Коли техногігантів почнуть оподатковувати ПДВ і як це вплине на українців

4 Березня 2021
Поділитись

Говоримо про законопроєкт, яким впроваджують «податок на Google». Іноземні компанії, які надають послуги в Україні, будуть обкладати додатком на додану вартість.

Гостя студії — аналітикиня Центру аналізу публічних фінансів та публічного управління Юлія Маркуц.

Юлія Мінчева: У Фейсбуці особливо активно обговорювали законопроєкт, який народні депутати ухвалили у першому читанні, його в народі прозвали “податком на Google”. Насправді, буде обкладатися податком на додану вартість не тільки Google, а і Amazon, Uber, Netflix, Facebook й інші інтернет-гіганти. І сьогодні ми запросили Юлю Маркуц, дослідницю, аналітикиню Центру аналізу публічних фінансів і публічного врядування Київської школи економіки. Ми поговоримо про законопроєкт, у чому взагалі відбудеться зміна? Чому це не є новим податком, як часто ви можете прочитати десь в обговореннях у мережі. Адже кожен із нас платить податок на додану вартість щодня у складі різноманітних послуг і товарів, які споживаються.

Ставка цього податку 20% і він є найбільш бюджетоутворюючий. На нього в минулому році припало 38% бюджету всіх податкових надходжень. Українці платять його, коли щось купують. Цей податок непрямий, його платять споживачі, але адмініструють і обліковують його податкові агенти, ті які надають вам цю послугу або товар. Це коротке інтро про те, що таке ПДВ, а тепер будемо розбиратися, що таке ПДВ для цифрових-гігантів. 

Юлю, розкажіть будь ласка, що конкретно ухвалили, які положення цього законопроєкту, що тепер зміниться для цих компаній?

Юлія Маркуц: По-перше, є пропозиція оподатковувати у 20% ПДВ електронні послуги, які надаються оцими великими транснаціональними корпораціями, які не є резидентами України, але вони надають електронні послуги на території нашої країни на суму, яка перевищує 1 млн гривень. Відповідно, компанії, які надали такий великий обсяг послуг, мають бути зареєстрованими платниками ПДВ і сплатити його за відповідною ставкою у 20%. Якщо вони цього не зроблять, то це потягне за собою накладання штрафу в розмірі 100% від вартості наданих електронних послуг.

Андрій Федотов: А як зрозуміти, що компанія заробила саме на території України певну кількість грошей? Це по IP? Тобто як розділити українця чи якогось іноземця, який купив Spotify чи Netflix, але він живе в іншій країні?

Юлія Маркуц: Не можу сказати на 100% у технічних аспектах, бо це взагалі не моя тема. Але з приводу того, як визначити самі нерезиденти мають складати податкову декларацію, зазначати обсяг наданих послуг. І, якщо цей обсяг буде більше 1 млн гривень, то вони мають зареєструватися і відповідно сплатити податок. 

Андрій Федотов: А якщо вони не зареєстровані, це значить, що українці не зможуть користуватися і платити за їх послуги? 

Юлія Маркуц: Для того, щоб зареєструвати цих нерезидентів створюють окремий веб-портал для Державної податкової служби. Він так і називатиметься ПДВ для осіб-нерезидентів. І відповідно, там вони можуть подавати спрощену податкову декларацію і сплачувати додаткові зобов’язання в іноземній валюті. Тобто, для них будуть створені всі умови, щоб вони це зробили. Відповідно, якщо вони цього не зроблять, варто, з одного боку, говорити про штрафи, а, з боку споживача, це може бути проблемою доступу до відповідних ресурсів. Бо наразі мова йде тільки про штрафи для нерезидентів, але якщо це буде злісний неплатник, то можливі й інші якісь обмеження.

Андрій Федотов: Тобто якщо Google не буде платити податки, то ми не будемо ним користуватись? 

Юлія Мінчева: Але, якщо я правильно розумію, раніше для того, щоб платити ПДВ в Україні, їм треба було мати якесь регіональне представництво. Тобто бути безпосередньо представленими в країні, компанія має бути офіційно зареєстрованою як платник ПДВ і сплачувала податки в Україні. Виходить так, що, коли компанії не платять, утворюються викривлення. Умовно ти йдеш купуєш хліб і платиш ПДВ, а хтось купує, наприклад, рекламу і не платить ПДВ. 

Андрій Федотов: Все ж таки цей податок частково є податком на витрати фізичних осіб, тих хто платить?

Юлія Мінчева: Так, але тут треба розуміти, що це важливо. Ми знаємо, що насправді дуже багато нелегального контенту. Я не знаю, на жаль, який відсоток споживає музику чи серіали легально, але мені здається, що цей відсоток досить малий. Це одна з проблем. А друга це те, що є купа компаній, які ведуть бізнес, які сплачують за рекламу в інтернеті. І фактично, коли ти замовляєш рекламу в українській газеті чи українському медіа, ти сплачуєш ПДВ, а якщо ти оплачуєш рекламу в Фейсбук — ні. Це дискримінаційні умови. Юлю, чи я права, цей податок також про рівні умови для всіх? 

Юлія Маркуц: Так, цей податок, у першу чергу, запроваджувався для того, щоб зробити рівні умови і для тих, хто має представництво в Україні і відповідно сплачує за українським законодавством ці 20% ПДВ. І для тих, хто не представлений в Україні, і було незрозуміло як їх оподатковувати. І тепер ця колізія має виправитися. Тож в цьому є плюс.

Юлія Мінчева: Тобто їм треба буде зареєструватися в цій системі ПДВ для нерезидентів, але цієї системи ще немає? Який тоді таймлайн цього проєкту? Якщо його дійсно ухвалять у 2-ому читанні, протягом якого періоду треба створити цю систему? Чи треба реєструватися? Тобто, коли приблизно можна очікувати змін і адаптаційного періоду для компаній, щоб вони вирішили, що робити з новими правилами?

Андрій Федотов: Коли малому бізнесу готуватися до збільшення видатків на рекламу?

Юлія Мінчева: Коли я буду платити дорожче за Netflix?

Юлія Маркуц: Як правило, по законодавству, якщо такі закони приймаються, то вони мають входити в дію або через 6 місяців, або з нового року. Тут все буде залежати від того, наскільки швидко законопроєкт пройде всі процедурні моменти, це, по-перше. А, по-друге, з приводу веб-порталу, у нас має бути синхронізація однієї гілки, яка виконуватиме рішення ДПС, і законодавчої гілки, щоб не було такої ситуації, що закон вже прийнято, він почав діяти, але немає порталу. Відповідно, ми матимемо ситуацію, що бізнес хотітиме зареєструватися на порталі і платити податки, але він не матиме такої можливості.

Андрій Федотов: Знаєте, мені здається, що кожного разу, коли так публічно обговорюються податки, то є завжди багато людей, які кажуть, що не хочуть платити більше. І я згадую, коли збільшували оподаткування на товари з AliExpress, теж було багато дискусій з приводу того, що не потрібно це робити. Але все таки, з точки зору справедливості, Україна ж не єдина країна, яка оподатковує такі послуги. Юлю, я знаю, що ви досліджували історію цього податку в світі. Де ще оподатковують послуги на Google-рекламу чи на Uber і як до цього ставляться в цих країнах?

Юлія Маркуц: Ми взагалі “пасемо задніх”, бо “податок на Google” за останні 5 років впровадили більше 60 країн світу. І принцип цього податку всюди є незмінним. Це оподаткування електронних послуг нерезидентів аналогічно з тим, як це робиться для місцевих компаній. Для того, щоб для всіх гравців цифрового ринку були однакові умови і однакове податкове регулювання. Проте, є різниця у податкових ставках. Приблизно 20% країн оподатковують цифрові платформи в 20%, але є ті, хто оподатковує ставками нижче. Якщо ми говоримо про країни ЄС, то відповідно до Директиви Ради ЄС про спільне оподаткування ПДВ 2006 року, встановлюється найнижча ставка це 15%. Приблизно 13 європейських країн, мають ставку від 15 до 19%. 

Що ще особливого? Якщо в Україні ми ставимо порогову суму в 1 млн гривель, для того щоб захистити малий бізнес і оподатковувати тільки великі компанії, то є країни в яких взагалі немає порогової суми. Що це означає? Якщо нерезидент здійснив хоча б одну операцію з продажу в країні, де він не є платником ПДВ, то це вже його зобов’язує зареєструватися, включити ПДВ у вартість своєї послуги і перерахувати суму податку для держави. Це багато країни: країни ЄС, Австралія, Південна Корея і Велика Британія. 

І третя складова відмінностей по країнах, це відмінності в реєстраційних процедурах. Є країни, в яких компанії-нерезиденти мають призначати свого податкового агента для адміністрування податкових зобов’язань, є ті країни, які мають можливість скористатись веб-порталом MOSS, це для країн ЄС (mini one-step shop). Про що цей портал? Якщо на ньому зареєстровані, тоді не потрібно реєструватися окремо платником в кожній країні. Натомість можна централізовано подавати декларації і сплачувати податок. 

Третій варіант, який обрала Україна, це використовувати власну онлайн-систему, як у нас ПДВ для нерезидентів, і за допомогою цієї системи можна зареєструватися, і відповідно, сплачувати податки.

Юлія Мінчева: Насправді, спроби ввести такий податок були ще в 2019 році. Також був зареєстрований законопроєкт, але не була вирішена (в першій редакції, з ініціативи Гетьманцева) проблема з фізичними особами. Тобто вони й надалі могли звичайною своє карткою, платити за рекламу у Фейсбуці і не платити ПДВ. А зараз виходить, що вигідніше і легше це робити через податкового агента, або через якусь компанію, або шляхом реєстрації. Чи я правильно розумію? І чи можна очікувати перехід людей, які попередньо торгували чимось у мережі як фізичні особи, навіть не підприємці, зараз зареєструються як платники ПДВ і підприємці? Як будуть поводити себе суб’єкти, які підпадають під це регулювання, які раніше не платили ПДВ, як ви думаєте? 

Юлія Маркуц: Щодо саме цього законопроекту, то наразі він не стосується ФОПів, лише потенційно може зрости вартість послуг. Планують оподатковувати ті великі транснаціональні корпорації, які надавали послуги, отримували дохід і нічого з цього не платили. 

Юлія Мінчева: Тобто фактично зараз ми залишаємо ПДВ в країні? 

Юлія Маркуц: Так, звичайно. Тобто 20% від обсягу коштів, які заробляли великі корпорації у себе в країні. Бо вони надавали послуги українським споживачам, за рахунок коштів українських споживачів, і мають, відповідно, сплачувати податок в український бюджет.

Юлія Мінчева: А чи ви розраховували, які очікуються суми надходжень до українського бюджету після впровадження такої норми. 

Юлія Маркуц: Ми поки не оцінювали. Але потенційно те, що ми чуємо, це 3 млрд гривень щорічно, про це говорить Голова Податкового комітету Верховної Ради, якщо ми на них вийдемо це буде дуже добре. Це суттєве посилення. І відповідно до доходів минулих кризових років, це можливість збільшення доходів і підвищення ліквідності, зменшення дефіциту і можливість профінансувати більше соціальних видатків. Для бюджету це однозначно плюс. 

Андрій Федотов: А ви аналізували чи можна цей закон обійти? Це така українська традиція, коли до нового законодавства, придумують нові схеми, щоб не платити податки. Тобто за рахунок того, що податок мають платити самі міжнародні компанії, то вони теоретично мають це робити, але чи є якісь вузькі місця в цьому законопроекті?

Юлія Маркуц: Ви знаєте, є такі моменти, як ризики для репутації. Я не думаю, що великі компанії, як Google, будуть цим нехтувати, бо це репутаційні ризики, але звичайно завжди є можливість, при бажанні, знайти якусь “лазєйку”. Потенційно платники-нерезиденти можуть дробити операцій для того, щоб не досягати цей поріг в 1 млн гривень. Цей поріг було встановлено, щоб захистити малий бізнес від зайвого оподаткування, але якщо залучати якихось посередників, які можуть дробити операції, тоді уникнути податку можливо. І про це застерігає Головне юридичне управління, при розгляді цього законопроєкту.

Юлія Мінчева: Тобто я правильно розумію, що це хороший цивілізаційний крок, і багато країн вже зробили це, а іншим рекомендовано, зокрема, Організацією економічного співробітництва і розвитку, оподатковувати цифрові послуги від нерезидентів. Ключове питання в тому, як це адмініструвати? Я просто хвилююся, щоб не вийшло так, що в нас буде податок, але він не працюватиме. Чи можлива така ситуація?

Юлія Маркуц: У цілому, з нашого боку, навіть такий момент, як дозволити компаніям нерезидентам сплачувати податкові зобов’язання в іноземній валюті, для того, щоб їм  було простіше це зробити — це гарний крок. Тобто, у даному випадку зробили все можливе, щоб спростити цей механізм. Але культура сплати податків залишається на совісті самих платників. Але, мені здається, якщо ми говорими про великі транснаціональні компанії, то тут ризик ухилу від сплати значно менший. 

Юлія Мінчева: З іншого боку, це все великі компанії, до яких зрозуміло куди йти з перевірками і дивитися чи вони сплачують, чи зареєстровані. І я сподіваюся з ними також велися перемовини. Те, що я бачила з досвіду інших країн, то в Фейсбук ще три роки тому, офіційно ухвалили стратегію, за якою вони сплачують ПДВ у тій країні, де функціонують. Просто, у різних країнах різні підходи щодо того, в який момент сплачувати, чи треба реєструватися чи не треба і так далі. Але концептуально з їхнього боку є згода переходити на такі формати відносин з державами.

Андрій Федотов: У мене друзі говорять про те, що гроші, які йдуть зі сплати ПДВ цими великими компаніями, мають йти на гранти для незалежних медіа, які довгий час отримують свої невеликі доходи тільки через рекламу. 

Юлія Мінчева: Більш того, фактично, у них забирають доходи ці інтернет-гіганти. Рекламні кошти отримують цифрові платформи, замість того, щоб залишатися в медіа. 

Андрій Федотов: Таким чином воно трошки вирівнює ситуацію.

Юлія Мінчева: Юлю, а наскільки це можна зафіксувати цільовий розподіл конкретного податку. Бо ми, наприклад, знаємо історію з дорожнім фондом і акцизом на пальне, що він йде потім у дорожній фонд. Чи можна робити щось подібне з цим податком? 

Юлія Маркуц: Взагалі-то це можна робити з будь-яким податком. Якщо ми говоримо про якісь цільові надходження, то це має бути звичайно закріплено в законодавстві та бюджетному кодексі. Відповідно, якщо передбачити цільове спрямування коштів, тоді це можна робити. Але ту треба дивитися на потребу у коштах в певному напрямку і чи потрібно буде це фіксувати кожного року окремо, чи є сенс просто забезпечувати Загальний фонд тими коштами, які потрібні в першу чергу на функціонування самої держави. 

Юлія Мінчева: Дуже прикро, коли немає довіри до підзвітності цього механізму. Тому часом може і краще, коли це йде з Загального фонду і далі розподіляється туди де це дійсно найбільше потрібне.

Андрій Федотов: Можна використовувати Український культурний фонд, у якого відпрацьовані грантові програми.

Юлія Мінчева: Ми вже дуже надихнулися ідеєю цього податку і поділили його до того, як його почали збирати. Дякую, що були з нами. Ми розібралися, що “податок на Google” не настільки страшний і маніпулятивний. А, навпаки, потрібний, цивілізаційний і урівнює в правилах гри українських і не українських резидентів. Дійсно, є ймовірність, що це призведе до збільшення фінального чеку за певні послуги, але за все в цьому житті треба платити. 

Андрій Федотов: Мені здається, що найцікавіше, для мене особисто, як будуть реагувати компанії, які надають ці послуги. Чи будуть вони адаптуватися і зменшувати ціну за послугу чи вони будуть збільшувати вартість через ПДВ? Тому що я розумію, що є багато ринків, як ти правильно казала: онлайн-кінотеатри, платна музика, наукові бази даних, за які університети платять кошти і звісно, що це не дуже комерційний напрямок. Ринок формується, люди з каменем на серці починають платити за речі, які вони багато років отримували безкоштовно. Це дуже правильна культура, але вона потребує дуже багато часу, щоб люди адаптувалися і почали змінювати свої звички. Але за цим дуже цікаво спостерігати, я сподіваюся, що це буде справді розвиватися. 

Юлія Мінчева: Дякую, що були з нами, також з нами була Юлія Маркуц, аналітикиня Центру аналізу публічних фінансів і публічного урядування Київської школи економіки. А також Юлія Мінчева з VoxUkraine.

Андрій Федотов: І Андрій Федотов з Центру економічної стратегії. Слухайте нас кожну суботу о 19:00 на Громадському радіо або на діджитал-платформах Apple і Google podcasts.

 

Матеріал підготувала стажерка ЦЕС ІРина Хомко.

X