Українські біженці після трьох років за кордоном. Четверта хвиля дослідження

У цьому аналітичному звіті ми оновлюємо наші відповіді на запитання: скільки українців виїхало за кордон після початку повномасштабного вторгнення Росії, ким є ці люди, скільки з них повернеться до України та якими будуть економічні втрати від того, що не всі повернуться.

У дослідженні ми використовуємо дані репрезентативного соціологічного опитування, проведеного у листопаді – грудні 2024 року дослідницькою агенцією Info Sapiens на замовлення Центру економічної стратегії. Також порівнюємо результати з трьома попередніми хвилями опитування, які відбулися у листопаді-грудні 2022, у квітні-травні 2023 і грудні 2023 – січні 2024. Крім того, ми використовуємо інформацію з відкритих джерел.

Нижче ви знайдете короткий дайджест з найголовнішою та найцікавішою інформацією з нашого дослідження. Залишились питання? Можливо, відповіді на них ви знайдете у презентації дослідження та у повному звіті — там набагато більше деталей.

Також додаємо посилання на запис презентації дослідження.

Дослідження проведено за підтримки Міжнародного Фонду “Відродження”. 

За кордоном залишається 5,2 млн українських біженців

За оцінками Центру економічної стратегії, станом на кінець листопада 2024 року за кордоном залишається 5,2 млн українських біженців.

3,7 млн з них покинули Україну через західні кордони. Так, від початку повномасштабної війни з України виїхало 43,0 млн людей, а в’їхало — 39,3 млн; різниця між цими числами показує кількість людей, які виїхали і не повернулися назад. Втім, це не враховує тих українців, які вимушені були виїжджати до європейських країн через Росію чи Білорусь.

За нашими оцінками, до країн Європи через територію РФ чи Білорусі виїхало близько 239 тис. українців (0,2 млн).

Ще 1,3 млн українців, за даними ООН, стали біженцями в Росії чи Білорусі.

Масовий виїзд українців за кордон відбувся в перші тижні війни, особливо в березні 2022 року (2,5 млн осіб). Навесні 2022 року відтік сповільнився, а з травня по вересень більше людей поверталося, ніж виїжджало. Восени 2022 – взимку 2023-го через російські удари по енергетиці відтік українців знову зріс. У 2023 році можна було спостергіати сезонні коливання: весною повернення перевищило відтік, влітку було різке зростання короткотривалих поїздок із поверненням в Україну, а восени та взимку відтік українців збільшився.

У 2024 році продовжувався чистий відтік українців за кордон, особливо на початку року (110 тис. осіб) через завершення свят та виїзд біженців, які ненадовго приїжджали додому, назад у країни ЄС. Навесні виїзд перевищував повернення через активізацію ракетних ударів та проблеми з енергетикою. У червні відбувся відтік (200 тис.) під час шкільних канікул, який частково компенсувало повернення 111 тис. українців у липні-серпні. Восени виїзд знову переважав (85 тис.). Очікуємо, що зимова динаміка повторить 2024 рік; ситуація ж навесні 2025-го залежатиме в першу чергу від того, наскільки в Україні буде безпечно.

Серед біженців найбільше дітей та жінок середнього віку

Більшість українських біженців – це дорослі жінки. Станом на грудень 2024 року вони становили 44% усіх біженців за кордоном, що на 6 відсоткових пунктів менше, ніж на початку року, коли їх частка складала 50%. Водночас частка дорослих чоловіків серед біженців зросла до 27%, що на 9 відсоткових пунктів більше, ніж у січні 2024 року (18%).

Як і в попередніх хвилях опитування, жінки з дітьми залишаються найбільшою групою українських біженців. На початку 2024 року діти складали приблизно третину всіх біженців. До грудня їхня частка зменшилася з 32% до 29%, головним чином через суттєве скорочення кількості хлопчиків віком 0–9 років (з 9% до 6%).

Найбільшою віковою групою серед біженців залишаються жінки 35–44 років, більшість з яких (54%) виїхали за кордон разом із дітьми.

Ще до повномасштабного вторгнення Росії рівень народжуваності в Україні був низький, а еміграція з України значно перевищувала імміграцію, що призводило до старіння та зниження численності населення. Одним з викликів, з яким зіткнеться Україна через неповернення біженців, буде подальше погіршення демографічної ситуації.

Внаслідок виїзду біженців найбільше зменшилася кількість дітей та жінок середнього віку. Неповернення цих груп означатиме, що в майбутньому населення України зменшиться ще більше, а тенденція до старіння населення збережеться та погіршиться.

Менше половини біженців планує повернутися

Зберігається тренд на зменшення частки біженців, що планують повертатися до України. Станом на кінець 2024 року ця частка вперше стала нижчою за половину опитаних. Ті, хто раніше точно або скоріше планували повертатися, змінили свої наміри у бік неповернення. Частина біженців, які планували повернутися на початку 2024 року, вже це зробили.

Основними факторами, що стримують біженців від повернення є як воєнні, так і економічні чинники: погіршення безпекової ситуації та збереження невизначеності, зруйноване житло, низький рівень життя, складнощі з пошуком роботи в Україні.

Майже половина біженців живе в Німеччині та Польщі

За даними Євростату, на кінець листопада 2024 року близько 4,2 млн українців мають статус тимчасового захисту в країнах ЄС. У Німеччині таких 1,2 млн осіб, у Польщі — 988 тис., у Чехії — 385 тис. Водночас, у Чехії на 1 тисячу населення припадає 35,3 українських біженці — найбільше серед усіх країн ЄС. Лише дві інші європейські країни, які не є членами ЄС, мають більшу частку: у Молдові – 47,3 українців на 1 тис. жителів, а в Чорногорії – 34 українці.

За нашими розрахунками, більшість українських біженців за кордоном перебувають у Німеччині (20%) та Польщі (18%). У Сполучених Штатах Америки перебуває 5,4% усіх біженців, але загалом разом з Канадою ці дві країни прийняли менше 10% біженців — основний тягар несуть країни Європи.

18% українських біженців — з Києва

Більшість опитаних нами біженців виїхали з північних та східних регіонів України. Серед окремих адміністративних одиниць вищого рівня лідером є м. Київ (18% респондентів), за ним йдуть Харківська (13,8%) і Донецька (9,5%) області. Розподіл біженців за регіонами походження залишається відносно сталим у часі: немає ознак того, що зростає частка втікачів з того чи іншого регіону України.

Чотири кластери українських біженців

Ми виокремили чотири групи біженців: «патріотичні» (28% від усіх біженців), «квазітрудові мігранти» (25%), «класичні біженці» (22%) та «люди з зони бойових дій» (26%). Щоб це зробити, ми провели кластерний аналіз, використовуючи метод k-modes.

Плани щодо повернення в Україну суттєво відрізняються між різними групами біженців. Найбільше прагнення повернутися демонструють представники групи «Патріотичних» біженців. Вони мають найміцніші зв’язки з Україною та мінімальні — з країною перебування. Логічно, що 86% із них планують повернутися додому.

Натомість «Квазітрудові мігранти» виїхали здебільшого з економічних, а не з безпекових причин. Лише 13,5% із них хочуть повернутися. Це може свідчити про те, що вони знайшли за кордоном кращі умови життя й не очікують, що ситуація в Україні найближчим часом покращиться настільки, щоб конкурувати з іншими країнами.

«Класичні біженці» — переважно жінки з дітьми, які виїхали в перші місяці війни, — також демонструють невисокий рівень бажання повернутися: лише 23%. Ця група найбільше змінила свої наміри щодо повернення порівняно з минулим роком. Багато хто з них успішно інтегрувався в життя країни перебування, а ті, хто твердо планував повернення, уже це зробили.

Цікавою є ситуація з групою «Людей із зони бойових дій». Попри те, що саме ці люди найбільше постраждали від війни, а багато хто з них втратив власні домівки, 43% із них все ж планують повернутися до України.

Більше інформації про кластерний аналіз, який ми провели — у повній версії дослідження.

Українці адаптувалися до життя за кордоном

З тривалішим перебуванням за кордоном біженці звикають до правил та соціально-економічних реалій нової країни. Через асиміляцію та відчуття невизначеності, пов’язаної з життям в Україні, продовжує падати частка тих, кому більше подобається жити в Україні. Станом на кінець 2024 року думки біженців щодо того, де їм більше подобається розділились практично навпіл. Водночас, майже половина опитаних мають категоричні погляди з цього питання.

Повномасштабне вторгнення було також великим економічним шоком, який суттєво зачепив фінансове становище багатьох сімей. Попри те, що громадяни, які виїхали за кордон через повномасштабне вторгнення, загалом були суттєво багатшими за середнього українця, у перший рік війни майже 40% біженців економили на їжі та/або на одязі. Однак після первинного економічного шоку ми спостерігаємо зростання самооцінки економічного становища.

Наприкінці 2024 року українські біженці за кордоном вже практично досягли того рівня добробуту, який вони мали до початку повномасштабної війни. Цьому сприяють успіхи біженців у пошуку роботи за кордоном і заходи підтримки та інтеграції українських біженців, які провадять іноземні уряди. Усе це робить повернення біженців в Україну менш імовірним.

Назад повернеться 1,2 – 2,2 млн біженців

За нашими розрахунками, після закінчення війни за кордоном залишиться 1,7 млн українців за оптимістичного сценарію, 2,3 млн — за середнього та 2,7 млн — за песимістичного.

Розрив у прогнозах повернення більший між оптимістичним і середнім сценарієм, ніж між середнім і песимістичним. Це пов’язано з припущеннями щодо ймовірності повернення, яка змінюється залежно від обраних респондентами відповідей.

За кордон додатково виїде ще 0,3 – 0,5 млн чоловіків

За нашими розрахунками, за кордон додатково можуть виїхати 290 тис. українських чоловіків за оптимістичного сценарію, 389 тис. — за середнього та 532 тис. — за песимістичного.

Ми оцінили можливий відтік українців чоловічої статі після війни та скасування заборони на виїзд чоловіків. Аналіз охоплює лише чоловіків, дружини яких уже за кордоном, і які прагнуть возз’єднання з близькими. Водночас повоєнна міграція може включати й тих, хто не має рідних за кордоном, тому наша оцінка може бути заниженою. Крім того, в Україні залишаються діти та батьки біженців, які також можуть прагнути виїзду.

Регресійний аналіз факторів, пов’язаних із бажанням повернутися

Ми провели регресійний аналіз для того, щоб зрозуміти, які фактори пов’язані із бажанням українських біженців повернутися. Ми використали впорядковану логістичну регресію (ordered logistic regression), де залежною змінною була відповідь на питання про бажання повернутись в Україну, а незалежними змінними — стать, вік, сімейний стан, освіта, країна перебування, наявність дітей, регіон та тип населеного пункту в Україні, з якого виїхав респондент, чи перебуває рідний регіон у зоні бойових дій, поточна зайнятість та зайнятість до війни, поточний рівень доходів та рівень доходів до війни.

Жінки на 31% більш схильні прагнути повернення в Україну, ніж чоловіки. ​ Старші люди більш схильні до повернення в Україну: якщо людина старше на 1 рік, це збільшує вірогідність того, що вона бажає повернутись, на 3%. ​ Українці, які досі працюють дистанційно на українську компанію на 67% більш схильні повертатись ніж ті, хто не працюють і не шукають роботу.​ Українці, які зараз проживають у Польщі, на 90% більш схильні бажати повернутись, ніж українці в Німеччині.​ Розмір населеного пункту, в якому біженці проживали до війни негативно корелюється з бажанням повернутись, люди які виїхали з міст на 41% менш схильні бажати повернутись ніж ті, які виїхали з сіл​. Чим вищий рівень довоєнного доходу, тим більше біженці прагнуть повернутися: ті, у кого дохід був вище середнього, майже втричі більш схильні повернутися, ніж люди з найнижчим доходом.

Більше інформації про регресійний аналіз, який ми провели — у повній версії дослідження.

Ставлення до українців у різних країнах

Західні суспільства зробили чимало, щоб українці, які тікають від війни, відчули приязне ставлення до себе: це виявляється як в урядовій підтримці, так і в міжособистісній взаємодії.

Приблизно 80% опитаних нами українців позитивно чи скоріше позитивно оцінюють ставлення місцевих до себе.

Серед країн із великою кількістю українців про найкраще ставлення до себе кажуть біженці у країнах, що мають вищий рівень етнічного та культурного різноманіття — США, Канада та Велика Британія.

Водночас, українці у Польщі, Чехії, Німеччині відзначають найбільшу неприязнь до себе з боку місцевого населення.