ризиків, незалежно від сфери, в якій ти працюєш. Очевидно, що воно існує не лише через російський капітал, але скоріше за все, це не є простим збігом обставин, і частково пояснює наявність цієї проблеми.

Андрій:
А що ти можеш сказати щодо російського капіталу в медіа, публічній сфері?

Дарина:
Щодо медіа ми знаємо про заборону російських каналів і російських соцмереж в Україні. Це позитивна зміна, тому що російські канали транслювали націлену дезінформацію замість справжніх новин.

З іншого боку, тепер збільшується частка ЗМІ у людей пов’язаних з Росією. Насамперед, це Віктор Медведчук та пов’язані з ним люди. Наприклад, за останніми даними його декларації, стало відомо, що навіть в каналі «1+1» у його дружини є частка. Також канали «NewsOne» та «112», канал ZIK і т.д. Мені здається, що у ЗМІ після того, як заборонили трансляцію російських каналів, відбувся перехід з прямої пропаганди через російські канали на збільшення частки пропаганди, яку створюють українці, які мають зв’язки з Росією. 

Юлія:
У нас є програма Voxcheck, де перевіряються цитати політиків, з політичних ток-шоу проросійських каналів, як ZIK, 112. І з тих наративів, які можна витягнути, ці канали вже впевнено наближаються до найкращих практик таких російських пропагандистів як Кисельов, Соловйов.

Андрій:
Даша, як я зрозумів, російські інвестиції це погано, чи я помиляюся?

Дарина:
Мені здається, це сильно спрощено казати, що всі російські інвестиції — це погано. Важливо мати верховенство права, мати в Україні такі сильні інституції, які забезпечували б рівні правила гри для всіх інвесторів, не лише для російських. Було неправильним, коли раніше російські інвестори мали преференції, чи наприклад вплив на голів держкомпаній, які були корупціонерами. Це створює нечесні правила гри для російських компаній, деякі з яких можуть користуватись нечесними правилами гри, якими не користуються наприклад американські компанії. Тому всередині російських інвестицій я б розрізняла державні російських інвестицій і приватні російські інвестиції зовсім незалежних людей, як наприклад бізнесмен, який хотів б розширювати мережу бізнесу, відкривши продуктовий магазин. Тобто розрізняти інвесторів, які вкладають у якийсь маленький бізнес, не маючи на меті ніяких злих намірів.
А ось інвестиції, пов’язані з російською державою і російськими держкомпаніями, часто навіть є збитковими. Отже, вони можуть переслідувати якусь геополітичну, відмінну від прибутку ціль.

Юлія:
А ви дивилися на структуру власності, щоб назвати конкретних відомих російських олігархів, що переслідують інтереси в Україні?

Дарина:
Це дуже хороше питання, тому що зі структурою власності дуже великі проблеми. Тому що багато компаній російських, або й українських олігархів, інвестують не прямо, а через офшори, через Кіпр. Часто навіть сплачуються гроші наприклад якомусь “директору-кіпріоту”, суто за те, щоб вказати його як фінального бенефіціара.

Тож це наступне важливе питання: чи правильно ми оцінюємо обсяг російських інвестицій в Україні? Чи ми не недооцінюємо його? Офіційна статистика демонструє, що Кіпр – найбільший інвестор в Україну, і зрозуміло, що частина цих інвестицій, належить українським і російським олігархам, які інвестують через офшори. І складно розділити, хто є хто, тобто які інвестиції через Кіпр російські, а які не російські. Тож питання, яке має бути на порядку денному державної політикице як покращити у майбутньому прозорість структури власності.

Андрій:
Яка ключова реформа має бути запроваджена, щоб прозорість і підзвітність збільшувалася, і зник негативний вплив від інвестицій, які мають за мету політичний чи деструктивний вплив?

Дарина:
Я скажу доволі банальну річ, але дуже важливо мати сильні незалежні інституції, верховенство права, незалежну судову систему — тобто базові речі, які дозволяють всім інвесторам грати по правилах, не допускаючи корупції. Бо коли можна купити рішення суду, то перевагу матимуть ті інвестори, які грають нечесно.

Юлія:
Наостанок, хочу запитати, чи плануєте ви дослідити вплив українського капіталу в Росії чи можливо знаєте якісь подібні дослідження?

Дарина:
Щодо українського капіталу в Росії ми, до речі, не задумувалась. Зустрічали подібні дослідження, які робили схожі організації за такою ж методологію в Балканських країнах, де у деяких секторах ситуація з російськими інвестиціями навіть гірша, ніж в Україні. Наше населення має певне розуміння, що Росія — країна-агресор. А в Балканах багато політиків підтримують дружбу з Росією, тому в них російські компанії краще сприймають суспільством, ніж у нас.

Андрій:
Минулого разу ми розмовляли з Юлею про дороги, і наш гість говорив про те, що дуже багато від турецької компанії наприклад, чи до цього говорили тенденцію зростання інвестицій з Китаю в Україну. Чи є ризики від таких інвестицій чи ми говоримо суто про російські?

Дарина:
Звичайно, є ризики не лише від російських інвестицій. Це про ризики грошових вкладень з тих країн, де низький рівень верховенства права,  компанії мають не прозору структуру власності, і які не є західною структурою управління. Чому? Адже компанія з авторитарної країни, то і в їх управлінні норми та звички більш підлаштовані під авторитарну модель тієї країни. У такому разі, якщо цій країні треба буде мати якийсь геополітичний вплив на Україну, то вони можуть вплинути на цю компанію у себе, і вона буде змушена проводити державну політику в Україні. То ризик йде не лише від російських компаній, а загалом від тих, які йдуть з авторитарних країн і мають не прозору структуру власності.

X